Небо затягнуте свинцевими хмарами, дощ ллє мов із цебра, а нам хоч би що — пливемо на байдарках по Случу, милуємося навколишньою красою й на все горло співаємо народних пісень. Та так, що корови, які пасуться на березі, ще довго здивовано дивляться нам услід. А чого дивуватися? Коли у людей гарний настрій, його ніяка негода не зіпсує!
Повторювала вже тисячу разів і не втомлюся повторювати — кожна область України настільки багата, унікальна й прекрасна, що ніяким туреччинам і єгиптам разом узятим і не снилося. От узяти ту ж Рівненщину. Саме тут досі можна покататися по найдовшій і єдиній діючій вузькоколійці Європи. Відвідати один із найдавніших храмів нашої країни — Свято-Троїцький жіночий монастир, де перебуває чудотворна ікона Божої Матері, до котрої, згідно з Біблією, молилася Марія Єгипетська і їй було прощено всі гріхи. Побувати в знаменитому Острозі і величному Свято-Троїцькому чоловічому монастирі, який вважається одним із найбільш мальовничих оборонних монастирів України.
Якщо хочете дізнатися, якою була Земля кілька тисячоліть тому, поїдьте в с.Переброди Дубровицького району. Саме тут розташоване єдине в державі угіддя, що збереглося в первозданному вигляді. А бачили ви дивовижну колонаду з базальтових стовпів-багатогранників, яка вражає своєю монументальністю і стрункістю? Ні? Тоді ласкаво просимо на Івано-Долинське родовище базальтів, що в с.Берестовець Костопільского району. А чи всім відомо, що саме Рівненщина — батьківщина і найдавнішого дуба у країні, чий вік перевищує 1300 років? Росте він в урочищі між селами Глинне і Березове Рокитнівского району. А ще саме в Рівненській області, у Березнівському районі, розташована... Швейцарія. Звісно, не батьківщина найнадійніших у світі банків і годинників, а найгарніше місце, назване «Надслучанською Швейцарією» завдяки заворожуючій пишноті тамтешніх ландшафтів.
Не можна не зазначити й того факту, що Рівненщині, окрім усього іншого, пощастило з керівництвом області та її «головними туристами» — працівниками управління туризму і курортів облдержадміністрації. Як людина, котра об’їздила за обов’язком служби практично всю Україну, можу з упевненістю стверджувати: настільки адекватне і професійне ставлення до галузі демонструють від сили ще два-три регіони. Випуск сучасних путівників, масштабні і грамотно побудовані піар-кампанії, спрямовані на популяризацію в ЗМІ рекреаційних можливостей області, регулярні прес-тури для журналістів загальнонаціональних медіа — тут справді планомірно і цілеспрямовано працюють на туристичній «ниві». Досить згадати бодай той факт, що цього року Рівненська облдержадміністрація першою в Україні впровадила програму мікрокредитування садиб сільського зеленого туризму. Двадцять кредитів по п’ять тисяч гривень уже пішли «у народ», а наступного року з цією метою планується виділити удвічі більше коштів.
До речі, на що було витрачено один із таких кредитів, учасники недавнього прес-туру на Рівненщину побачили на власні очі. Один із жителів с. Пляшева Радивилівського району купив чудову бричку, на якій тепер із величезним задоволенням катаються гості села. А їх тут чимало, оскільки в Пляшевій активно й дуже успішно розвивається сільський зелений туризм. Історико-культурні та рекреаційно-пізнавальні маршрути, українська традиційна кухня, полювання, риболовля, гриби, шашлики, пісні біля багаття — коротше, все для туриста. Причому за цілком прийнятними цінами: доба проживання обійдеться в 30 гривень на людину, із триразовим харчуванням — у 80. Для охочих остаточно злитися з природою господарі мають намети і спальні мішки. Тільки в такому разі приготуйтеся до нелегкого вибору — визначитися, де розбити намет, в околицях Пляшевої буде ох як непросто: краса скрізь невимовна.
Зате сумнівів щодо першої екскурсії у гостей Пляшевої однозначно не виникне — то буде знаменитий Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Хоч як це пафосно звучить, але побувати тут потрібно кожному українцю. Щоб згадати про триста героїв, які мужньо стримували тиск польської армії, котра перевершувала їх чисельністю в десятки разів. Ушанувати пам’ять славного Івана Нечая — єдиного, хто залишився живим, був поранений 14 (!) кулями, але ще кілька годин відстрілювався від ворогів. Навіть коли закінчилися набої, Нечай не здався і до останнього подиху відправляв поляків на той світ косою, що трапилася під руку...
Увесь час, поки поверталися до Києва, у голові роїлися невеселі думки. Ну що ми, справді, за люди такі? Драматична й сповнена неймовірних подій історія, найколоритніші персонажі, сила-силенна найцікавіших об’єктів, надзвичайної краси природа, і при цьому дивимося фільми про спартанців, відпочивати їздимо за кордон... І будемо їздити, поки ціни будуть неадекватними, сервіс — убогим, а дороги — убитими. Але виділити уїк-енд, щоб доторкнутися до справжнього дива, може кожен. Адже тільки у нас, удома, є місця, де кожен, хто народився на цій землі, може «зсередини угледіти своє», як дуже точно сформулював художник Сергій Якутович. Одне з таких місць — острів Журавлиха, саме тут розташований вищезгаданий заповідник. З’їздивши туди й усе оглянувши, зайдіть наостанку в Георгіївську церкву, поставте свічку. І, може, не одразу, але ви обов’язково усвідомите, що заради цього можна було проїхати і тисячу кілометрів битим шляхом...
За організацію прес-туру автор дякує Держслужбі туризму та курортів і Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України».