Найпростіший спосіб одержати бажане — заплатити. А якщо це бажане — певні вчинки або стиль поведінки, яких ми хочемо домогтися від дитини? Теж платити? Коли так, то чим?
«Ніяк не збагну, що з цією дитиною робити, — зітхала Оксана, розповідаючи про свою п’ятирічну доньку. — Нічого не хоче робити просто так. Про що б я її не попросила, неодмінно вимагає щось натомість: за з’їдену манну кашу — нову шпильку для волосся, за прибрані іграшки — якусь жуйку з наклейками, за вивчений вірш — прогулянку Гідропарком. Ще кілька років, і почне з нас із чоловіком гроші «качати».
— Щоб дитина виконувала вимоги дорослих, — коментує ситуацію дитячий психолог Лідія Яремчук, — вони досить часто вдаються до маленьких «стимулів». Спочатку все виглядає цілком невинно. «Якщо швидко з’їси суп — одержиш цукерку» або «Не прибереш іграшки — не підеш гуляти», — говорить, наприклад, мама дитині, навіть не усвідомлюючи, що використовує підкуп. Ну який, справді, підкуп в обіцяних прогулянці чи цукерці? Дитина б і так усе це одержала, мамі лише захотілося її простимулювати трішки. І тільки тоді, коли дитина, міцно схопивши простягнуту принаду, починає нею маніпулювати, мама зрозуміє, що припустилася помилки. Саме це сталося з Оксаною та її донькою. Якщо негайно не вжити заходів, то через кілька років тон у стосунках із батьками задаватиме дівчинка, кидаючи фрази на зразок: «Не купите мені нове пальто, не піду в школу!»
Деякі батьки, вирішивши, що переходити до ринку повинна не тільки вся країна, а і їх родина, починають за кожну виконану роботу платити дитині гроші. Але шлях цей не тільки дуже небезпечний, а й малоефективний. Зазвичай справа закінчується тим, що претензії дитини зростають: вона починає вимагати дедалі більше й наперед, а виконувати не поспішає.
— Чому?
— Маленька людина (а нерідко й доросла) успішно й захоплено займається лише тим, що вибирає сама, за своєю внутрішньою спонукою. А коли вона знає, що одержить за це плату чи винагороду, її ентузіазм зникає. При цьому змінюється й характер її діяльності: тепер вона не творить, а «заробляє гроші».
Російські психологи провели досить показовий у цьому плані дослід зі студентами, які на лекціях частенько розв’язували головоломки: їм запропонували платити за участь у грі. Після цього любов до головоломок почала «танути» буквально на очах.
Ясна річ, використовуючи такі «меркантильні» виховні прийоми, батьки зовсім не хочуть виростити «бізнес-роботів», просто вважають їх найлегшими й універсальними. Навіщо витрачати сили й час, підшукувати слова й аргументи, аби пояснити малому, чому він повинен діяти саме так, а не інакше, якщо можна просто заплатити? Однак у вихованні легких методів не буває. Дитина змалку повинна засвоїти: поводитися гідно й виконувати свої обов’язки кожен член родини, зокрема й найменший, повинен без будь-якої винагороди. Інакше стосунки з малюком із дружніх сімейних «батьки—дитина» стануть холодними діловими «роботодавець-працівник». А хто має теплі почуття до начальства?
Отже, батьки, які все-таки вирішили платити, повинні врахувати, що, по-перше, дитина ніколи не засвоїть просту й важливу істину: кожен член сім’ї має свої обов’язки. По-друге, «платний» підхід виключає безкорисливу допомогу іншим, зокрема молодшим. Це різні системи цінностей, різні способи існування, і навіть у дорослому житті їх поєднати важко. І, по-третє, можна бути впевненим, що з «товарно-грошових» відносин дитина постарається витягнути максимум користі. Причому залежно від настрою вона або «відпрацює» свій «гонорар», або одержить задоволення від поганої поведінки.
— Що ж робити, якщо дитина не хоче прибирати іграшки чи їсти кашу? Залишити її голодною та прибрати все самій?
