Наталя Цвик - мама дев'яти дітей в дитячому будинку сімейного типу (ДБСТ). У інтерв'ю жінка розповідає свою історію створення і життя великої сім'ї, а також відверто ділиться проблемами, пов'язаними з цим відповідальним кроком.
"Офіційно в Україні немає професії мама-вихователь і тато-вихователь, - розповідає жінка. - Форма такої прийомної сім'ї (ДБСТ - дитячий будинок сімейного типу) є, а професії - немає. Тому що наша робота триває 24 години на добу. І, очевидно, держава ніяк не може із цим фактом змиритися й визначитися. Моя винагорода становить 30 відсотків від суми в 3,5 тис.грн, належної на кожну дитину. Тобто це в цілому плюс іще 7 тисяч гривень на місяць. Наш тато працює охоронцем. Бо потрібно заробляти на життя собі і нашим спільним дітям. Але це, самі розумієте, зовсім невеликі гроші".
"Річ у тому, що дуже багато людей сприймають нас і таких як ми трохи дивно, - говорить Наталя Цвік. - Мовляв, прийшли, набрали дітей і гребуть гроші лопатою. І це прикро. Адже це - дуже важка праця, безсонні ночі… Це рішення, які не завдяки, а всупереч. Приміром, Єгор і Назар, як діти без певного статусу, жили в нас цілий рік безплатно. Тобто нас поставили перед вибором: або забирайте зараз і якось вирулюйте самі, поки ми визначимося з їхнім статусом, або вони підуть у реабілітаційний центр, і заберете їх уже через рік. Нам просто стало шкода дітей, шкода їхнього часу й здоров'я. І ми їх забрали. На щастя, служба, точніше - її інспектор Лариса Теплюк, сприяла тому, що б цей час нам комплексно допомагав проект SOS "Дитячі містечка - Україна". Зараз на чотирьох нових дітей нам теж іще нічого не платили. А на чомусь спати, щось їсти, у щось одягатися малятам треба вже в перший день їхнього приходу в сім'ю. Правда ж? Але нам, як я вже сказала, і тут допомогло соціальне містечко".
"Безумовно, дуже хотілося б, щоб батьки-вихователі, уся сім'я була захищена державою, - ділиться жінка. - Добре було б знати, що коли вже через вік і здоров'я не зможемо працювати, то будемо отримувати гідну пенсію. Що діти, які виростуть і підуть від нас, теж будуть захищені. Навіть на тому загальновідомому рівні, коли цивілізована держава щомісяця відкладає якісь гроші на конкретну дитину. Тому що на цей момент діти йдуть з таких сімей, як наша, без жодної матеріальної підтримки і житла. У декого з них хоч і є житло, але повернутися до батьків-алкоголіків… навряд чи це вихід для молодої людини. Це вже остаточно травмувати людину без будь-якої перспективи впоратися із цим життям".
"Дякувати Богові, що держава забезпечує хоча б навчання дитини на бюджетних програмах. Однак без подальшого працевлаштування. А дитина ж має знати, що, коли вона виросте, у неї буде хоч щось, на що вона може спертися і потім відштовхнутися. Крім нашої батьківської підтримки і любові. А так, таким сім'ям, іще й рекомендують відкладати гроші з цих трьох із половиною тисяч. Хоч як дивно це звучить… Насправді момент усвідомлення можливого майбутнього для всіх учасників такого проекту як ДБСТ в умовах нашої країни - страшний. Що стосується пенсії, то ми уклали договір з однією зі страхових компаній і раз на рік робимо внески, щоб забезпечити собі хоч якусь пенсію", - завершила Наталя Цвік.
DT.UA запустило відео-проект "Календар" про людей, які живуть і працюють для інших. Проект – це своєрідна спроба допомогти суспільству заглянути в себе, розібратися в смислах і цінностях, спробувати почути себе і заново почати будувати майбутнє. Проект розвивається двома мовами – російською і українською.
Повне відео версію інтерв'ю дивіться тут
Повну друковану версію інтерв'ю читайте тут