Державне агентство України з питань кіно відмовило у видачі державних посвідчень, скасувало державну реєстрацію та визнало недійсними видані раніше прокатні посвідчення на кілька фільмів російського та українського виробництва, що порушують закон України "Про кінематографію", популяризуючи силові структури країни-агресора та радянських органів державної безпеки.
Як повідомляє прес-служба установи в Facebook, на підставі висновків експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, Держкіно України відмовило у державній реєстрації та видачі посвідчення на поширення і демонстрацію художнього фільму "На краю безодні" (2016, реж. Ст. Савельєв, виробництво РФ); кінострічці "Одного разу в Ростові" (2012, реж. К. Худьяков, виробництво РФ); телесеріалу "Особиста справа" (2005, реж. Ст. Мельниченко, виробництво РФ); телесеріалу "Втеча 2" (2012, реж. В. Никифоров, виробництво РФ); а також телесеріалу "Рижі" (2013, реж. Ст. Владовский).
Крім того, реагуючи на скарги та запити громадян, а також на інформацію Нацради України з питань телебачення і радіомовлення, Держкіно анулювало посвідчення та реєстрацію кінофільму "Пряники з картоплі" (2011, реж. С. Гіргель, виробництво РФ); фільму "Даремна жертва" (2012, реж. Ст. Янощук); фільмам "Любов Каті 1" та "Любов Каті 2" (2012, реж. Д. Гольдман, виробництво України); фільм "Любов без зайвих слів" (2013, реж. Ф. Шабанов, виробництво РФ); а також телесеріалу "Несподівана радість" (2012, реж. А. Касаткін, виробництво РФ).
Нагадаємо, в червні минулого року в Україні набула чинності заборона на російські фільми і серіали. Згідно із законом "Про внесення змін у деякі закони України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України", під заборону розповсюдження і демонстрації потрапляють фільми, а також серіали, які популяризують або пропагують органи держави-агресора або їх окремі дії, які створюють позитивний імідж працівників держави-агресора або працівників радянських органів державної безпеки, які виправдовують або визнають правомірною окупацію території України. Заборона на трансляцію, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, поширюється, якщо вони зроблені після 1 серпня 1991 року. При цьому заборона не стосується інформаційних та інформаційно-аналітичних програм.