Термін "геноцид" поряд із "військовими злочинами" часто використовується по відношенню до дій армії РФ в Україні. Чому цей термін доречний, пояснив генеральний прокурор України Андрій Костін у статті, опублікованій Міжнародною асоціацією правників.
«Умисний напад на цивільних осіб та цивільні об'єкти як метод ведення війни – не рідкість у російській військовій доктрині. Від інших міжнародних злочинів, скоєних в Україні чи деінде, ці дії відрізняють те, що вони явно демонструють ознаки кампанії переслідування українців як національної групи, спрямованої проти української ідентичності та української державності. Вчинені злочини носять систематичний і широкомасштабний характер, що притаманно геноциду. Українські правоохоронні органи вже розпочали кримінальне розслідування за фактом геноциду», - пише Костін.
Генпрокурор виклав кілька аспектів, що ґрунтуються на зібраних фактах та доказах, які дозволяють зробити висновок про існування геноцидної політики з боку Росії.
Явні ознаки геноциду:
- російський президент Владімір Путін упродовж багатьох років публічно ставив під сумнів українську державність. Ще у 2008 році він сказав тодішньому президенту США Джорджу Бушу: "Україна – це навіть не держава. Що таке Україна? Частина її територій знаходиться у Східній Європі, але більша частина – це наш подарунок". Подібні настрої виражені в есе Путіна "Про історичну єдність росіян та українців", написану 2021 року, де він стверджує, що "справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією". Для обґрунтування повномасштабного вторгнення він використав абсурдні звинувачення у нацизмі. Головними цілями російської військової місії в Україні стали "денацифікація" та "демілітаризація". Це дуже близько до заперечення права на існування українців як "національної групи" і є підтвердженням наміру геноциду – dolus specialis – згідно з Конвенцією про геноцид;
- куди б не ввійшли російські війська, вони починали повномасштабний пошук проукраїнськи чи антиросійськи налаштованих жителів та переслідували їх. Частину з них вони збирали і або страчували їх на місці, або доставляли в "безпечні місця", де їх доглядали з роздяганням щодо видимих ознак націоналістичних татуювань або будь-яких подібних повідомлень на особистих телефонах і речах;
- насильство щодо цивільного населення з метою знищити українську ідентичність. Спочатку це була Буча та інші міста Київської області, де було знайдено понад 450 тіл. Більшість із них була замучена, застрелена або забита до смерті. Потім були Суми, Чернігів та Ізюм. Внаслідок обстрілу театру в Маріуполі загинуло близько 600 мирних жителів. Російські війська регулярно обстрілювали маршрути евакуації та конвої, позначені як цивільні. Наразі українські правоохоронці розкривають російське варварство у Херсоні. На більшості деокупованих територій були виявлені камери катувань зі знаряддями тортур і слідами такого звернення, місця безсудних страт і масові поховання.
Непрямі методи геноциду:
- сексуальне насильство, зокрема батьків перед дітьми та дітей перед батьками, мета якого – принизити та зламати громадянське населення;
- примусова депортація українських дітей та їх усиновлення у Росії. Це "насильницька передача дітей групи в іншу групу", що, згідно з Конвенцією про геноцид, є актом геноциду.
- створення нестерпних умов життя в Україні: знищення інфраструктури з наступними відключеннями електроенергії, води та газу, руйнування лікарень та шкіл, знищення культурних об'єктів тощо.
«Ці дії не мають нічого спільного із веденням війни відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Вони відображають чітку лінію політики переслідування, яка часто супроводжується актами терору, тортур та залякування щодо України та українців», - пояснює Костін.
Генпрокурор закликав країни ООН не ігнорувати Конвенцію про геноцид та допомогти Україні зупинити російську агресію. «Кожен член міжнародної спільноти зобов'язаний забезпечити розслідування звинувачень у геноциді та притягнення до відповідальності архітекторів геноцидної політики та її виконавців», - наголосив він.
У тому, як Путін і Сталін прийшли до геноциду українців, є щось типологічно схоже, невід'ємне, властиве обом диктаторам і силам, що стоять за ними. Детально про це розповідає Віталій Огієнко у статті «Як Сталін та Путін прийшли до геноциду українців?»