Вперше бачу нагороду — медаль сонячного відблиску на лотосовій стрічці, — на якій вирізьблене латиною ім’я достойника: Стогній Іван Петрович. Але перш ніж це ім’я з’явилося на медалі з написом збоку вгорі: 2000 Mіllennium, Бібліотека Конгресу США після вимогливого конкурсного відбору внесла прізвище Стогнія І.П. у «Міжнародний довідник видатних особистостей» і рекомендувала його на відзначення доброчесною нагородою — медаллю найвідоміших людей світу. Таким чином, вони не могли не зустрітися, не поєднатися: «Медаль почесті II тисячоліття», якою нагороджує найдостойніших кандидатів по всьому світу Американський біографічний інститут, що в штаті Північна Кароліна, і вчений, педагог та мрійник з літописного українського міста Переяслава-Хмельницького.
Отже, насамперед: з високою професійною і гідною моральною відзнакою, Іване Петровичу! У поздоровленні цьому ні грама перебільшення. У сертифікаті до медалі зазначається, що з наближенням кінця тисячоліття настав час для визначення й відзначення тих, хто протягом останнього століття найбільше вплинув на зміни в людському суспільстві — шляхом впровадження нових технологій, досягнень у бізнесі, в гуманітарних діях, медицині, наукових дослідженнях, у галузі суспільних відносин, освіти, політичних реформ та в інших сферах життя. З цією метою Американський біографічний інститут, за участі Бібліотеки Конгресу США, має намір відзначити тих осіб, які добилися видатних успіхів у своїй діяльності і принесли користь усьому людству.
Список кандидатів на присудження «Медалі почесті II тисячоліття» обмежується невеликим числом чоловіків і жінок з усього світу, які здобули честь бути вшанованими за їхню самовідданість справі і, отже, заслужено посіли своє місце в історії. Немає сумніву, сказано в сертифікаті, що відзначення таких людей є конче потрібним. Медаль благочестя і стане частиною визнання їхніх заслуг. Відбір кандидатів на номінацію проводиться на межі нинішнього і наступного століть. Медаль не може повторитися в новому столітті.
Високий, золотий гатунок у медалі. Унікальна відзнака гідно вивершує титули і звання, заслужені І.П. Стогнієм невтомною, самовідданою працею на науковій та освітянській ниві. Він — перший ректор Переяслава-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Григорія Сковороди, доктор філософських наук, професор, заслужений працівник освіти України, дійсний член Російської Академії педагогічних і соціальних наук, почесний громадянин міста Переяслава- Хмельницького. Не полишає педагогічної праці й понині: вже чверть віку завідує кафедрою філософії та політології.
За кожним із цих ємних титулів багаторічна, плідна праця. Це заснування й розбудова прикрашеного нині садом педагогічного вузу, наукові дослідження філософської, літературної і педагогічної спадщини Григорія Сковороди, велика й багатогранна організаторська діяльність: за безпосередньої участі професора І.П. Стогнія в Переяславі-Хмельницькому відкрито музей філософії (єдиний у світі!), раз на два роки проводяться авторитетні в науковому середовищі «Сковородинівські читання».
Звичайно, шлях до «Медалі почесті» розпочинався ще з університетської лави, а мені все ж хотілося б почати відлік цього тернистого шляху з тієї години, коли Іван Петрович Стогній у старовинному одязі викладача Переяслав-Хмельницького колегіуму звернувся до аудиторії зі словом про Сковороду. Рукописи не горять, фотографії не зникають, — і мені здається, що знімок цей чекав саме цих нотаток про людину, пошановану медаллю честі другого тисячоліття. І саме тут варто повторити точні слова про вищі моральні цінності, сказані лицарем ідеї, письменником Василем Рубаном у романі: «На протилежному боці від добра»: «Є таке могутнє надбання людства, як честь і відданість ідеї».
І я не міг не запитати, якою ж головною думкою, рівноцінною медалі тисячоліття, жив, керувався в освітянській діяльності професор Стогній. Спитати про це тим більше було вчасно, що загальна освіта вступила нині в пору корінного реформування. А я пам’ятаю, як багато років тому, коли після Київського університету я прийшов працювати кореспондентом до газети «Радянська освіта», одразу ж потрапив у полон гарячої дискусії про реформу загальноосвітньої школи. І сьогодні ламаються списи об наріжний камінь сучасної освітньої реформи: впровадження 12-річного терміну шкільного навчання.
«Але при всіх реформуваннях — продуманих і не зовсім, — відповідає на моє запитання І.П. Стогній, — ми мусимо керуватися головним принципом: знання, освіта повинні випереджати економіку, духовність — пріоритет розвитку суспільства. Підтвердження моєму переконанню я несподівано знайшов у Болгарії, де ознайомився з працями великого просвітника, релігійного діяча Неофіта Рильського. Його слова вразили мене: «... Спочатку побудувати школи, а потім церкви й монастирі. Спочатку видрукувати підручники, а потім Ветхий і Новий Заповіт». А, власне, так і було за людської пам’яті. Мистецький Ренесанс не чекав, поки Європа підніметься з тогочасної економічної кризи, Духовність і Краса підносилися за власними законами. Під час великої Руїни в нашій Україні зароджувалося світлосяйне барочне мистецтво, формувалася людина бароко. І сьогодні нас виведуть з економічної розрухи освіта, культура, національна духовність. В ім’я цього і треба працювати невпинно, на перемогу. Не піддаючися розпачу. І навіть тяжкі випробування не зупинять нашу віру і сміливість. Навіть якщо не зможемо, ми не зупинимося. Ми не зупинимося!..»
Хай «Медаль почесті» додасть нових сил Івану Петровичу Стогнію — відомому українському вченому та педагогу!