Про зміну клімату у світі почали говорити дедалі більше, й цьому посприяло спекотне минуле літо, коли більш як тисяча паломників померли просто на вулицях Мекки, а також нещодавні катастрофічні зливи й паводки в центральній Європі. На початку жовтня для України певною несподіванкою, з якою довелося рахуватися на найвищому рівні, стало те, що президент США Байден відклав поїздку до Анголи та Німеччини (де мала відбутися надважлива для України зустріч у форматі «Рамштайн») через ураган Мілтон, який швидко поглибився й мав вийти на узбережжя Флориди менш як за два тижні після іншого руйнівного урагану — Хелен, що спричинив понад 250 смертей і близько 100 зниклих, а його збитки оцінюються в майже 40 мільярдів доларів. Так інтенсифікація екстремальних явищ погоди як один із численних проявів зміни клімату зрештою вплинула на політичні процеси в усьому світі й в Україні зокрема.
Найбільш знаною й авторитетною організацією, яка аналізує наукові здобутки в тематиці зміни клімату, є Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), яку 1988 року заснували дві інституції ООН: Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) та Всесвітня програма охорони довкілля (ЮНЕП, UNEP — United Nation Environmental Program) на запит урядів країн, які хотіли знати, до чого бути готовими і як запобігти значному впливу на кліматичну систему. В останньому, вже шостому узагальнюючому звіті МГЕЗК із оцінки зміни клімату, який вийшов 2023 року, чітко зазначено: «Вікно можливостей для кліматично стійкого розвитку швидко зачиняється» (див. рис. 1 (IPCC SYR.6)).
Що ж таке «кліматично стійкий розвиток»?
Згідно зі словником МГЕЗК, стійкість (resilience) — це «здатність соціальних, економічних та екологічних систем упоратися з небезпечною подією, тенденцією чи втручанням, реагуючи або реорганізуючись у такий спосіб, аби зберегти свої основні функції, ідентичність і структуру, зберігаючи водночас здатність до адаптації, навчання та перетворення». Загалом що таке стійкість, українці демонструють світу наочно, протистоячи російській агресії й виявляючи здатність до розвитку навіть в умовах війни.
Яким є визначення «стійкості» в кліматичному сенсі? Очевидно, що це більш сфокусоване поняття, а саме, згідно з тим самим словником, «процес упровадження заходів зі зменшення викидів парникових газів і адаптації для підтримки сталого розвитку для всіх». У цьому контексті варто згадати про 17 цілей сталого розвитку (ЦСР), ухвалених на саміті ООН як дороговказ із 2016 до 2030 року. Ціль 13 має назву «Кліматичні дії», у більш розширеному варіанті — «Вживання невідкладних заходів для боротьби зі зміною клімату та її наслідками», тобто саме на терміновості таких дій наголошується так само, як і у звіті МГЕЗК (на рис. 1 — «…швидко зачиняється»). На жаль, досягнення ЦСР після більш як половини відведеного на це часу опинилося під загрозою, оскільки саме в цей період людство постало перед глобальними викликами, яких, можливо, й очікували найдалекоглядніші індивіди, але до яких точно не були підготовлені країни та їхнє керівництво. Йдеться про пандемію ковіду, а згодом і тотальний виклик глобальній безпеці через збройні конфлікти й нездатність наявних інституцій їм запобігти чи врегулювати їх.
Звісно, ці виклики лише відволікали й далі відволікають ресурси від вирішення й досягнення ЦСР. Якщо повернутися до рис. 1, то такі події там позначені блискавками й названі «шок, який порушує розвиток», і це порушення то більше, що далі від кліматично стійкого шляху, тобто від зеленого до червоного кольору ліній. Шокові події можуть бути різними й мати як природний характер (ураган, землетрус, виверження вулкана, цунамі тощо), так і бути спричиненими безпосередньо людиною (війна, аварія на кшталт Чорнобильської катастрофи, пандемія та ін.). Водночас певні природні шокові події також інтенсифікуються через вплив людини (див. рис. 2 TS.2 з ризиками).
Зокрема в контексті зміни клімату це екстремальні погодні явища (дощові паводки, періоди спеки, град великого розміру, тропічні й позатропічні циклони тощо) або чинники кліматичного впливу, що розвиваються поволі, як-от підвищення рівня Світового океану, танення льодовиків в Антарктиці та високих горах і морської криги в полярних регіонах.
А чи помічають зміну клімату в Україні?
Нещодавні соціологічні опитування мешканців України, проведені навесні 2024 року, виявили, що зміну клімату майже 90% респондентів сприймають як серйозний і дуже серйозний виклик людству, й лише 7% не вважають її проблемою. Це контрастує з результатами схожого опитування в Україні лише сім років тому, коли на перших слуханнях у парламенті 2018 року тодішній народний депутат Олексій Рябчин озвучив результати соціологічного дослідження: за рік тих, хто вважає зміну клімату проблемою, в Україні вдвічі побільшало, й таких респондентів стало 15%. Тобто 2017 року їх було вдвічі менше. Це колосальний прогрес для країни, яка перебуває в стані війни понад 10 років.
