Якщо коротко, то ми з росіянами — не один народ, а для генетиків поняття «братніх» народів — щось із розряду хворобливих марень…
Спробуймо розібратися конкретніше, що таке «національний геном», де місце українських генів на європейській мапі та що більше впливає на нашу ідентифікацію — голос крові або генів чи культурні та політичні чинники. Для цього нам знадобиться досвід генетиків, які працювали в наразі єдиному, унікальному проєкті Genome Diversity of Ukraine із вивчення популяції, яка проживає на території сучасної України щонайменше три покоління. Генні дослідження такого масштабу на українських теренах не проводилися, хоча науковці сподіваються на продовження роботи.
Серед команди дослідників, причетних до проєкту, — лікарка-генетикиня, PhD Христина Щубелка, яка працює в Ужгородському та Оклендському (США) університетах, а також генетик і айтівець Валтер Волфсбергер, який займається біоінженерією. Обоє дослідників нині працюють у США й погодилися на розмову через океан, аби пояснити, чи є сенс говорити про особливий «український» геном та хоча б якусь спорідненість із росіянами.
[pics_lr left="https://zn.ua/img/forall/u/531/85/photo_2024-04-12_16-19-20.jpg" ltitle="" right="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/photo_2024-04-12_16-18-46(2).jpg" rtitle="undefined"]
Валтер Волфсбергер та Христина Щубелка
Мутації — основа досліджень?
У межах проєкту українські науковці вивчили 97 людей на повногеномному рівні, тобто повністю просеквенували геноми. За результатами досліджень створили базу, основу відмінності популяції України від сусідніх. Христина Щубелка пояснює: «Ми досліджували, скільки в нас нових невивчених мутацій, які призводять до тих чи тих наслідків для здоров’я». «Під час дослідження ми знайшли дуже багато нових мутацій, які не були раніше каталогізовані», — додає Валтер Волфсбергер.
За результатами аналізу цих мутацій науковці створили мапу, на якій видно, наскільки ми відрізняємося від сусідніх популяцій.
Що ж виявили науковці? Мешканці України — окрема й унікальна популяція. «Україна має своє місце, не зливається з іншими країнами. Це означає, що ми тривалий час розвивалися як дещо ізольовано, так і постійно мали зв’язки із сусідніми країнами. І це видно в геномах», — пояснює Христина Щубелка.
Біогенетик Валтер Волфсбергер зазначає, що завданням дослідження було сфокусуватися на різноманітті популяційних змін: «Зміни творяться завдяки історії міграції — коли люди одружувалися, подорожували, сім’ї були переселені тощо». Сам науковець, хоча й має екзотичні для нас ім’я та прізвище, народився й виріс в Україні та вважає себе українцем. «В мене — 15% геному, який відстежується до сучасних німців. Більше — загалом українських мутацій. Цікаво, що є ще польські, хоча, наскільки я знаю, польських родичів у сім’ї немає».
Тут історія генного дослідження Валтера демонструє те, що тестування (особливо комерційне) не завжди є досконалим. «Польський слід пояснюється тим, що поляки проаналізували геном трошки раніше, й тепер усі мутації з нашого регіону зазначатимуться в тестах як польські, — пояснює Волфсбергер. — Є така проблема: країни, які починають такі дослідження першими, умовно кажучи, диктують аналітику. Є геном поляка, українець буде трошки схожий, тож усі комерційні тести визначатимуть його як поляка. Потрібен час, доки нові дослідження не покращать ці тести».
Зрештою, навіть таке точне дослідження, як генетичне, наразі перебуває на етапі збору інформації. Тож покладатися варто на кілька джерел, радить Валтер тим, хто шукає власне коріння лише в генних дослідженнях: «Як у детективній роботі, спиратися на один доказ не можна».
Національні дослідження не означають національний ген
Пані Щубелка просить розрізняти поняття «національне дослідження геному» та «ген нації». Останній не є науковим терміном. «Саме поняття національного геному є дуже контроверсійним і може нести навантаження ексклюзивності якоїсь етнічної групи в країні. Що, зі свого боку, може створювати дискримінацію. Є національні проєкти з вивчення геному, але це — їхня назва. Водночас ніде не фігурує, що це — проєкт про якусь конкретну націю, етнос чи групу людей у межах країни».
