Нобелівський тиждень 2025, що проходить у Швеції та Норвегії з 6 по 13 жовтня, традиційно завершився Нобелівською премією з економіки. Передостанньою оголосили володарку премії миру, нею стала Марія Коріні Мачадо.
Лауреатами Нобелівської премії в галузі економіки стали Джоель Мокір, Філіп Агіон та Пітер Ховітт "за пояснення економічного зростання, зумовленого інноваціями". Одна частина належить Мокіру "за визначення передумов для сталого зростання завдяки технологічному прогресу", а інша — спільно Агіону та Ховітту "за теорію сталого зростання завдяки творчому руйнуванню".
Згідно з заявою Нобелівського комітету, праці лауреатів пояснюють, чому саме інновації стали рушієм економічного прогресу останніх двох століть. Вони показали, що технологічний розвиток створює безперервний цикл заміни старих продуктів новими, що забезпечує підвищення добробуту, тривалості життя та його якості у людей по всьому світу.
У своїй роботі Джоел Мокір показав, що промислова революція в Європі не була випадковим збігом. Вона стала можливою завдяки тому, що в суспільстві сформувалася нова система обміну “корисними знаннями” — коли теоретичні відкриття почали поєднуватися з практичними технологіями.
На відміну від більшості історичних цивілізацій, де знання передавалися у вузькому колі, європейська культура відкритих дискусій, наукових публікацій та вільного обміну ідеями створила основу для самопідтримуваного технологічного розвитку.
Мокір показав, що саме поєднання наукового методу, інженерної практики та економічних стимулів зробило можливим те, що ми сьогодні називаємо “сталим зростанням” — процесом, коли прогрес не вичерпується, а сам себе підживлює. Його дослідження також пояснюють, чому деякі суспільства швидше пристосовуються до технологічних змін, а інші застрягають у бідності — ключовим фактором є відкритість до знань і довіра до науки.
Філіп Агіон і Пітер Ховітт розробили теоретичну основу, яка пояснила, як інновації створюють економічне зростання, але водночас — соціальні потрясіння. Їхня теорія, побудована на ідеї Йозефа Шумпетера про “творче руйнування”, показує, що економічний розвиток відбувається через постійне витіснення старих технологій новими.
Коли з’являється інновація — від парового двигуна до штучного інтелекту — вона створює нові робочі місця, галузі й можливості, але водночас руйнує старі виробництва, професії та компанії. Це неминучий, але необхідний процес, який рухає суспільство вперед.
У своїй моделі Агіон і Ховітт математично описали, як баланс між конкуренцією, інвестиціями в дослідження і державним регулюванням визначає темп розвитку. Занадто слабка конкуренція — і великі компанії стримують інновації, щоб зберегти прибутки; занадто жорстка — і підприємці не ризикують інвестувати в дослідження, бо бояться миттєвої втрати переваг.
Теорія лауреатів допомогла урядам зрозуміти, як підтримувати інновації, не руйнуючи соціальну стабільність. Вона стала основою сучасної політики в галузі інновацій, конкуренції та освіти в багатьох країнах, включно з ЄС, Канадою та Південною Кореєю.
Ідеї лауреатів мають безпосереднє значення для сучасного світу, який переживає нову хвилю технологічних трансформацій. Їхні дослідження пояснюють, чому сам по собі прогрес не гарантує добробуту для всіх — без належної системи освіти, соціального захисту та рівного доступу до знань технологічна революція може поглибити нерівність.
Агіон і Ховітт наголошують, що держава має бути не гальмом, а партнером інновацій, створюючи умови для розвитку підприємництва та одночасно допомагаючи людям, які втрачають роботу через технологічні зміни. Їхні ідеї стали базою для концепції “інклюзивного зростання”, яку сьогодні підтримують Світовий банк і Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Мокір, своєю чергою, нагадує, що технологічний прогрес — це насамперед культурне явище. Він не може існувати без суспільства, яке цінує науку, критичне мислення й обмін ідеями. Його роботи показують, що будь-яка спроба обмежити свободу наукового пошуку — від цензури до антиінтелектуалізму — неминуче веде до економічного застою.
“Робота лауреатів показує, що економічне зростання не можна сприймати як належне. Ми повинні підтримувати механізми, що лежать в основі творчого руйнування, інакше ризикуємо повернутися до стагнації”, — заявив голова Нобелівського комітету з економіки Джон Хасслер.
Як зазначено у висновку комітету, “машина, яка дала нам стале зростання, може перестати працювати — і нам знову доведеться звикнути до стагнації. Ми можемо уникнути цього, якщо прислухаємося до життєво важливих ідей лауреатів”.
Минулого року Нобелівську премію в галузі економіки присудили Дарону Ацемоглу, Саймону Джонсону та Джеймсу Робінсону "за дослідження того, як формуються інституції та впливають на процвітання".