Україна витримала натиск свого жорстокого ворога. Вона принизила російську армію і повернула багато втрачених територій. Це величезні досягнення. Але війна не закінчилася. 10 жовтня Росія розпочала новий етап зі знищення цивільної інфраструктури. Зараз вона має на меті зламати волю українського народу.
На карту поставлено принципи післявоєнного європейського життя: кордони не можна змінювати силою, а громадянам не можна заважати обирати тих, хто ними править. Крім того, якщо Росія переможе, вона опиниться на східному кордоні Європи під владою реваншистського тирана. Але якби Україна перемогла, вона була б потужним оплотом проти Росії. Отже, ця війна екзистенційна – не лише для України, а й для Європи. Про це у своїй статті для Financial Times пише Мартін Вульф.
Захід має забезпечити, щоб Україна вижила, а потім процвітала як демократична нація. Це не просто моральна необхідність, а й інтереси. Вже давно існує занепокоєння щодо корупції в країні. Але те, як Україна мобілізувалася для боротьби з цією війною, показує, що це не та країна, яку ми зараз бачимо. Корумпована олігархічна держава не організовує і не бореться, як ця. Україна заслуговує на повагу. Вона змінилась під час війни. Вона зміниться й у мирі.
Але Україна не може перемогти сама. Їй потрібна військова техніка, допомога з ремонтом життєво важливої інфраструктури і, що не менш важливо, бюджетна підтримка. Вона також потребує постійного тиску санкцій на економіку та військову міць Росії. Їй також знадобиться велика допомога у відбудові, оскільки вона шукає життя в європейській сім’ї, життя, яке заслужив боротьбою її народ і який принесе величезні переваги самій Європі.
Збитки були надзвичайними. Цього року економіка України скоротилася приблизно на третину, що неминуче сильно вплинуло на податкові надходження. У звіті, опублікованому в жовтні, МВФ зазначає, що близько п'ятої частини населення емігрувало і така ж кількість внутрішньо переміщених осіб. Сьогодні країна стикається з величезними витратами на ведення війни та відновлення. Все це спустошило державні фінанси. Поки триває війна, зростатимуть і витрати. Зрештою, за реконструкцію буде величезний рахунок.
Міністерство фінансів виконало більш ніж достойну роботу в управлінні фіскальною ситуацією. Проте йому довелося покладатися на монетарне фінансування фіскального дефіциту, резерви іноземної валюти близькі до нуля, а інфляція за рік до грудня становитиме близько 30%.
За оцінками МВФ, якщо все піде добре, наступного року країні знадобиться $40 млрд зовнішньої фіскальної підтримки, а також $8 млрд на ремонт інфраструктури. Якщо все піде погано, знадобляться додаткові приблизно $9 млрд. Очікується, що наступного року ЄС виділить 18 млрд євро на фіскальну підтримку. Адміністрація США попросила у Конгресу $14,5 млрд до вересня 2023 року, а до кінця 2023 року очікується більше. Країни ЄС, а також інші (наприклад, Японія та Велика Британія) і міжнародні фінансові установи повинні дати більше. Попри це зовнішньої бюджетної підтримки буде достатньо лише якщо все піде добре. Очевидно, що справи могли б піти набагато гірше, якби росіянам вдалося завдати значно більшої шкоди економіці, ніж вони вже зробили.
ЄС також хоче висувати умови для забезпечення макроекономічної стабільності, належного управління, верховенства права та реформи енергетичного сектора. Відкритим залишається питання, чи така обумовленість має сенс у досі успішній війні на виживання. У будь-якому випадку ЄС також хоче мати програму МВФ, як каталізатор реформ, так і гроші. Тим часом фонд відчуває себе обмеженим статтями угоди, які вимагають, щоб програма гарантувала стійкість платіжного балансу, а також гарантії повернення грошей. У такій війні ні те, ні інше не гарантовані.
Можна передбачити три шляхи виходу з цього глухого кута: перший – західні акціонери гарантують МВФ від збитків; другий – МВФ діє креативно і все одно позичає; останнє полягає в тому, що вказівка МВФ випливає лише з його надзвичайних програм і того, що він називає «Програмний моніторинг із залученням Правління».
Правильно подумати і про повоєнну Україну: потреби відбудови і, не менш важливо, її фінансування (частково з конфіскованих російських активів); і побудова більш сучасної європейської країни та економіки. Але необхідною умовою для цього є збереження незалежності та остаточна перемога у війні. Для цього знадобиться величезна допомога, із збільшенням поставок (а отже, і виробництва) зброї, достатньою та надійною фіскальною допомогою та потоком обладнання, необхідного для ремонту інфраструктури, яку Владімір Путін продовжить знищувати – це все, що він може робити.
Зрештою, війна – це питання ресурсів і мотивації. Що має Україна: вона менша за Росію, але продемонструвала набагато більшу мотивацію; і її союзники мають ресурси. Сукупний валовий внутрішній продукт США, ЄС, Великобританії та Канади приблизно в 22 рази перевищує російський. Навіть фіскальна підтримка в розмірі $60 млрд наступного року обійдеться лише в 0,1% сукупних доходів союзників.
Хто може стверджувати, що це неможливо? Хіба дозволити Путіну тріумфувати не є більш неможливим? Так, боляче пережити енергетичний шок від цієї війни. Але це обов’язок Заходу – впоратися. Саме Україна та українці несуть основний тягар конфлікту. Ми на зручному заході повинні дати їм необхідні ресурси. Лише тоді, коли Путін дізнається, що йому не дозволять перемогти, війна нарешті закінчиться.