Як приклад генетикиня наводить найбільший у світі національний проєкт UK Biobank, який стосується генетичного дослідження усіх без винятку жителів Великої Британії на сьогодні: «Вони можуть мати геть різне генетичне походження. Тобто це не означає якоїсь ексклюзивності вивчення конкретних людей». Та й загалом, зазначає Христина, такі дослідження мають на меті пошуки того, що об’єднує людей. «Тенденція вивчати кожну популяцію, щоб показати її відмінність, зараз у науковому світі згасає. Навпаки, активний напрям — показати, що ми набагато більш схожі, ніж відмінні». Та й ті відмінності, які у популярних сферах заведено огульно називати «національним геномом», — це дуже мізерний відсоток, близько 0,1%. «У цьому 0,1% відмінностей однієї людини від іншої лежать і популяційні відмінності», — уточнює науковиця.
Хто кому брати й сестри?
Досліджуючи дані українського проєкту Genome Diversity of Ukraine, науковці заперечують існування будь-якого наукового підґрунтя поняття «один народ», зазначаючи, що навіть «братнім» не пахне. «Це все політичні поняття, — категорично стверджує Христина Щубелка. — Порівнюючи українців із європеоїдними росіянами в нашому дослідженні, ми побачили, що не є однією популяцією. Це — сто відсотків. Ми генетично відрізняємося від них, як і від інших популяцій, які перебувають навколо нас. Тобто цей міф є абсолютно хворим, нічим не обґрунтованим».
Валтер Волфсбергер підтверджує: «Наприклад, певні захворювання, розповсюджені в західній частині Росії, у схожому форматі, можливо, присутні й у східній частині України. Між ними, напевне, є якийсь зв’язок. Але називати народи братніми через якісь схожі генетичні ризики — такого в науці немає». Ситуація, в якій хтось із дослідників почав би порівнювати народи за генетичними збігами, на його думку, взагалі є дивною. «Уявляю собі, якби я сказав португальцям, що вони — практично іспанці. Португальці б дуже на мене образилися, — каже біогенетик. — Так само, як і французи та німці, які генетично мають схожі ризики й проблеми, але дуже відрізняються культурно, й мова відрізняється. І взагалі вони одне одного не розуміють».
Не варто забувати, що Україна історично перебувала в складі не лише Росії, а й Австро-Угорської імперії, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої. Частина наших територій довгий час була Україною, самостійною державою. «Так, деякі люди в нас матимуть схожу генетику з найближчими сусідами, й це очікувано, — зазначає Валтер Волфсбергер. — Але на генетичній мапі світу ми є досить виразною, визначеною групою».
Тим часом росіяни й далі не лише «зближують» різні народи, а й підтягують до псевдонауки власну науку. Ця тенденція стала помітною після 2014 року. Тоді стартував проєкт «Геном Росії». З початком агресії проти України чимало науковців із США та інших країн вийшли з нього. Попри це експериментальний проєкт із генетичного аналізу й навіть редагування росіян (такі дані наводять деякі західні джерела) очолила донька Путіна. Незважаючи на те, що вона перебуває під санкціями, кілька наукових видань США та Швейцарії опублікували статті її авторства.
За допомогою відкритих російських даних українські вчені порівняли результати українського та російських секвенувань. «Коли ми опублікували наші дані, першу статтю, — згадує Христина, — спочатку в ній було порівняння з геномами росіян із їхнього порталу. Вони це дуже швидко закрили, написали нам цілу ноту, що не хочуть, аби ці дані були публічними. Ми їх видалили, звісно. Але росіяни не врахували того, що російські зразки були включені в інші проєкти, де геноми були публічними й доступними. Ми просто взяли інші зразки й зробили порівняння. І висновки були такими: «Ми генетично відрізняємося від росіян. Як і від інших популяцій навколо нас. Водночас ми схожі на популяції, які є до нас ближчими».
«Нація — термін, що визначає колектив людей, об’єднаних спільними цінностями, ставленням до свобод, — зазначає Валтер Волфсбергер. — Це не залежить від генів. Я почасти є німцем, але я — українець. У мене є колеги, батьки й прабатьки яких були військовими з різних частин Радянського Союзу, дислокованими на західних радянських базах. Зараз їхні нащадки ідентифікують себе як «печених українців», затятих, які підтримують Україну й служать у ЗСУ. Чи є вони українцями?»...
Голос крові чи генів не настільки помітний, свідчать науковці. Значно більше на нашу ідентифікацію впливають політичні чи культурні чинники. Ось тут, здається, ховається головна причина, якої так і не змогли осилити росіяни, котрі потонули в мороці «єдінобратія».
Бо не змогли прийняти наявності нашого окремого самобутнього способу життя, виживання та мислення, різних традицій, спільних просторів і цінностей. І так, нашого особливого й окремого місця на мапі генного розмаїття світу. Асимілювати нас із російським народом не вийде. Підтверджено наукою.