Захист країни і так складне завдання. А оборонятися і при цьому переходити з важкого озброєння російського виробництва на новий і незнайомий арсенал західних гаубиць, бронемашин і боєприпасів за стандартами НАТО - ще важче. Щоб вижити, потрібно змінити все: від тренувань до ланцюгів поставок. І все це в розпал бою.
Саме перед таким завданням постала Україна. І ніхто нічого подібного до цього не робив, - пише Forbes. Логістичний виклик величезний. Західні боєприпаси чи інші військові розхідні матеріали несуміжні з важким озброєнням, виробленим в Росії. Тож коли почнеться перехід на західні ракети, гранати, артилерійські і танкові снаряди, а також зброю середнього калібру, українські солдати не зможуть просто вхопити ящик із західними боєприпасами з вантажівки і використати їх для стрільби зі своїх старих гармат. Калібри абсолютно різні. Але потоки матеріально-технічного забезпечення як для сторого, так і для нового озброєння повинні зберегтися, щоб потрібні речі швидко потрапляли в потрібні точки на поле битви.
Але ситуація насправді ще складніша. Чим більш складна якась військова платформа, тим важче на неї перейти. Західні танки їздять на зовсім іншому паливі. Цикли їхнього обслуговування теж інші. Навіть інструменти в гаражах для їхнього ремонтру потрібні інші. Тому таке переозброєння навіть у мирні часи важко провести. Зараз армія України дає собі раду зі «старими» російськими боєприпасами й платформами. Щоб опір не припинявся, країни, які колись входили до Варшавського договору, передають ЗСУ старі запаси радянських боєприпасів, зброї й іншого все ще справного обладнання. Все, що можна використати з тими видами озброєння, які є в України, дістають із запилених складів й відправляють на фронт. Але цей антикваріат часто зберігають в сумнівних умовах. І його запаси вичерпні.
В Україні боєприпаси й інші витратні військові матеріали закінчуються. А здатність Заходу підтримувати обладнання російського походження дуже обмежена. Не так багато виробників у Східній Європі можуть досі виготовляти потріні боєприпаси і запчастини. Нові джерела постачання теж навряд чи вдасться знайти. Війна зробила виробництво застарілих боєприпасів і запасних частин для російської техніки прибутковим. Однак, нарощувати такі виробничі потужності просто немає сенсу. Тому що як тільки в України закінчаться танки Т-64, Т-72 і Т-80, західний попит на російські боєприпаси теж зникне.
В України немає іншого вибору, окрім як почати перехід на західну зброю. В якийсь момент на Заході просто не лишиться старих радянських арсеналів. Тож Україна повинна навчитися користуватися західними оборонними системами просто в розпал відчайдушної битви. Впродовж останнього десятиліття в НАТО намагалися зрозуміти, як таким країнам, як Чехія, Угорщина, Польща і Болгарія поступово перейти на західну зброю. Зараз ці дослідження знову набули актувальності.
В НАТО усвідомили, що для адаптації нових членів потрібно проробити величезну роботу, щоб ише залагодити розбіжності в армійських боєприпасах. Новим країнам-учасницям довелося замінити або оновити майже дев’яносто різних систем озброєння. Армія України ефективно користується ракетами Stinger і Javelin. Однак, через цей успіх суспільство може не усвідомлювати, перед яким великим викликом постануть ЗСУ в найближчому майбутньому. Видання зауважує, що всі ці ракети - одноразові. Тож знадобилося провести не складні тренування. А інфраструктура для обслуговування й підтримки у випадку таких озброєнь особливо не потрібна. Тому ЗСУ змогли так швидко вдарити ракетами Stinger і Javelin по російській армії, у якої не було часу на зміну тактики. Варто визнати, що Україна змогла на диво швидко перейти на ці види західного озброєння. Однак, далі буде важче.
Навіть передача Україні базової зброї для піхоти не пройде без проблем. Наприклад, якщо російські автомати можна почистити за допомогою газованої води і ганчірки, перехід на сучасну гвинтівку або кулемет НАТО буде означати, що солдатам доведеться вивчити різні протоколи стрільби й засвоїти нові методи обслуговування. І все це в процесі налагодження нових ланцюгів постачання боєприпасів і запчастин.
Нинішній виклик для країн-донорів полягає в тому, що максимально корисно використати час, перш ніж старі українські системи зіпсуються або боєприпаси для них закінчаться. Наприклад, ЗСУ ефективно використовують артилерію на полі битви. Щоб зберегти цю ефективність, українським солдатам потрібно перейти на гармати калібром 155 міліметрів, які використовують в країнах НАТО, а також опанувати передові системи наведення. Такі речі не робляться за день. Однак, перші кроки вже зроблено. Білий дім оголосив про передачу 18 базових артилерійських установок з калібром 155 міліметрів, а також 40 тисяч снарядів для них. Також Україна отримала протибатарейні радари AN/TPQ-36. Це можна вважати початком оновлення української артилерії й інфраструктури наведення. Тренування почнуться через кілька днів. Але реальним викликом стане масштабування цих нових можливостей, щоб нові гармати з’явилися на лінії фронту досить швидко і в потрібній кількості, щоб змінити хід подій.
В механізованому бою поступове введення нових можливостей не ефективне. У часи Другої світової війни нові танки, винищувачі й інше обладннання пішли в бій не масово. Тому їхня ефективність була незначною. Україна може зіштовхнутися зі схожою проблемою. Українські потреби на полі битви дуже гострі. Однак, нове важке озброєння, яке отримує Київ, значно ефективніше, якщо його ввести в бій масово і з серйозною підтримкою, щоб повністю розкрити потенціал. З огляду на публічне повідомлення про те, що перша батарея 155-міліметрових гармат НАТО прибуває в Україну, інші західні арсенали повинні вже зайнятися розконсервуванням своїх старих артилерійських систем і тихо готувати якомога більшу кількість гаубиць для ЗСУ у найбдлижчі місяці. Росія повинна зіштовхнутися з абсолютно новою українською артилерією з новими можливостями й нищівними тактиками.
Окрім гаубиць Заходу потрібно подумати, які ще високотехнологічні інструменти знадобляться Україні. І тоді почати готувати ґрунт для їхнього впровадження вже зараз. Щось подібне вже повільно відбувається. 200 одиниць БТР M113 входять в поточний пакет допомоги. І це перший крок України до переходу на танки НАТО й іншу бронетехніку.
Якщо відкласти в бік всі тяжкі обставити, то нинішні події виглядають досить іронічно. Поки Росія веде війну, щоб не дозволити Україні вступити в НАТО, українська армія готується здійснити найшвидший перехід на арсенал стандартів НАТО в сучасній історії. Через війну Україна стає фактичною країною НАТО, подобається це Владіміру Путіну чи ні. Продовжуючи цю війну, Кремль робить вступ України в НАТО неминучим.
Раніше президент України Володимир Зеленський під час свого виступу на саміті НАТО заявив, що Україні потрібна військова допомога без обмежень, оскільки українська армія вже місяць протистоїть російським окупантам у нерівних умовах.
У свою чергу, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг пообіцяв, що альянс надаватиме Україні зброю "стільки, скільки буде потрібно".