— У деяких випадках це краще, ніж відразу заплатити або щось пообіцяти. Приміром, коли дитина хвора чи втомилася. Дуже грамотно, на мій погляд, робить у таких випадках моя колега. У неї хороший слухняний хлопчик, але він постійно, як і кожна дитина, намагається перевірити її на «міцність»: а раптом вдасться створити прецедент. Якось я була свідком того, як він прийшов із садочка і, роздягнувшись, розкидав увесь свій одяг по кімнаті. «Вимий руки та негайно склади всі речі: ти ж бачиш, у нас гості», — сказала мама. «Не хочу. Я зараз зайнятий: будую гараж для машини», — забуркотів у відповідь хлопчик. «Добре, я сама приберу твої речі, тільки ти потім сам готуватимеш собі вечерю. У мене є час на щось одне». Малюк, оцінивши складність приготування їжі, відразу послухався та прибрав речі.
Як розповіла мені моя колега згодом, вона завжди в таких випадках терпляче пояснює синові, що кожен мусить робити те, що йому під силу, і якщо він, приміром, не вміє готувати, то повинен допомогти в чомусь іншому: адже ми одна родина.
А загалом стимулом будь-якої дії для малюка повинно бути схвалення старших і власний успіх. Дитина, що виросла в атмосфері любові, потребує схвалення близьких. Їй досить лише час від часу нагадувати, якої поведінки від неї чекають, і неодмінно хвалити, навіть коли не все виходить. Визнання батьків для такого малюка — головна нагорода.
— Проте рано чи пізно кожна дитина починає розуміти, що наявність чи відсутність тих чи інших матеріальних благ пов’язана з грішми.
— Авжеж, дитина вже у три-чотири роки розуміє призначення грошей, як універсального еквівалента вартості будь-яких товарів і послуг. Цікавість до грошей цілком зрозуміла. «Осоружний метал» постійно фігурує в теле- й радіопередачах, розмовах дорослих і навіть мультфільмах. Пригадайте знаменитий мультсеріал про дядечка Скруджа та його племінників або російський «Незнайко на Місяці».
Цікавість малят до грошей можуть підтримувати й батьки. Зауваження на зразок «не чіпай, бо загубиш», «не торкайся — це переносник інфекції» або ж надмірна ощадливість, постійне перераховування грошей до й після походів у магазини старшими, різні вигадливі скарбнички — усе це не може не «підігрівати» цікавість. Але справжню ціну грошей дитина не знає. Навіть одержуючи їх як подарунок чи винагороду, вона може лише порівняти їх вартість із кількістю жуйок або цукерок, які за них можна купити. Дошкільнята не розуміють, чому ці різнобарвні папірці мама витрачає на молоко, хліб або мило замість того, щоб купити їм нову машинку. Років до 3—3,5 таку поведінку можна вважати нормальною. Згодом він повинен навчитися розуміти рішуче «ні» й не чіплятися з такими проханнями.
— У якому віці досить просто сказати «ні» та спробувати переключити увагу, а в якому вже можна пояснити «чому?
— Декотрі батьки думають, що поки дитина не пішла в школу й не навчилася як слід рахувати, говорити про гроші безглуздо, а тим більше радитися з нею із приводу тієї чи іншої речі. Але ж почати можна з найпростішого. Приміром, що краще: купити нову черепашку-ніндзя, яка через два-три дні зламається, чи продукти на вечерю та сніданок для всієї родини. Для більшої наочності можна намалювати перспективу: усі сидять голодні, зате малюк грається з черепашкою. Якщо ви з дитиною друзі, то вона погодиться перенести покупку на «грошовитіший» період (зарплата чи день народження) або обмежиться чимось дешевшим. Дошкільник цілком у змозі зрозуміти, чому іноді потрібно вгамувати свої претензії або зачекати з покупкою вподобаної іграшки.
Будь-якій дитині приємно, коли дорослий говорить із нею як із рівним. Якщо дітям серйозно пояснюють, чому не можна купити ту чи іншу річ, вони рідко вередують і мордують дорослих власними бажаннями. І навпаки, невмотивована відмова провокує малюків на використання всього «арсеналу»: сліз, криків, скарг тощо.
