Згідно з результатами соціологічного дослідження, проведеного на замовлення ZN.UA Центром Разумкова Україні 10% громадян знають воїнів ЗСУ, які захоплюються азартними онлайн-іграми. Чому у воїнів може виникати залежність від онлайн-казино та як з цим потрібно боротися, в інтерв’ю ZN.UA пояснив економіст-кібернетик, колишній гравець, а нині прикладний психолог-магістрант Сергій Романюк, з яким поговорив Володимир Кім.
ZN.UA запитало у українців: «Чи знаєте ви когось із воїнів ЗСУ, які захоплюються азартними онлайн-іграми?», та лише 10% респондентів відповіли ствердно. Про що це свідчить?
«Це дуже багато! 10% українців особисто знають військових, які грають в азартні ігри. Але ж це дуже закритий сегмент суспільства. Навіть якщо чиїсь родичі вже поринули в проблему, вони навряд чи говоритимуть про це комусь іще, крім родини. Та й усередині родини не завжди всі поінформовані. Щонайменше допоки фінансове становище не зруйнується й родичі вже не зможуть оплачувати борги гравця», коментує Романюк.
Він пояснив, що в таких ситуаціях у родичів вмикається великий спектр емоцій: від сорому за близьку й кохану людину до ілюзорної надії, що все якось владнається, вона сама все зрозуміє, впорається й усе знову буде гаразд.
«Не буде. Без якісної психологічної, а найчастіше й психофармакологічної підтримки гравцю дуже важко вийти з ігрового сценарію», – додав Романюк.
За його словами, найчастіше відновлення гравця вимагає втручання кількох фахівців. Зокрема, дуже важливо проконсультуватися в лікаря-психотерапевта, чи не має людина різних розладів психіки, не пов’язаних із грою. Адже трапляються випадки, коли потяг до азартних ігор є наслідком основного психічного розладу (БАР, депресія тощо). А психолог працює з особистістю гравця.
«І тут ми підійшли до ще однієї глобальної проблеми. По-перше, в Україні немає достатньої кількості фахівців, які вміють працювати з гравцями не як із наркоманами чи алкоголіками, а як із людьми, котрі втрапили в ігровий сценарій і отримали там серйозні травми», – додав Романюк.
По-друге, на думку експерта, навіть ті, хто теоретично намагається з ними працювати, до кінця не розуміють, хто такий гравець, та що його мотивує перебувати в грі. Романюк зауважив, що цьому розумінню не вчать у ВНЗ.
Водночас у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-11) лудоманія знаходиться в одному реєстрі з наркоманією та алкоголізмом. Тому до ігроків застосовують класичний метод роботи, як із нарко- чи алкозалежними. Що в більшості випадків, пояснив експерт, одразу ставить хрест на можливості встановити контакт із гравцем.
«Причому це проблема не лише України, а й країн усього пострадянського простору. В сучасному розумінні медицини лудоман — це ярлик назавжди, хоча практика свідчить, що це зовсім не так», – зазначив Романюк.
Він пояснив, що насамперед потрібно розуміти мотивацію людей, які починають грати в азартні ігри. І найважливіше, необхідно враховувати особливості особистості гравців.
«У мотивації є два ключові чинники. Окрім фінансового, є ще – психологічний. Людина з різних причин може не впоратися з викликами життя й відчувати сильний стрес. Або перебувати в тривалій ситуації дистресу, не виходячи зі стану напруги. Звісно, їй хочеться втекти від реальності, що травмує, від проблем, а тепер іще й від війни, знайти якусь віддушину, де можна хоч ненадовго відволіктися. Й люди тікають у різні хімічні залежності», – розповів експерт.
Що стосується безпосередньо ігрової залежності, то в ній втеча від реальності більше притаманна тим, хто грає в слоти. Адже туди закладено технологію, що вводить деяких людей у гіпнотичний стан, де немає болю, немає емоцій і переживань. Цей стан дослідники на Заході називають «темним потоком». Ті ж, хто грає в ставки, покер і трейдинг, за словами Романюка, не тікають від реальності — навпаки, хочуть її змінити.
