Пруський воєнний теоретик Карл фон Клаузевіц вважав очевидним те, що оборона - це найсильніша форма ведення війни. Хоча б тому, що успішна атака вимагає чисельну перевагу. Саме тому слабша сторона була зобов’язана оборонятися.
Держава, зайнявши оборонні позиції, не дозволить ворогу досягти своїх цілей, втім і власних цілей вона так теж не доб’ється. Тому доводиться використати час, виграний в обороні, для створення більш сприятливого балансу сил. І лише після цього можна йти в наступ самому, - пише в статті для Financial Times почесний професор військових досліджень Королівського коледжу Лондона Лоуренс Фрідман.
«Раптовий потужний перехід до наступу - блискучого меча помсти - це найкращий момент для оборони», - писав Фон Клаузевіц.
29 серпня український уряд оголосив, що наступ на півдні України почався. І з того часу Київ майже нічого не повідомляє про прогрес цього процесу. Тож неминуче це призвело до спекуляцій. Почали з’являтися повідомлення про значні прориви, але також про і про запеклий російський опір і контратаки. Російська пропаганда майже одразу ж почала говорити про катастрофічний провал українського наступу. Вона стверджувала, що армія України зазнала тяжких втрат. Більш надійні російські джерела були поміркованами. Вони визнавали, що Україна веде атаку за допомогою свіжіших військ і з кращим обладнанням, ніж було раніше, завдаючи значної шкоди російським силам. Такі оцінки збігалися з твердженнями українських джерел про помірний, але важливий прогрес, в ході якого деякі російські сили відступили, а інші - зазнали тяжких втрат, хоч і змогли сповільнити український наступ.
Український уряд також застеріг, що не варто очікувати дуже великих результатів за дуже короткий час. Територія досить велика. Лінія фронту на півдні має протяжність 350 кілометрів: від Запоріжжя, де Росія досі грає в небезпечну гру з АЕС, до окупованого Херсона, який став досить великим призом. Також Україна створила більш сприятливий баланс сил, досягнувши на півдні паритету. Хоча традиційно вважається, що для наступу потрібна чисельна перевага. І Києву потрібно було б створити нездоланну силу, щоб пробитися через російські позиції.
Москва вдається до відчайдушних заходів, щоб знайти більше солдатів для фронту. А більша частина її техніки стара і ненадійна. Втім, Росії не бракує вогневої сили, зокрема літаків і артилерії. Перевага України в тому, що у неї все більше сучасної і потужної техніки. Хоча у багатьох сферах кількість засобів все ще на межі. Російські сили довели, що наступальні операції у таких умовах проводити важко. Вони були найбільш ефективними в перші дні війни, коли у Росії була перевага несподіванки. Але потім вони або відступили, зокрема з півночі України, тому що були перевантажені, або ж добилися поступового, повзучого прогресу в окремих районах на Донбасі, де армії Москви довелося дуже дорого заплатити за кілька успіхів. Дві ключові цілі - міста Маріуполь і Сєвєродонецьк - були захоплені після тижнів важких боїв з впертими захисниками України.
Армія України в жодному разі не буде повторювати російську тактику, засновану на постійних, інтенсивних артилерійських обстрілах з метою виснажити сили оборони, а заразом знищити міста, які вони захищають. З точки зору традиційного наступу, заснованого на концентрованій масі військ з метою прориву більш уразливих частин ворожої оборони, перспектива української операції - це в кращому випадку повільний, але впевнений прогрес навіть попри наближення зимових місяців. Але йдеться про не дуже традиційний наступ.
Те, що зараз відбувається, можна краще пояснити як частину довгої кампанії, яка складається з низки елементів. Розмови про визволення Херсона як наступного етапу війни почалися в кінці травня. І президент Володимир Зеленський віддав наказ визволити південь в липні після кількох обмежених атак на російські позиції. Єдина причина, чому росіян українська наступальна операція застала зненацька, - це той факт, що її чекали надто довго. На практиці ж кампанія вже на той час почалася. З кінця червня війська України атакували склади боєприпасів, командні пункти і системи ППО ворога. Останнім часом вони відрізали шляхи відступу і знищували маршрути поставок, атакуючи мости через Дніпро, зокрема, Антонівський в самому Херсона.
Атаки по цілях за лінією фронту теж посилилися. Партизани почали активно знищувати колаборантів. А деякі найбільш видовищні удари були завдані по військових базах в Криму. Мета цієї кампанії - не лише повернути контроль над територією, а й позбавити Росію бажання продовжувати свою безплідну і дорогу війну. Якщо все спрацює, то Москву вдасться переконати, що її позиція нежиттєздатна. Все буде залежати від загального впливу і без того підірваної логістики, обмеження можливостей для маневрування і деморалізації через високі втрати, а також занепокоєння тим, що окремі підрозділи залишаться без можливості втечі. Оскільки спроби пацифікувати окуповані території постійно зазнають невдачі.
Кремль буде сподіватися, що, заблокувавши серйозний наступ і завдавши високих втрат українським силам, він спровокує відчуття безсилля у Києва і підірве готовність Заходу підтримувати його на тлі економічних наслідків війни. У цій битві волі, однак, лишається одна велика різниця: якщо українці воюють за виживання своєї країни, росіяни намагаються утримати ворожу територію. Але у росіян є можливість відмовитися від війни й піти додому.