Минулого тижня народні депутати проголосували в першому читанні за законопроєкт «Про медіа», який викликав критику серед різних груп населення. Одне з положень документа стосується того, що регулятором всіх видів медіа має стати Нацрада з питань телерадіомовлення. Медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко у статті «Законопроєкт «Про медіа»: набір ризиків і можливостей» пояснив основні завдання регулятора.
«На жаль, Нацрада була надто пасивним регулятором у 2014–2022 роках. Її реакція на вал проросійської пропаганди, ксенофобії та маніпуляцій з боку цілої низки телеканалів була спорадичною, хоча обставини потребували на порядок більшої активності. Повноваження для цього в регулятора, десь більші, десь менші. Ті самі близькі до Медведчука канали мали багато шансів отримати санкції Нацради, але натомість були зрештою закриті указом президента», - пише автор.
Отже, як пояснив Головенко, суть існування Нацради як незалежного конституційного органу не в тому, щоби видавати ліцензії та слідкувати за дотриманням квот в ефірі (для цього позавідомчий орган не потрібен). Нацрада — це передусім інструмент запобігання зловживанням в інформпросторі (наразі тільки на ТБ і радіо).
В цьому контексті, з одного боку, законопроєкт надає дійсно швидші й потужніші інструменти боротьби з пропагандою РФ. Але з іншого — передбачає суто декоративні норми щодо якості вітчизняного контенту, за порушення яких не передбачено відповідальності (зокрема щодо об’єктивності/балансу).
«Якщо вже так страшно залишати ці повноваження в Нацради, то можна було б віддати їх на співрегулювання, механізм якого запроваджується проєктом в інших сферах. Це як пропозиція до другого читання», - додав Головенко.
Автор також пропонує згадати формулювання, з яким Європейський Союз вимагає від нас прийняти цей проєкт: «Подолання впливу корисливих інтересів щодо аудіо- та візуальних медіапослуг». Плюс втілення антиолігархічного закону. І що ж у цьому законопроєкті з впливом олігархів? Та сама повна свобода «вилизувати» в ефірі потрібних політиків і «мочити» конкурентів.
«Насамкінець варто звернути увагу на ще один пункт критики: про послаблення норм щодо обмеження російського впливу на інформпростір. Квоти пісень українською, які зараз становлять 35%, у жовтні зростуть до 40%. Законопроєктом передбачено покарання для медіа у вигляді припису в разі порушення на рівні до 10% від квоти (тобто 4% від загального обсягу пісень, якщо квоти становитимуть 40%). За п’ять приписів порушення переходить у категорію значних і карається серйозніше. Тож виходить, що квоти зростають, але їхнє дотримання стане гнучкішим і менше контролюватиметься Нацрадою», - додав автор.
За словами Головенко, достатньо питань викликає закладений у проєкті підхід до формування списків росіян, що загрожують нашому інформпростору. На думку експерта, там пропонуються занадто вузькі критерії, а ці пів року нам усім показали шовінізм РФ не лише як держави, а й як суспільства. Принаймні на період до відновлення територіальної цілісності
України нам слід обмежити поширення в медіа (наскільки це можливо з допомогою редакційного контролю) контенту, творці якого є громадянами РФ або певний час проживають у ній. Російська мова теж може бути критерієм ідентифікації контенту з РФ за презумпцією, якщо даних про творців немає.
Законопроєкт «Про медіа» зареєстрували у Верховній Раді 27 грудня 2019 року. Водночас у травні 2020 року парламент відправив цей проєкт на повторне перше читання.
Законопроєкт має замінити кілька чинних медійних законів.. В ньому пропонується запровадити регуляцію онлайн-ЗМІ, діяльність блогерів та різних вебплатформ, як от Facebook. Також документ передбачає розширення повноважень Нацради з питань телебачення та радіомовлення.
Ухвалення цього закону є однією з вимог для вступу України до ЄС.