У одному з путівників прочитав: людину до подорожі спонукає «сумнів у власній системі цінностей або ж у системі цінностей Вашої країни». Та чи варто їхати за кордон, аби порівнювати й сумніватися? Є в чому сумніватися й удома. Чи не краще порадіти розмаїтості світу, в якому ми живемо, величі планети людей, яка дала притулок на своїх континентах усім нам.
Старанно, протягом року, записую враження знайомих про їхні закордонні подорожі. «Що найбільше вразило вас у країні перебування?» — запитання, з яким звертався до кожного. Наводжу деякі відповіді.
— Рим, Венеція, Флоренція... Решту свого життя зберігатиму в серці ці три слова. Музеї, галереї, виставки, палаци — я з ранку до ночі ходив, дивився й захоплювався. А в Італії музеїв і визначних пам’яток — море. І якщо в ресторанах меню російською, а тим паче, українською все ще рідкість, то в музеях проспект цими двома мовами — вже норма. Певне, розуміють, що багато наших туристів ставлять перед собою завдання відвідати всі музеї й палаци, здійснити, так би мовити, паломництво історичними місцями. І ще одне спостереження: виявляється, протягом сторіч найкраще зберігаються руїни.
— Данією я їздила на велосипеді. Чому? А на чому ж іще пересуватися, аби на тиждень відчути себе справжнім датчанином? Адже сказав їхній співвітчизник, карикатурист Херлуф Бідструп: «Данія — маленька країна, начинена велосипедами».
— Відень вражає своїми кафе. А відмінна риса віденського кафе полягає в тому, що його репутація залежить не лише від асортименту напоїв, а й від широти вибору свіжої преси. У якому ще кафе, крім віденського, можна почути діалог на кшталт: «Даруйте, ця газета вільна?» Представлено не лише місцеву пресу, а й практично всю світову. Німці щиро дивуються: «Який ідіот узагалі купує в цьому місті газети, якщо за чашку кави й десять безплатних склянок води в кафе можна простудіювати всю світову пресу?»
— Серед моїх спогадів про Париж, є й такий: це місто чистеньких і лялькових бабусь-пудельків. Вони ласкаво усміхаються заблукалому туристові і своєю муркотливою мовою грайливо пропонують допомогу. А паризькі дідусі — акуратні, модні й безперервно чіпляються! Вони навперебій прагнуть перехопити погляд молодої туристки й зав’язати з нею знайомство. Від них тонко пахне чудовими парфумами. Коротше, це — дідусі легкої поведінки.
— У день відпливу я вставав на світанку та блукав босоніж пляжем, вдихаючи йодисті пахощі й переступаючи через крабів. І обов’язково в пухкому піску знаходив мушлю, а то й дві-три, фантастично закрученої форми. Це був острів Балі — останній рай на землі, як назвав його Джавахарлал Неру. Привіз у Київ аж 26 мушель. Ледве вмовив митницю...
— Лише в Будапешті можна побачити найбільший у Європі парламент і єврейську синагогу в мавританському стилі, а також здійснити обмивання в розкішних купальнях із термальною водою. Ну а саме місто схоже на торт із трояндочками. Та ще й скрізь натрапляєш на крихітні прилавки з тістечками. Запах свіжоспечених булочок наздоганяє в самий розпал дуже серйозної екскурсії, починаєш гальмувати й ось уже сидиш і запиваєш холодним молоком гарячу здобу, обсипану корицею. Після цього Будапешт стає ще миліший і красивіший.
— Якщо в Таїланді до тебе підійде підозріла на вигляд людина й, зазирнувши в очі, вимовить: «Моссад?» — не лякайся. Тебе не запідозрили в шпигунстві на користь ізраїльської розвідки, ні. Це незнайомець пропонує спробувати тайський масаж.
— А мене в Таїланді, у центрі Бангкока, здивував ресторан «Хворий на любов», що пропонує ліки від серцевих тривог. Можна відсканувати фото зрадливого обранця чи обраниці, почепити портрет на стіну й від душі покидатися в нього пляшками. Є також кімната, оснащена звуконепроникними стінами, — у ній можна висловитися на адресу колишньої половини, причому на яких завгодно високих тонах. Ну, ясна річ, є й «нормальні» ресторанні місця — це вже «зона кохання», де слід лише їсти, пити й заводити нові знайомства... Є, звісно, що згадати. Хоч би й тих велетенських слонів у Таїланді, які, стоячи на задніх ногах, масажують передніми тендітну людину! Видовище не для тих, у кого слабкі нерви.
