Вчені на чолі з Юнфеном Яном із Центру комплексного розвитку водних ресурсів провінції Шаньдун, Цзяцзя Юанем із Школи геоматики Аньхойського університету науки та технологій і Мінюанем Фаном із Науково-дослідницького інституту водних ресурсів провінції Шаньдун засумнівалися в існуючій моделі двох приливних течій, яка описана в більшості підручників у світі. До своїх висновків вони дійшли, провівши широкомасштабне дослідження даних, отриманих супутниками, повідомляє SciTechDaily.
Протягом багатьох поколінь студенти вчилися уявляти собі земні океани як два широкі виступи на протилежних сторонах планети під впливом гравітації Місяця. Це питання сягає XVIII століття і стосується моделі подвійного водного виступу — відомого пояснення припливів у підручниках з фізики, океанографії та географії.
Згідно з класичною моделлю, гравітація Місяця створює два симетричних водяних виступи на протилежних сторонах Землі. У міру обертання Землі певна область проходить через ці підняті регіони, і в ній спостерігаються припливи, а потім — через регіони, що лежать нижче, що призводить до відпливу. Варіанти цього пояснення також зустрічаються на сайтах таких організацій, як NOAA, National Geographic та NASA.
Щоб перевірити цю модель, вчені вивчили дані, отримані супутником Jason-3 AVISO протягом 2021 року в 362 370 точках океану. Вони порівняли частоту припливів і відпливів із місячним кутом, який визначається як кут між даною точкою та Місяцем відносно центру Землі.
Серед 175 402 точок, що потрапляють у діапазон місячних кутів 0°–60° та 120°–180° (регіони, де, згідно з моделлю, утворюються водні опуклості), у 56,84 % випадків спостерігалися відпливи, а в 43,16 % - припливи. Протилежна картина спостерігалася серед 186 968 точок у діапазоні 60°–120°, що відповідає області зниженої водної поверхні, згідно з моделлю, де в 56,38 % випадків спостерігалися припливи.
«Отримані результати прямо суперечать фізичному існуванню двох водних опуклостей на поверхні Землі», — заявляють автори.
Вчені також вивчили дані спостережень зі 166 приливних станцій за серпень 2014 року й виявили ту саму загальну закономірність: відпливи відбувалися переважно при місячних кутах 0°–60° та 120°–180°, тоді як припливи частіше траплялися при кутах від 60° до 120°.
Дослідники, які вивчають припливи, давно сумніваються в можливості утворення двох фізичних водних випуклостей, оскільки на реальні океани сильно впливають материки, форма океанічних басейнів, сила Коріоліса та тертя об морське дно. Але автори нової роботи стверджують, що цей скептицизм залишався здебільшого теоретичним, без прямих доказів, які підтверджують невідповідність.
Вчені також дослідили нещодавно запропоновану альтернативну теорію, згідно з якою припливи виникають у результаті коливань океанічних басейнів, а не просто через те, що морська вода втягується у дві опуклості. Згідно з цією точкою зору, гравітація Місяця деформує тверду Землю, і в міру обертання витягнутої Землі океанічні басейни багаторазово піднімаються й опускаються, викликаючи рух води, що призводить до добових циклів припливів і відпливів.
Цей механізм — «деформація твердої Землі призводить до руху морської води» — узгоджується з отриманими спостереженнями: відпливи відбуваються частіше там, де тверда Земля піднімається (створюючи мілкішу воду), тоді як припливи відбуваються частіше там, де вона стискається (створюючи глибшу воду).
Штучний інтелект дав змогу скласти повну картину такого явища, як внутрішні хвилі в океанах, які століттями залишалися загадкою для людства, і з’ясувати, що на глибині океан значно активніший, ніж на поверхні. Хоча дослідження цього явища тривало сто років, проте лише ШІ зміг об’єднати всі дані воєдино, пише у статті для ZN.UA «Підводні хвилі океану: як штучний інтелект допоміг побачити прихований під водою світ» доктор фізико-математичних наук Катерина Терлецька.