Минуло лише три дні після гучного запуску — і одна із функцій найпотужнішої мовної моделі світу Claude зникла з ринку. Не за рішенням суду, не за вироком профільного регулятора, а за одним адміністративним листом. 12 червня 2026 року компанія Anthropic отримала директиву Міністерства торгівлі США, яка зобов’язала її негайно вимкнути моделі Fable 5 і Mythos 5 для всіх користувачів світу. Підстава — повноваження національної безпеки.
У США немає спеціального закону, який дозволяв би державі зупиняти або забороняти моделі штучного інтелекту. Тому уряд скористався іншим законом, який узагалі створювали для контролю за експортом зброї, чипів та інших стратегічних технологій. Тобто використав юридичний інструмент, який для цього не призначався.
Це вже друге за кілька місяців зіткнення держави й компанії Anthropic. Раундом першим була зима 2026-го, коли Anthropic відмовилася надати військовим необмежений доступ до Claude. У відповідь Пентагон оголосив компанію «ризиком для ланцюга постачання національної безпеки» й заборонив федеральним органам користуватися її моделями. Тоді суд став на бік бізнесу: суддя Ріта Лін видала попередню заборону, зазначивши, що дії уряду «схожі на спробу знищити Anthropic». Раунд другий виявився ще показовішим: якщо першого разу держава лише заборонила своїм установам користуватися моделями Anthropic, то тепер фактично домоглася їхнього глобального відключення.
Що сталося насправді
Mythos 5 — це потужніша базова модель, доступ до якої мали лише окремі відібрані організації. Fable 5 — її публічна версія, в якій частину можливостей спеціально обмежили вбудованими запобіжниками. Офіційне занепокоєння уряду, як його зрозуміла компанія, стосувалося так званого jailbreak — способу обійти вбудовані обмеження безпеки Fable 5. У Білому домі вважали, що це відкриває зловмисникам доступ до функцій моделі, які мали блокуватися з міркувань національної безпеки, зокрема до відповідей на запити, пов'язані з кіберзлочинністю, хімічною та біологічною зброєю.
Натомість Anthropic стверджує, що йшлося не про універсальний спосіб обійти захист моделі. За описом компанії, на практиці «обхід» зводився до прохання проаналізувати програмний код і знайти в ньому вади. Компанія також наголошує, що ту саму операцію легко виконують інші публічні моделі — зокрема GPT-5.5. І що перед запуском Fable тестували тисячі годин разом із самим урядом США та британським інститутом безпеки ШІ — і жоден тестувальник не знайшов універсального зламу. Висновок компанії жорсткий: якби такий стандарт застосували до всієї галузі, довелося б зупинити випуск будь-яких передових моделей. Отже, перед нами не доведена катастрофа безпеки, а суперечка про критерії ризику, розв’язана не процедурою, а кнопкою.
Чому експортний контроль не працює для ШІ
Експортний контроль — інструмент індустріальної доби. Його створили для контролю за переміщенням через кордон зброї, військових технологій, товарів подвійного призначення та інших стратегічних матеріалів. Його логіка фізична й проста: є матеріальний об’єкт, є кордон, є держава, що дозволяє або забороняє цей об’єкт через кордон перемістити.
Велика мовна модель не вкладається в цю логіку в жодній точці. Вона не перетинає кордону у валізі. Вона існує в глобальному хмарному середовищі, оновлюється щодня, працює з користувачем у реальному часі й надає свої можливості незалежно від місця розташування серверів. Застосовувати до неї експортний контроль — це приблизно як регулювати квантовий комп’ютер за правилами парового двигуна: інструмент формально є, але він міряє не ту природу.
Ба більше, у справі Anthropic об’єктом контролю вперше став не код, не сервер, не дата-центр і навіть не алгоритм. Об’єктом стала когнітивна функція системи: її здатність аналізувати код і знаходити в ньому помилки. Держава почала регулювати не технологію, а її інтелектуальний потенціал. Для теорії цифрового права це фундаментальний зсув: народжується новий клас об’єктів державного контролю — когнітивні технології. А регулюють їх інструментом, створеним для сталі й мікрочипів.
Коли право не встигає за технологіями
Це не нова проблема: законодавство не встигає за технологіями, тому право змушене застосовувати до цифрових явищ норми, створені для аналогового світу.
Показовий приклад — рішення Верховного суду Нідерландів 2012 року. Суд визнав крадіжкою викрадення віртуальних предметів із гри RuneScape, хоча вони не існували у фізичному світі. Судді дійшли висновку, що ці предмети мають цінність, адже в них вкладено час і зусилля гравця, і застосували до них звичайну норму про крадіжку.
Подібних прикладів чимало — від визнання криптоактивів майном до судових спорів щодо викрадених акаунтів у соцмережах. У всіх випадках суди були змушені пристосовувати старі правові норми до нових цифрових реалій.
І український приклад — класична для нашого часу історія угону сторінки в Instagram чи Telegram. Прямого права власності на акаунт немає, тож правоохоронці збирають обвинувачення з клаптиків. В Україні угон кваліфікують через статтю 361 (несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем) і частину 4 статті 190 (шахрайство з використанням обчислювальної техніки) Кримінального кодексу, тобто через «хакерські» норми, а не через право на сам цифровий об’єкт — акаунт.
Висновок із цих кейсів простий і тривожний. Справа Anthropic робить ще один крок далі. Якщо раніше цифрові прогалини заповнювали суди вже після виникнення конфлікту, то тепер виконавча влада превентивно обмежує технологію, для якої спеціальних правил досі не існує.