— Цікаво, що у швейцарських путівниках є особливі зірочки для краєвидів. Краєвидами ж насолоджуються навіть бувалі бувальці. Виявляється, Червоний Хрест заснував саме швейцарець Анрі Дюнана, швейцарці дали світу вітаміни, шоколад, формулу страховки, автоматичний годинник, секундомір і целофан... Цікаво, як усе-таки їм вдалося перетворити свою країну на найспокійнішу місцину у світі?
— Нічого кращого за Каталонію на Землі немає! Що ж, власне, там варто оглянути насамперед? Звісно ж, Барселону, бодай тому, що всі знайомі запитуватимуть лише про неї. Почніть із готичного кварталу. Потім пройдіть у порт, де варто поспостерігати за морськими мешканцями у величезному музеї-акваріумі й покуштувати їх у ресторані «Гамбрінус». Пройшовши через міст, ви опинитеся в пішохідній зоні, на бульварі Рамбла, де, передусім, слід звернути увагу на «живі статуї» — це може бути й римський легіонер, і тореро...
— У Варшаві життя розпочинається о шостій ранку, коли дзвони численних костьолів делікатно будять варшав’ян. Місто встає рано. Безшумно рухаються чистенькі автобуси, від яких немає жодної кіптяви, й охайні трамваї, а самі пасажири — надзвичайно привітні й усміхнені. А головне, звісно, це варшавське «громадське харчування» — кафешки там на кожному розі. Тим, хто хоче схуднути, — у Варшаві робити нічого.
— Говорячи про Англію, завжди жартують: «Ваша вівсянка, сер!» Але киянинові, що прилетів до Лондона, не до жартів — треба багато чого встигнути. Тим паче, що вхід у Британський музей або в Національну галерею — безплатний. До речі, у славнозвісній бібліотеці Британського музею бачив меморіальну дошку, на якій зафіксовані всі видатні читачі. Отож, навпроти надпису «Карл Маркс» стоїть «комуніст», а навпроти «Володимир Ульянов-Ленін» — «революціонер». Узагалі, у Лондоні багато безкоштовних видовищ — на кшталт урочистої зміни варти біля різноманітних палаців. Коли очікувати згадане видовище, можна дізнатися з люб’язних табличок: «Зміна варти зазвичай відбувається об 11-й ранку» чи «Відвідування палацу зазвичай дозволяються щосереди». Важливо, що в названий час і день нічого надзвичайного не трапляється й усе, що має, спокійно собі відбувається. І так уже 300 років. До речі, англійці не додають у пиво вуглекислий газ. Отож у пабі ніколи не подадуть келих пива з традиційною білою шапкою піни.
— Я вже котрий рік поспіль літаю до Іспанії попляжитися й позагоряти. Десять днів раю! Усі пляжі — безкоштовні. Шкода лише, що найкрасивіші дівчата з’являються на пляжі завжди в останній день відпустки.
— Впродовж усієї поїздки Швецією я не могла не захоплюватися блискучими скельцями. Вони сяють скрізь — у вікнах будинків, у вітринах магазинів і офісів, в автомобілях. «Що ж ви додаєте до скла, що воно так блищить?» — запитала гіда. Він здивовано перепитав. Потім розсміявся: «О ні! Просто ми часто й чисто миємо вікна!».
— Єгипетське місто Хургада нагадує мені Одесу. Помітивши нашого туриста, продавці наввипередки запрошують його до своїх крамниць: «Як справи?», «Як тебе звати?», «Поглянь!» За бесідою й не помітиш, як купиш якусь річ: національну хустку з фараонами (виготовлену в Італії), брелок, попільницю чи чашку (made in China). А якщо ви — запеклий курець, привезіть додому кальян, яблучний тютюн. Дим Єгипту особливо солодкий і приємний під час морозної київської зими.
— А я в Ірландії, на березі знаменитого озера Лох-Несс почув, як на запитання туриста: «Коли чудовисько з’являється на поверхні?», полісмен, який чергував на пристані, відповів: «Зазвичай після п’ятої склянки віскі».
— У Сингапурі вразила крокодиляча ферма, де ці гади чудово ростуть у неволі, охоче розмножуються, але, досягнувши певного віку, мусять розплачуватися за солодке життя. Із них здирають шкіру, що йде на дорогі гаманці, портфелі та взуття, а м’ясо й кістки розрубують і пускають на корм друзям і родичам, усім цим сволотам, на яких чекає та сама доля. Така крокодиляча се ля ві.
Справді, цінність нашого величезного світу в тому, що нічого й нікого в ньому не можна повторити, усе єдине, усе в одному, унікальному екземплярі. Отже, треба їхати!
Мої знайомі, розповідаючи про свої закордонні подорожі, давали й поради: як краще провести відпустку «там». Я їх також записав.
