З моменту здобуття Україною незалежності всі українські церкви існували у рамках своєрідної візантійської симфонії – мали досить міцні відносини з державою. Однак події Революції Гідності поставили церкву перед вибором: або підтримувати державу, або підтримувати суспільство, ситуації "і так і так" бути не могло, пише професор університету Лойола Мерімаунт (Лос-Анджелес), архімандрит Кирило Говорун у своєму матеріалі для DT.UA.
"У Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви був стабільний партнер: український президент. Для Української православної церкви партнери змінювались: коли симфонічним партнером не хотів бути президент, що сидів на Банковій, вона шукала симфонії з президентом у Кремлі. Що стосується Української греко-католицької церкви, - хоча симфонія з державою не відповідала загальним рамкам католицької соціальної доктрини, на місцевому рівні в симфонічних прагненнях вона часто не поступалася православним сестрам. Майдан, як було зазначено, зруйнував цю двовимірну ідилію...", – зазначає автор.
На Майдані церкви принаймні продемонстрували, що вибирають суспільство, утворивши таким чином нову конструкцію – "церква-суспільство-держава". Втім, зазначає Говорун, ця конструкція виявилася нетривкою, оскільки деякі церкви поміняли місцями суспільство та державу, після чого одні "сторони" цього "трикутника" почали збільшуватися, а інші – скорочуватися.
"Звідси, власне, побажання для церков: зберігати всі кути по 60 градусів, щоб відстань між ними була рівною", – резюмує автор.
Докладніше про проблематику постмайданних відносин держави, суспільства і церкви, а також про те, як повинні були б виглядати ці відносини читайте в матеріалі архімандрита Кирила Говоруна "Трикутник рівноваги" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".