12 січня в Україні відзначають День українського політв'язня. Пам'ятна дата встановлена на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання.
Істрія Дня українського політв'язня
В Україні традиція згадувати та вшановувати пам'ять політв'язнів зародилася у 1975 році з ініціативи В'ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму.
12-14 січня 1972 рік відбулася найбільша репресивна акція проти українських дисидентів. Тоді одночасно була заарештована більшість відомих представників національно-демократичного руху, і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва.
В цей час були заарештовані всі відомі дисиденти України: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, Ігор Калинець та інші.
Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. Нікому із заарештованих не інкримінували «зради батьківщини», тільки «антирадянську агітацію і пропаганду». Але майже всі провідні діячі шістдесятництва отримали максимальний термін – сім років ув'язнення в таборах суворого режиму та п'ять років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в Мордовію та Пермську область Росії, потім у Сибір та в Казахстан. Деякі з дисидентів були запроторені у психлікарні.
Пам'ятна дата спочатку була пов'язана з репресіями радянського тоталітарного режиму проти української інтелігенції. Під час війни, яку розв'язала Росія, терор проти українців продовжується. Ворог на тимчасово окупованих територіях займається терором мирних громадян, які мають проукраїнські погляди. Їх катують та незаконно ув'язнюють. Під час повномасштабної агресії Росія також влаштовує судилища над цивільними та військовими українцями.
Протягом усіх років із початку окупації Криму росіяни застосовують тактику залякування, щоби придушити спроби інакомислення та спротиву на півострові. «Суди» над проукраїнськими активістами мають демонстративний характер, і навіть в ув’язненні окупанти й далі створюють бранцям Кремля умови, які правозахисники прирівнюють до тортур. Одним із методів тиску є ненадання медичної допомоги людям, які конче її потребують: мають хронічні захворювання, загострення хвороб, похилий вік. Детальніше про це читайте в інтерв'ю постійної представниці президента в Автономній Республіці Крим Таміли Ташевої журналістці Центру прав людини ZMINA, співавторки книжки «Знедолені? Нездоланні!» про долі вимушено переміщених осіб Наталі Адамович «Відсутність доступу до медицини може стати смертним вироком для українців та українок – політв'язнів Кремля» на ZN.UA