Раніше вчені виявили на Меркурії сотні яскравих смуг. Нові спостереження мають допомогти детальніше перевірити ці процеси та інші загадки його поверхні. Спільна місія Європейського космічного агентства та Японського агентства аерокосмічних досліджень BepiColombo почала фінальний етап прибуття до Меркурія після майже восьми років польоту. Два наукові апарати мають протягом наступних місяців вийти на окремі орбіти навколо планети. Про це повідомив телеканал CNN.
BepiColombo має допомогти вченим краще зрозуміти, як сформувався і розвивався Меркурій так близько до Сонця. Для цього місія використовуватиме два орбітальні апарати з різними завданнями. Місію запустили на ракеті Ariane 5 з європейського космодрому біля Куру у Французькій Гвіані. Місія стартувала у жовтні 2018 року та за цей час подолала понад 10 млрд кілометрів.
BepiColombo назвали на честь італійського інженера та математика Джузеппе "Бепі" Коломбо. Він досліджував особливості обертання Меркурія та запропонував траєкторії, які дали NASA змогу провести перші прольоти біля планети у 1974 році. Попри те що Земля приблизно вдесятеро ближча до Меркурія, ніж до Юпітера, BepiColombo летіла до своєї цілі довше, ніж попередні місії Galileo та Juno до найбільшої планети Сонячної системи.
"Ви можете швидше дістатися Меркурія, якщо летітимете туди прямим шляхом. Але проблема полягає в тому, що ми хочемо вийти на орбіту відносно Меркурія. Ви повинні сповільнити космічний апарат до тієї ж швидкості, що й Меркурій, а це дуже енерговитратне переміщення", — сказав Керівник динаміки польоту BepiColombo в ESA Франк Буднік.
Для поступового коригування швидкості місія використовувала електричну тягу та гравітаційні маневри. Підтвердження успішного відокремлення надійшло до центру керування о 9:53 за східним часом після отримання сигналу від BepiColombo. Команда місії також підтвердила, що апарат перебуває у справному стані та працює відповідно до плану. Фахівці з динаміки польоту ESA повідомили, що Mercury Transfer Module надалі залишатиметься на орбіті навколо Сонця. Він не зіткнеться з Меркурієм.
Керівник операцій місій внутрішньої частини Сонячної системи ESA Ігнасіо Танко порівняв відділення транспортного модуля із запуском нового космічного апарата біля іншої планети. Операція пройшла за планом, але стала лише початком складної послідовності дій.
"На відміну від інших місій, прибуття БепіКоломбо не означає жодної окремої події. Попереду у нас приблизно півроку інтенсивних операцій. Це буде перший випадок, коли місія запустить два повністю незалежні, повністю функціональні окремі космічні апарати навколо іншої планети", – зазначивв Танко.
Танко пояснив, що апарати BepiColombo створювали для роботи в надзвичайно жорстких температурних умовах. Він порівняв їх із роботою біля постійно розігрітої печі. За словами Мартінес, одночасна робота двох апаратів дасть безпрецедентні можливості для спостереження за Меркурієм. Вона також має відкрити новий етап у дослідженні Сонячної системи.
Апарати створять детальні карти поверхні та спробують відповісти на питання, які залишилися після місії MESSENGER. Обидва орбітальні апарати оснащені комплексом наукових інструментів. Вони вивчатимуть структуру та склад планети, її кратери й сліди давньої вулканічної активності.
Окрему увагу приділять магнітному полю Меркурія та його екзосфері — дуже розрідженій газовій оболонці навколо планети. Про це розповів провідний науковець проєкту BepiColombo в ESA Герайнт Джонс.
Однією з головних загадок залишаються так звані западини, які раніше побачили Mariner 10 і MESSENGER. За словами Джонса, вони виглядають так, ніби частина поверхні поступово руйнується або зникає. BepiColombo може дати змогу простежити, чи змінюються ці ділянки з часом. Подібні структури не виявляли на інших планетах Сонячної системи. На Меркурії немає вітру або води, які могли б утворити тисячі таких заглиблень. Тому їх походження залишається невідомим.
Місія також має допомогти пояснити, чому Меркурій має настільки високу густину попри свої невеликі розміри. Одна з гіпотез стверджує, що приблизно 4,5 млрд років тому, коли формувалися планети, Меркурій спочатку був більшим. Потім із ним зіткнувся великий планетезималь і зірвав значну частину зовнішньої кори. Після цього залишився матеріал із більшою середньою густиною. Саме цим може пояснюватися сучасна структура Меркурія. За словами Джонса, докладне дослідження поверхні та внутрішньої будови планети допоможе або підтвердити цю версію, або знайти інше пояснення.
Нагадаємо, що однією з головних загадок Меркурія залишається його непропорційно велике ядро, яке становить близько 70% маси планети. Група науковців під керівництвом Патріка Франко з Інституту фізики Землі в Парижі запропонувала нове пояснення цієї особливості. Моделювання показало, що Меркурій міг пережити ковзне зіткнення з протопланетою приблизно такого самого розміру. Такий удар міг знищити значну частину його мантії та кори й залишити масивне ядро. Дослідники вважають цей сценарій правдоподібнішим, оскільки в ранній Сонячній системі зіткнення тіл схожої маси відбувалися частіше.