Лудоманія – проблема ігрової залежності – не є невиліковним психічним розладом, залежністю в чистому вигляді, а радше розладом невротичної природи, який можна вилікувати, як і будь-який невроз, вважає економіст-кібернетик, колишній гравець, а нині прикладний психолог-магістрант Сергій Романюк.
В інтерв’ю ZN.UA «Україна на порозі епідемії ігрової залежності. Результати соціологічного дослідження» Володимиру Кіму він зазначив, що це питання є темою для окремої великої професійної розмови на рівні медичної науки.
«На мою думку, некоректно ставити знак рівності між хімічними залежностями та поведінковими потягами. В основі перших ми бачимо чітко сформований біологічний механізм залежності, в людини формується абстинентний синдром і тяга до речовин, яку важко подолати. У потягу до азартних ігор немає біологічного механізму залежності, а відповідно й абстинентного синдрому. Також не стається органічних змін у головному мозку. Немає чинника інтоксикації, що спричиняє змінені стани свідомості під час уживання психоактивних речовин», - пояснює він відмінність цього типу залежності.
Експерт зазначає, що причиною лудоманії стають особисті обставини гравця, його внутрішні конфлікти, психологічна травма, яку він отримує внаслідок гучного програшу та ігрового стресу.
«І тут детонує подвійний внутрішній конфлікт. Перший: «Я хочу позбутися боргів, але не можу досягти бажаного, оскільки немає вже ні сил, ні ресурсів». Другий — конфлікт вибору: «А може, ризикнути востаннє й за допомогою азартної гри виправити становище?». Це питання постає на тлі страху: якщо не вийде відігратися, то буде ще гірше. Унаслідок величезної емоційної напруги психіка капітулює, й ми отримуємо важкий невроз нав’язливих станів і повний спектр невротичних симптомів. Ось така версія та складний ланцюжок, який точно не про бажання вколотися/випити й забутися. По суті — втекти. Гравець — це інше. Гравець прагне змінити реальність, він хоче добре жити, заробляти гроші», - пояснює він все коло.
Психолог зазначає, що гравці часто є амбітними людьми, які вміють досягати результатів у житті, не терплять поразок ні в чому, і часто є природженими лідерами.
«Гравець уміє терпіти біль, падати від ударів долі, але боротися далі. Тому в моїй практиці я бачу багато колишніх спортсменів, які через травму закінчили спортивну кар’єру. Багато успішних бізнесменів… Гравець — це не інфантильна, скривджена життям людина, а борець за своєю природою, людина, яка живе крайнощами: або все, або нічого», - вказує на складність ситуації Романюк.
Він зазначає, що гравці часто мають надміру розвинену нарцисичну частину своєї особистості, вміють боротись, але кардинально помиляються в методах. А погляд лікарів на лудоманів як на наркоманів створює коло безвиході.
Нову концепцію азартно-ігрового розладу як ігрового неврозу розробив лікар-психіатр, психотерапевт із 30-річним стажем роботи з гравцями Олексій Олександрович Магаліф.
«Це новий погляд на розуміння цього розладу, який навряд чи найближчим часом буде прийнятий на офіційному рівні», - каже Романюк, який допомагав формувати концепцію.
Фахівець каже, що ця концепція пояснює, як діаметрально різні люди потрапляють у залежність від азартних ігор.
Їх він ділить також на три умовні групи: «Перші, умовно, — «епікурейці». Їхній базовий мотив — отримувати задоволення від життя. Вони розважаються в казино, непомітно для себе сповзаючи в азартно-ігровий розлад. Але знов-таки все залежить від реакції на великий програш. Якщо програв і йому, як і раніше, пофіг, то в нього не буде азартно-ігрового розладу. А якщо ні, тоді «епікуреєць» легко перевтілюється в «мисливця» й починає мститись ігровій системі, скочуючись у прірву. А ось третій психотип — «самотні». Це люди з проблемами емоційної сфери або депресивними розладами. Пенсіонери — в цій категорії. Граючи в слоти, вони намагаються врятуватися від самотності, відключити голову від реальності. Їхня мета — не заробити грошей, а за допомогою азартних ігор відрегулювати свій психоемоційний стан».
Романюк зазначає, що останній тип є не надто розповсюдженим, найбільше так званих «мисливців», а «епікурейці» та «самотні» або сходять із дистанції, або рано чи пізно перетворюються на «мисливців». А ще не кожен, хто періодично ходить в казино і програє гроші, має азартно-ігровий розлад.
Він зазначає, що внаслідок сильного й тривалого стресу, коли гравець довго затримується на стадії болю, залежно від особистісної основи гравця (вона може бути невротичною, психопатичною та ендогенною) буває три результати.
«Перший — найчастіший — якщо особистість була невротичною, то ми отримаємо невроз нав’язливих станів. Другий — якщо особистість була схильна до психопатії, то отримаємо психопатизацію особистості. Третій результат — якщо в людини, приміром, була ендогенна основа (коливання настрою), то отримаємо БАР (біполярно-афективний розлад). Ось із цим і мають працювати фахівці», - розповідає психолог.
Фінансовий мотив є одним із двох основних чинників, через який люди починають активно грати в азартні ігри. Але часто ідея заробітку, додаткового джерела доходу, яке не вимагає значних зусиль, штучно формується іншими людьми. Романюк зазначив, що бажання знайти легкі шляхи доходу загострюється у час війни чи кризи.
Водночас 10% громадян знають воїнів ЗСУ, які захоплюються азартними онлайн-іграми. Однак, це дуже закритий сегмент суспільства. Навіть якщо чиїсь родичі вже поринули в проблему, вони навряд чи говоритимуть про це комусь іще, крім родини. Та й усередині родини не завжди всі поінформовані.