— Але все-таки гроші для особистого використання, мабуть, краще давати вже школяру?
— Так, хоча б тому, що малюки ставляться до них, як до колекцій фантиків чи наклейок. Використовувати гроші за призначенням у них просто немає потреби. А школяр уже чудово розуміє, що замість цього папірця він може одержати склянку соку й тістечко, і якщо він його загубить або витратить на розваги, то йому доведеться задовольнятися лише бутербродом із ковбасою.
Більше того, у школяра, особливо в середніх і старших класах, неодмінно повинна бути невеличка сума на морозиво чи ігрові автомати. Нерідко «безгрошове» виховання призводить до злодійства навіть дітей із цілком забезпечених родин.
При цьому, виявивши, скажімо, що з кишені зникли дрібні гроші, не слід відразу панікувати. Головне, щоб це відразу ж дістало оцінку з вуст старших. Якщо хоч раз провина «зійшла з рук», дитина засвоїть: красти можна, тільки обережно.
А батьки, у свою чергу, повинні докорінно переглянути «грошову політику». Можна, приміром, обумовити, яку суму дитина одержуватиме на харчування в школі та, скажімо, щомісяця в день зарплати. Обіцяне потрібно видавати чітко або пояснити, з якої причини виділити дитині гроші не вдається — затримується зарплата, потрібно купити ліки тощо. Не варто звинувачувати дитину в «нецільовому» використанні відпущених коштів. Це, скоріш за все, призведе до брехні. Зате на невеличких сумах готівки дитина навчатиметься розумно витрачати гроші, узгоджувати бажання з можливостями.
— З якого віку можна дозволити дитині заробляти самостійно?
— Офіційно людина може починати трудову біографію після закінчення школи. На Заході в дітей є можливість заробляти й у шкільні роки — розносити газети чи рекламки, мити машини чи посуд у кав’ярні. У нас, на жаль, такі види дитячої праці криміналізовані. Вони є переважно прерогативою дітей з неблагополучних сімей, яких батьки часто відправляють на заробітки силоміць. Тож навіть таке невинне заняття, як продаж газет, може виявитися небезпечним. Решта видів діяльності або непосильні для маленької людини, або мають негативний відтінок із погляду моралі. Приміром, виконувати за «двієчників» домашнє завдання за гроші. Хоча в принципі десь із класу 8-го дитина цілком могла б підробляти. Якщо в батьків або їхніх знайомих є власна справа, то вони можуть довірити дитині роботу кур’єра (ясна річ, у стінах будинку) або, скажімо, прибиральниці.
— Чи не викликає таке раннє знайомство з реальними грішми пристрасть до накопичення? Ця проблема, до речі, хвилює і батьків зовсім маленьких дітей. Багато хто з них полюбляє збирати копієчки, де тільки бачить, виклянчує нові «примірники» у батьків, а потім можуть подовгу перераховувати свої «скарби», розглядати їх.
— У малюків зацікавленість дуже швидко змінюється. Тож хвилюватися не варто. Можливо, такий «скупий лицар» просто захоплений новою іграшкою — гаманцем із монетками. До того ж дошкільнята дуже полюбляють збирати не лише копійки, а й будь-які інші дрібні предмети й папірці: намистинки, гудзики, вирізки чи фантики. Зазвичай вони не прагнуть заощадити певну суму, і ставляться до зібраних грошей як до будь-якої іншої колекції: спочатку хваляться й постійно перебирають, але досить швидко байдужіють і навіть забувають, де вона лежить.
Інша річ — дорослі. Саме вони можуть культивувати в дитини — як у маленької, так і у школяра — особливе ставлення до фінансових проблем. Різноманітні карнавки, настанови на зразок «не витрачай на дурниці, заощаджуй», перераховування подарованих дитині грошей, а також постійні розмови в сім’ї про фінанси та сварки через них сформують у юного громадянина впевненість у тому, що найголовніше в житті — це гроші. А це, у свою чергу, викличе до життя стійкі мотиви скнарства й жадоби накопичення.