А що Україна?
Може здатися, що це далека американська колізія. Насправді Україна стоїть перед тією самою проблемою, тільки з іншого боку.
Окремого закону про штучний інтелект в Україні досі немає. Поки що діє той самий «клаптиковий» режим: окремі питання регулюються нормами про захист персональних даних, авторське право, електронні комунікації та комерцію. Міністерство цифрової трансформації свідомо обрало поступовий підхід, презентований у Дорожній карті з регулювання ШІ ще 2023 року. Його суть — спочатку протестувати нові правила разом із бізнесом, надати компаніям рекомендації та можливість випробувати нові рішення в межах AI Sandbox, а вже потім ухвалювати закон, гармонізований із європейським AI Act — законом ЄС про регулювання штучного інтелекту.
2025 року уряд затвердив план заходів із реалізації Концепції розвитку штучного інтелекту, а Україна приєдналася до Рамкової конвенції Ради Європи про штучний інтелект, права людини, демократію та верховенство права. Тобто напрям уже визначено: Україна поступово формує систему регулювання ШІ за європейською моделлю. Але, як показує справа Anthropic, розвиток технологій може поставити державу у ситуацію, коли рішення доведеться ухвалювати швидше, ніж з'явиться спеціальний закон.
Є й другий, особливо важливий для України вимір — цифровий суверенітет. Саме тому Мінцифри спільно з «Київстаром» працює над створенням власної великої мовної моделі штучного інтелекту, яка має стати основою для українських ШІ-сервісів і зменшити залежність від іноземних технологій.
Справа Anthropic наочно показує, чому це питання не технологічної моди, а національної безпеки. Якщо критична інфраструктура країни залежить від іноземних моделей ШІ, чужий уряд потенційно може позбавити її доступу до них одним рішенням. Для держави, яка воює, це вже не абстрактна юридична проблема, а стратегічна вразливість.
Цифровий суверенітет — це не лише власні технології, а й здатність держави не залежати від рішень, ухвалених за її межами.
Якщо прецедент стане правилом
Справа Anthropic важлива не лише як юридичний прецедент. Якщо такий підхід до регулювання ШІ стане нормою, це матиме наслідки далеко за межами однієї компанії. Найвідчутнішими вони можуть стати для бізнесу, держав і самої правової системи.
Ризики для бізнесу:
- Регуляторна невизначеність. Інвестор здатен працювати навіть за жорстких правил — із ліцензуванням, аудитом чи сертифікацією. Але він не готовий до ситуації, коли продукт вимикають адміністративним рішенням через три дні після запуску, а критерії такого рішення залишаються незрозумілими. Для бізнесу непередбачуваність небезпечніша за сувору регуляцію.
- Зниження інвестиційної привабливості. Якщо будь-яку модель можна без прозорої процедури оголосити загрозою національній безпеці, інвестори закладають цей ризик у вартість проєктів або переносять їх до стабільніших юрисдикцій.
- Фрагментація глобального ринку. Якщо така практика пошириться, світовий ринок ШІ розділиться на окремі технологічні блоки з різними правилами доступу до моделей, даних і обчислювальних потужностей. Компаніям доведеться створювати різні продукти для різних ринків.
- Удар по міжнародних командах. Заборона торкнулася навіть співробітників Anthropic, які не мали громадянства США. Для галузі, що тримається на глобальній конкуренції за таланти, це небезпечний сигнал: дедалі більше значення може мати не кваліфікація, а паспорт.
Ризики для держави:
- Втрата інноваційного лідерства. Історія технологій показує: надмірне адміністративне втручання гальмує навіть найперспективніші напрями. У глобальній гонитві ШІ ціна такого гальмування особливо висока.
- Формування альтернативних центрів розвитку. Жорстке й непередбачуване регулювання змушує дослідників, стартапи та інвесторів шукати інші юрисдикції. Бар'єри історично стимулювали не контроль, а міграцію.
- Девальвація самого поняття національної безпеки. Якщо загрозою без чітких критеріїв можна оголосити модель ШІ, то згодом — будь-яку нову технологію.
- Підрив верховенства права. Для правової держави самого посилання на національну безпеку недостатньо. Потрібні зрозумілі критерії, прозора процедура й право на оскарження. Показово, що навіть Anthropic не заперечує права держави блокувати справді небезпечні моделі. Але, на думку компанії, цього разу таких процедур не було.
Усі ці ризики мають спільну причину: право намагається пояснити явища XXI століття категоріями XX. І доки не з'являться спеціальні правила для штучного інтелекту, подібні рішення можуть виглядати законними, але водночас створювати небезпечні прецеденти.
Замість висновку
Перед нами нова правова дилема XXI століття: де проходить межа між захистом національної безпеки й надмірним контролем держави над когнітивними технологіями? Відповіді на неї поки що не дає ні американське, ні європейське законодавство.
Справа Anthropic стосується не лише розробників штучного інтелекту. Вона ставить запитання, на які доведеться відповідати правникам, законодавцям, фахівцям із державного управління та освітянам. Для України це ще й нагадування: правила для штучного інтелекту потрібно створювати до того, як виникне наступна криза.
Бо кнопку «вимкнути» рано чи пізно знайде кожна держава. Питання лише в тому, чи залишиться вона виключним інструментом для надзвичайних ситуацій або ж стане новою нормою цифрового врядування. Доки законодавці лише обговорюють майбутні моделі регулювання ШІ, чиновники вже навчилися його вимикати.