Останні кілька мільйонів років на Землі відбувається постійний рух тектонічних плит, але так було не завжди. На ранніх етапах розвитку планети земна кора була цільної, як у Венери, а після була розколота. Для пояснення виникнення "первинних" тріщин, які з'явилися ще до того, як почали рухатися плити, вченими висунуто кілька теорій. Одна з них знайшла підтвердження в результаті моделювання, проведеного геологами Скоттом Уотемом, Робертом Штерном і фізиком Тарасом Герю.
Автори роботи змоделювали процес появи субдукції під дією мантійного плюму. Плюми представляють собою гарячі розплавлені потоки, які рухаються в мантії вертикально, піднімаючись до самої кори. Вони спостерігаються в багатьох вулканічних "гарячих точках" сьогоднішньої Землі, включаючи околиці Японії, Гаваїв і Йеллоустоун.
Вчені дослідили, зокрема, великі базальтові відкладення Карибської великої магматичної провінції. Вона утворилася близько 100 млн років тому, коли гарячий мантійний плюс підняв ці породи до поверхні – і, мабуть, привів до появи зони субдукції біля західного узбережжя Центральної та Південної Африки.
Модель показала, що великі гарячі плато, подібні до Карибської провінції, – результат першого етапу цього процесу. Великі і розігріті породи, підняті плюмом, розходяться по великій площі і послаблюють океанську кору. Вона починає просідати, причому на різних ділянках з різною швидкістю, так що утворюється щось на зразок воронки. Деформована літосфера остаточно розривається, і важкі щільні частини кори прагнуть повільно осісти в мантію. Починається тектоніка плит.
Комп'ютерна модель, в якій розгортався цей грандіозний геологічний процес, привела до появи цілого ряду характерних особливостей, які спостерігаються в зонах субдукції на Землі. Правда, для початку і появи перших розломів все-таки потрібен збіг кількох умов. Плита, на яку спрямовується плюм, повинна бути досить старою, щільною і холодною. Сам плюм повинен бути досить потужним, а присутність води помітно допоможе "ковзання" плит уздовж розломів.
Раніше повідомлялося про те, що геологи виміряли швидкість росту ядра Землі. Також вчені змогли визначити швидкість росту земного ядра: за рік його радіус збільшується приблизно на 1 мм.