Тимофій Єфімов і Сотір Черкезов —
окрилені однією мрією |
20 років тому чудового травневого ранку в Києві зустрілися українка Євгенія Корольова, дочка одного з перших авіаторів Володимира Єфімова (про братів Єфімових «ДТ» писало 23 березня 1999 року) і болгарка Маргита Савова-Черкезова, дочка одного з перших льотчиків Болгарії Сотіра Черкезова. Ця незабутня зустріч допомогла їм відкрити ще одну загадкову й невідому сторінку життєвого шляху перших пілотів, дороги яких ішли паралельно, а часом перетиналися в небі й на землі.
Доля звела болгарина Сотіра Черкезова й молодшого з Єфімових, Тимофія, у травні давно минулого 1911 року, коли авіаційні події відбувалися одна за одною, а тисячі людей із подивом і захватом дивилися на перших сміливців, що піднялися в небо на аеропланах.
Зваблива висота
Вони познайомилися у дуже важливий для Тимофія день, коли він складав іспити на звання рульового пілота на комендантському аеродромі в Петербурзі. Того ж року туди прибув Сотір Черкезов, який мріяв побудувати тут власного літака й навчитися літати. Ставши учнем Імператорського Всеросійського аероклубу, він зблизився з уже добре відомим в авіаційному світі Михайлом Єфімовим. Але вперше Сотір побачився з Тимофієм, коли одесит спустився на землю на своєму «Блеріо», подарованому йому братом. Не приховуючи захвату, Сотір зустрів повітряного фігуриста численними компліментами.
У газетах повідомлялося: «Польоти завершено — іспити складено блискуче: замість десяти «вісімок» він зробив одинадцять на належній висоті». До речі, свідком польоту була й перша жінка-журналіст, що писала про зародження авіації, Антоніна Томашевич.
Після цієї історичної зустрічі між авіаторами зав’язалася міцна дружба. І болгарин, і українець, талановиті та сміливі льотчики, самозабутньо віддавалися улюбленій справі. Окрилені однією мрією, вони конструювали, будували, впроваджували нове, працювали механіками, раділи успіхам, ділилися досвідом. Сотір робив перші кроки на льотній ниві. Тимофій як майстер фігурних польотів демонстрував горизонтальні вісімки, спіралі, круті крени на віражах, планеруючий спуск із вимкнутим двигуном. Про нього часто писали газети тих років, але ім’я Сотіра теж почало з’являтись у пресі, особливо, коли він одержав диплом: «Єдиним болгарином серед випускників клубу льотної школи 1912 року був Сотір Петрович Черкезов (пілотський диплом № 93 виданий 16.Х.12 р. від Імператорського Всеросійського аероклубу)».
Хмари над Балканами
Восени 1912 року спалахнула Балканська війна. У Петербурзі споряджується загін добровольців.
Тимофій не чекає — він уже в Болгарії, прибув сюди першим на власному перевіреному часом «Блеріо», упевнений, що принесе більше користі в небі, ніж на землі. Сидіння на «Блеріо» Тимофій закрив знизу бронею — товстим сталевим листом, — цю раціоналізацію він здійснив першим.
В одному з листів до брата він пише: «Турки спостерігали мій політ із неприхованим подивом, багато хто падав на землю й закривав голови руками. Двічі облетівши місто (Адріанополь. — Авт.), я визначив місця дислокації турецьких військ... До речі, болгари збиралися нападати на правий фланг турків, я пояснив їм, що бачив колони їхнього супротивника, що рухаються туди ж. Болгари змінили напрям і легко розбили турків, які не чекали нападу...». На зворотному шляху турецькі кулі пробили крило аероплана, але жодна з них не зачепила Тимофія.
Звістка про сміливі, легендарні польоти Тимофія Єфімова швидко рознеслася Європою. Про нього пишуть кореспонденти багатьох країн: «Тимофій Єфімов здійснює вдалі польоти під обстрілом, скидає мелінітові бомби та прокламації, привозить розвіддані...». За сміливість під час облоги Адріанополя його представили до нагороди. Проте попри всі ці героїчні вчинки, що принесли льотчику славу, його образив один із офіцерів (імовірно, цей конфлікт стався через Хрісто Топракчієва, загибель якого Тимофій вважав організованою), а потім йому несподівано повідомили, що «вхід до офіцерського зібрання йому заборонений». Тимофій покидає Мустафа-Пашу і просто з аеродрому повертається до Одеси.
Перетин повітряних ліній
Не випало Сотіру зустрітися з Тимофієм на балканській землі, але їхні повітряні лінії перетнулися в небі Болгарії. У Мустафа-Пашу після від’їзду одесита разом із відомими льотчиками-добровольцями прибуває й Сотір Черкезов. З Одеси в Болгарію привозять чотири літаки «Фарман». Трохи згодом Черкезов розпочинає бойові польоти. Багато часу він приділяє обльоту відремонтованих аеропланів...
Щойно закінчилася війна, в результаті якої була визволена Болгарія, — почалися переслідування вихованців російських військових закладів. «Мене звільнили... згодом дізнався, що мене усунули як «російського вихованця»...», — писав у власних спогадах Сотір Черкезов.
Повернутися до мирного життя не вдалося. У Європі спалахнула Перша світова війна, і Сотір добровольцем вирушив на свою другу батьківщину. Болгарина направили в дислокований у Львові 7-й корпус 3-ї армії. Згодом льотчик воював в авіазагоні, де свого часу служив П.Нестеров.
Тимофія Єфімова війна застала в Курську, де він проводив каскади фігур вищого пілотажу. Проте цього разу воєнні баталії обминули героя облоги Адріанополя — у нього знайшли хворобу очей і не дозволили літати. Пілот пережив важку моральну травму, а після лікування його направили в Сімферополь інструктором льотної школи.
Лютневі вихори і заметілі сімнадцятого застали Сотіра Черкезова і братів Єфімових за спільною справою — вони працювали інструкторами авіаційних шкіл: Тимофій у Сімферополі, Михайло в Севастополі, Сотір у Казані.
Роки дедалі більше віддаляють події тієї епохи. Проте перші авіатори були яскравими представниками свого часу і заслуговують на повагу та вдячність співвітчизників.