На зауваження журналіста про те, що азартна гра також є стресом, експерт зазначив, що вона ним стає не одразу. Азартні ігри перетворюються на стрес лише, коли у гравця сформується ідея заробітку, а потім помсти за програш.
«Однак наш мозок працює так, що в момент напруги свідомість починає фокусуватися на джерелі загрози. Й стресом в азартній грі люди можуть перебивати стрес у реальному житті. У бою, приміром, воїн переживає сильний стрес, виділяється катастрофічно висока доза адреналіну та норадреналіну. Але тут важливо зазначити, що всі люди діляться на два типи реакції на екстремальний стрес — А і B», – розповів Романюк.
У випадку А-реакції, пояснив експерт, йдеться про бажання зблизитися з джерелом загрози та знищити її. Це люди, які дивляться небезпеці у вічі, є природженими воїнами/спортсменами, які битимуться до останнього. У них швидка реакція, дуже хороша рухова активність, вони гарно переносять гострий стрес, але погано — тривалий дистрес. Вони швидко адаптуються до змін навколишнього середовища. Високі дози стрес-гормонів спричиняють викид ендорфінів, які притупляють у них страх, знеболюють, вводячи в стан куражу та бойової/спортивної ейфорії. Ось і в грі, як зазначив Романюк, коли доза ризику є великою, людина відчуває щось подібне.
«І тому військові можуть неусвідомлено шукати схожі стани, особливо повернувшись із передової. Річ у тім, що тривале перебування на передовій призводить до постійної активації симпатичної нервової системи, відповідальної за режим «бий або біжи». Тобто організм ані секунди не розслабляється, й усі його ресурси витрачаються на те, щоб вижити. Потрібно постійно бути напоготові, бо лише це допоможе врятуватися. І навіть повернувшись із війни, люди за інерцією ще довго перебувають у стані підвищеної бойової готовності організму. Частина особистості воїна ще довго залишається там, де він був зі своїми побратимами. Й мета суспільства — пам’ятати про це не лише коли бійці на війні, а й тоді, коли вони повертаються додому», – зазначив психолог.
Тоді як люди з типом В-реакції, за його словами, завмирають і маскуються. Вони обережніші, повільніші, але раціональніше можуть оцінювати ситуацію. До гострого стресу та змін адаптуються погано, зате тривалий дистрес переносять краще, ніж люди з типом А.
«У психотипу В разом із адреналіном виробляються й високі дози кортизолу. Людина ціпеніє, блідне, їй важко рухатися. В момент сильного страху можуть виділитися ендорфіни, але як знеболювальне. Людина дістає поранення, але біль протягом короткого часу відчуває слабко. Гра як зона ризику теж знеболює. Й наша мета — вже зараз створювати та розробляти відповідні програми психологічної допомоги, в яких фахівці розуміли б усю специфіку цієї проблеми», – розповів Романюк.
А проблема, наголосив експерт, вже давно є, хоча й специфічно проявляється. Після повномасштабного вторгнення РФ по допомогу набагато частіше почали звертатися саме родичі військових. Їх цікавить, що це таке й чому їхні діти чи чоловіки грають.
«Тобто самих гравців зі ЗСУ на консультаціях не побільшало, але наплив родичів зростає. А близькі люди завжди бачать проблему швидше та гостріше, ніж гравець. Борги, людина змінюється, замикається в собі, стає потайливою. Нині саме той момент, коли родичі вже усвідомили ситуацію, а багато гравців у пікселі її заперечують, і ми не можемо їх у цьому звинувачувати», – підсумував Романюк.
Опитування провели з 20 по 28 червня 2024 року. Загалом опитали 2027 респондентів у віці від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Зазначимо, що лише 8,5% українців зізналися, що грали в онлайн-казино чи робили ставки на спорт. Однак насправді число таких громадян значно більше, адже люди здебільшого справді нечесні із соціологами та соромляться таких захоплень.