Війни, розв’язані людьми, можуть бути також наслідком глибоких історичних процесів. Щоб це довести, досить подивитися на війну, яка триває в Україні. Цей конфлікт розв’язав Владімір Путін, який прагне відновити колишню велич Росії, знищивши незалежну Україну. Але це також частина ширшої історії про те, що відбувається, коли імперії розпадаються.
Про це в статті для Bloomberg пише професор Школи передових міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса Гел Брандс.
Битва в Україні - це найсвіжіша й найгірша з війн за те, що лишилося від СРСР, імперії, чия передсмертна агонія триває навіть через 30 років після її фактичного зникнення. І, на жаль, ця битва не остання. У 20 столітті розпалося багато великих євразійських імперій, які колись домінували у глобальних справах. Перша світова війна знищила Російську, Австро-Угорську, Османську і Німецьку імперії. Друга світова покінчила з імперіями, якими правили Токіо, Рим (знову) і Берлін. Пізніше деколонізація покінчила з імперіями Британії, Франції і Португалії. А Холодна війна вбила СРСР, який спочатку втратив підконтрольні йому країни в Східній Європі, а потім розпався на 15 незалежних країн.
Однак, імперії не помирають швидко. Їхній процес, як писав історик Сергій Плохій, це «процес, а не подія». Коли величезне утворення, яке трималося на залізній дисципліні, підтримуваній метрополією, занепадає, не варто чекати, що новий і стабільний статус-кво з’явиться за один день. Збереження напруги на Балканах і Близькому Сході нагадує, що спадщина Австро-Угорської і Османської імперій досі накладає свій відбиток. Відносини між Британією і її колишніми колоніями продовжують розвиватися.
Радянський Союз був під жорстоким управлінням. І саме тому його розпад був особливо безладним. Кінець радянської держави прибрав бар’єри, які пригнічували етнічну напругу і міжнаціональне суперництво між колишніми частинами імперії. На світ з’явилися нові політично нестабільні держави. Протистояння між Росією, яка домінувала в імперії, і країнами, які прагнули вирватися з пазурів Москви, посилилося. В результаті виникло те, що дослідники називають «війнами за радянську спадщину», тобто низка кривавих конфліктів за спірні території у Східній Європі і Центральній Азії.
В 1990-х роках війни спалахнули в Нагірному Карабасі, Придністров’ї, Чечні, Абхазії, Південній Осетії і Таджикистані, часто втягуючи сусідні держави і міжнародних миротворців. Деякі з цих конфліктів досі тліють. Інші, такі як війна за контроль над Абхазією і Південною Осетією, переросли в великі міжнародні конфлікти. Кінець СРСР став геополітичним землетрусом, чиї залишкові підземні поштовхи дестабілізують міжнародну систему кожен день.
Україна постраждала від цих поштовхів найбільше. Нинішня війна відрізняється жорстокістю боїв і тотальністю зусиль Путіна стерти іншу країну з мапи. Її безпосередні причини можна знайти в дедалі більш тоталітарній природі путінського режиму, що дозволило йому бути більш агресивним і призначати зовнішніх ворогів. Також зіграло роль питання про те, чи буде Київ прихильний до Москви, чи до Заходу. Але також війна залишається частиною більш широкого пострадянського потрясіння. Проголошення незалежності України в 1991 році знищило радянську державу і пришвидшило розвал імперії. Тому не дивно і, на жаль, символічно, що Україна опинилася в центрі путінських зусиль відновити домінування Москви, яке вона втратила.
Війна пішла не за планом Путіна. Україна чудово захистила себе і ще довго буде опиратися спробам силою включити її в російську сферу впливу. В цьому випадку путінські пошуки імперіалістичного відродження пришвидшили формування українського націоналізму. Однак, те, що Росія дорого заплатила за свою авантюру, не означає, що війни за радянську спадщину закінчаться.
Незалежно від того, чим закінчиться російсько-український конфлікт, лінія фронту між двома арміями може стати черговим спірним пострадянським фронтом, де напруга час від час буде переростати в насильство. Переможе Росія чи програє, результат змінить баланс сил на пострадянському просторі, а також, можливо, пожвавить згаслі конфлікти в Молдові, Грузії й інших країнах.
Потенціал спалаху насильства в Центральній Азії залишається високим, що довели протести в Казахстані, які були придушені російськими військовими на початку року. У Білорусі не можна виключати зміну уряду чи військовий заколот. Невдоволення авторитарним режимом Аляксандра Лукашенка лишається високим. І це теж може поставити країну в точку конфлікту між Росією і Заходом. На початку 1992 року американські газети застерігали, що проблеми, спричинені «осколками останньої великої імперії з ядерними арсеналами», тільки починаються. Навіть коли поточна російсько-українська війна закінчиться, довге, жорстоке загробне життя радянської імперії продовжиться.