Попри такі результати сприйняття проблеми українці, на жаль, не завжди розуміють причину швидкої зміни клімату. Все ще можна почути скепсис щодо причетності та першочерговості впливу господарської діяльності людства на кліматичну систему навіть у таких середовищах, де точно є люди з вищою освітою й на керівних посадах. Напевно, пояснення цьому треба шукати в деяких психологічних особливостях сприйняття шокових подій. Перша реакція — справді шок і заперечення (цього не може бути, це не я). Потім гнів і злість (здебільшого на науковців чи політиків: «Чого ви нас не попередили?», «Ви нічого не знаєте»), торг (пошук «альтернативних теорій» або пояснень і «чарівних пігулок»). Після цього може навіть настати депресія (все марно, ми вже проминули точку неповернення). Й лише потім приходить усвідомлення: якщо людство є причиною, то все ж таки досі можна застосувати важелі впливу для вирішення проблеми. Загалом один із висновків останнього звіту МГЕЗК — саме про те, що однією з основних причин занадто повільної реакції на проблему є небажання людства змінювати спосіб життя. Освіта, просвіта й адресна комунікація також можуть значно прискорити усвідомлення, а пізніше й стимулювати ресурси як для адаптації до зміни клімату, так і для зменшення викидів парникових газів, зокрема через «зелену» трансформацію в енергетичному секторі чи природоорієнтовані підходи в сільському господарстві тощо.
«Зелене відновлення України»
Про «зелене відновлення України» розмови почалися буквально з перших місяців повномасштабного вторгнення Росії. Водночас слова мають значення, оскільки для всіх є очевидним, що потрібно саме відновлювати країну, тобто будувати по-новому й краще, а не «відбудовувати як було». З одного боку, розбомблена інфраструктура теплової генерації створює проблему із забезпеченням тепловою та електричною енергією, особливо взимку. А з іншого — ТЕС в Україні були застарілими, більшість працювала на вугіллі, що впливало на викиди парникових газів, знижувало якість повітря й посилювало зміну клімату, ба більше — ставило нас в один ряд із такими країнами, як Росія, а це зовсім не відповідає цілям ЄС стосовно досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року й, відповідно, прагненню громадян України вступити до ЄС.
У публікації The New York Times внаслідок аналізу майже 111 тисяч супутникових знімків сотень поселень по всій Україні до та після початку повномасштабного вторгнення Росії виявлено більш як 210 тисяч зруйнованих будівель до грудня 2023 року. На жаль, ми знаємо, що 2024 року зруйновано ще більше. Боляче дивитися на розбомблені будинки й стерті на порох міста. Більшість із них — усе ще в зоні активних бойових дій, де про відбудову не може бути й мови до нашої Перемоги та закінчення війни.
Але Україна живе далі та потребує нового житла й, можливо, нових поселень для вимушених внутрішньо переміщених осіб зокрема. Тому в України з’явився шанс стати передовим майданчиком для всього світу з тестування нових технологій та інновацій саме в будівельній та інших суміжних сферах, зокрема розподіленій генерації та акумуляції електроенергії, а зрештою й циркулярній економіці.
Для цього потрібна відповідна освіта інженерів, архітекторів, будівельників, яким має бути зрозуміло, що ці нові будинки потрібно проєктувати й будувати відразу з дотриманням кліматичної нейтральності. І не тільки будинки, а й увесь простір навколо має послаблювати вплив на кліматичну систему через зменшення чи поглинання викидів, а також знижувати ризики екстремальних погодних явищ. Для цього вже розроблено певні стандарти, наприклад, у мешканців має бути доступ до зелених насаджень у вигляді парків чи хоча б скверів не більш як за п’ять хвилин ходьби, також має бути розвинена «блакитна інфраструктура», а саме річки, струмки, канали, озера чи принаймні полив зелених насаджень і розпилювачі води в спекотні дні.
Всеукраїнське соціологічне опитування «Україна майбутнього: ЄС, повоєнна відбудова, екологічні проблеми та енергетична незалежність очима пересічного українця» також підтверджує, що для українців у їхньому баченні майбутнього міст важливими є зручність для задоволення повсякденних потреб мешканців, тобто комфорт (72,4%), якомога зеленіші міста (60,5%) з чистими місцевими водоймами (59,1%), з пунктуальним громадським електротранспортом і добре продуманими його маршрутами (57,4%), з промисловістю без шкідливих викидів і мінімальними відходами (56,8%).
Усі ці запити суспільства відповідають кліматично стійкому розвитку та переходу від реактивного до проактивного реагування на кліматичні ризики, як показано на рис. 2, де запорукою такої трансформації є управління, фінанси, знання та потенціал, технології й умови, за яких процеси трансформації пришвидшуватимуться.
На жаль, каталізатором зеленої трансформації в Україні є війна. Та ми маємо не втратити шанс відновити країну кращою, ніж була.