Вчені з США та Австралії виявили в музейних колекціях новий вид акул, який не зустрічався в дикій природі з 1930-х років. Як повідомляє N+1, на думку дослідників, це свідчить про те, що вид Carcharhinus obsolerus або, як вони його назвали, "втрачена акула", вже вимер.
Дуже молоді акули були виявлені у В'єтнамі, Таїланді і на острові Борнео ще у 1897-1934 роках, а потім потрапили в музеї США та Австралії. Дослідники не могли відразу визначити вид акул: зовні вони нагадували сіру акулу Carcharhinus porosus, але цей вид водиться тільки в Північній і Південній Америці. Враховуючи невеликі розміри акул і те, що вони вели прибережний спосіб життя, дослідники засумнівалися в тому, що вони дійсно належать до цього виду.
Вчені зіставили музейні зразки з чотирма іншими видами цього ж роду і уклали, що морфологічні відмінності цих зразків, зокрема, характеристики зубів, плавників і хрящових скелетів, дозволяють виділити їх в окремий вид. Де могла жити ця акула, не ясно: зокрема, важко сказати, де саме зловили музейні зразки, оскільки їх знайшли вже у великих центрах торгівлі рибою.
Вчені підкреслюють, що в прибережних районах Південно-Східної Азії, де, імовірно, мешкає даний вид, йде активний вилов акул, тому потрібно "оцінити ризик його вимирання для Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи". Разом з тим, за словами дослідників, з акулами даного виду вже відбувалися схожі історії.
Вид Carcharhinus leiodon, єдиного представника якого спіймали у 1902 році у водах Ємену, вважався вимерлим аж до 2008 року, коли акула знайшлася на рибному ринку в Кувейті. Практично те ж саме сталося з Carcharhinus borneensis: першу акулу зловили в 1858 році у Борнео, з 1937 року вона вважалася вимерлою, а в 2004 році її теж знайшли на рибному ринку. Доля акули Carcharhinus hemiodon поки не відома: її не бачили з 1970-х років. Пошуки "втраченої акули" на рибних ринках в останні два десятиріччя також нічого не дали.
Раніше Вчені з Каліфорнійського університету в Ірвайні заявили про те, що невеликі молот-риби, поширені біля американського узбережжя Атлантики і Тихого океану, здатні засвоювати рослинну їжу.