П’ЯТЬ ПОРАД майбутньому мандрівникові
Перша. Відпочинок — справа досить дорога, і тому — нечаста (на жаль!). Тож коли плануватимете відпустку, не робіть це «мимохідь», поспіхом, тим паче — в останній момент. Вивчіть пропозиції кількох турфірм і виберіть найнадійнішу та найреспектабельнішу.
Друга. Після того, як вибрали фірму й тур, розпочинайте укладання договору. Договір — це не обов’язково папір із написом «договір», підписаний двома сторонами, а й туристичний ваучер або путівка, видані на ваше ім’я. Під час укладання договору важлива не форма, а зміст. У деяких фірмах ви можете одержати лише квитанцію про сплату грошей. Але потім нарікайте лише на себе, якщо вам обіцяли одне, а надали зовсім інше. У договорі з туристичною фірмою ваш відпочинок має бути розписаний до дрібниць. У цьому разі ви: по-перше, точно знатимете, що вас очікує, а, по-друге, якщо умов не буде дотримано, зможете захищати себе після приїзду. Пам’ятайте також, що договір — справа двостороння, і якщо вас щось не влаштовує в стандартному договорі, запропонованому турфірмою, ви можете попросити змінити його відповідно до ваших побажань, зазначити якісь особливі умови. Турфірми, що дбають про репутацію, не бояться брати на себе відповідальність і писати про неї прямо й чітко. Ну а в разі непередбачуваної пригоди, якихось накладок вони самі зацікавлені будуть виплатити вам неустойку, аби не втратити престиж!
Третя. Не тягніть із собою в поїздку родинні коштовності, дідусів годинник «Філіп Атек», зайві гроші в товстому гаманці, а також масивні золоті прикраси й ланцюги на шиях і зап’ястях. Спокусившись блиском декорацій, місцеві «ентузіасти» можуть почати вас «випасати», а потім у натовпі на виході з церкви чи в автобусі, ніби ненароком штовхнувши, що-небудь поцупити. А то й провести до готелю, аби потім випатрати ваш номер. Краще мати кредитну картку для вільного пересування злачними закладами і ресторанами, біля яких завжди можна зняти необхідну суму в банкоматі.
Четверта. У жодному разі не забудьте вдома препарати, рекомендовані вам лікарем (при тому чи іншому наявному захворюванні). Не розраховуйте на закордонні аптеки. По-перше, тому, що в різних країнах необхідні вам ліки можуть бути зареєстровані під різною назвою. По-друге, тому, що в «їхніх» аптеках у вас вимагатимуть рецепт.
П’ята. Не треба носити з собою відразу всю готівку, документи й квитки додому в дамській сумочці на ремінці, у заплічному рюкзачку чи в чоловічій візитці, нехай навіть її стискає дужа українська мозолиста рука. Гроші й гаманець краще зберігати у внутрішній кишені піджака, у штанах, чи й у поясному внутрішньому гаманці.
І ще кілька зауважень. Якщо на вулиці приємний молодий чоловік запропонував вам заповнити анкету, а через певний час телефоном вам повідомили, що ви виграли турпутівку за кордон, не поспішайте радіти. Прийшовши за путівкою, найімовірніше, почуєте, що зобов’язані додатково заплатити за харчування, сервіс, а головне — за квиток, у вартість якого ввійде ціна путівки. Безплатним, як відомо, буває...
Якщо ви їдете в «дорогу» країну, не економте на медичній страховці. Інакше не виключено, що вам доведеться викласти за банальну послугу стоматолога доларів 350.
Якщо у великому європейському місті імпозантний сивочолий дід попросив вас розміняти на дріб’язок купюру, не поспішайте хапатися за гаманець. Озирніться. Не виключено, що поруч два-три мотоциклісти напружено чекають, поки ви дістанете гроші. Старий виявиться, звісно ж, ні при чому.
Стосовно заголовка цієї статті, то я й насправді хотів би знову, утретє, побувати в Парижі. А ось як написати про це чудове місто — не знаю. Певне, найбільша помилка — писати про Париж ніби для тих, хто його не бачив. Париж бачили всі, навіть якщо — лише в уяві. Він вільно впускає в себе кожного й без жалю відпускає. Щойно ступивши на його бруківку, відчуваєш: перебування тут — ілюзія, не більше, доля гостя — тягуче блаженство спогадів. Це — як вічний рай, із якого вже не виганяють. Крокуєш Парижем і не минаєш жодної дрібнички, усе подобається, усе викликає захоплення — будинки, бульвари, мости через Сену, гортанна мова, солодкий запах бензину, ніжки парижанок... І, здається, є єдиний спосіб прив’язати до себе Париж — що-небудь купити, яку-небудь «паризьку річ». Зазирнувши до кількох крамничок, розумієш: у Парижі є все, що ти можеш купити, й усе, чого ти купити не зможеш. Усе, на що в тебе вистачить уяви й на що не вистачить. Париж!..