Вона матиме знання про той період, повністю продиктовані медіа, але не власні спогади. Це - новий типаж нашої людини, позбавленої тягаря негативного досвіду СРСР, та водночас і не обізнаної з позитивним.
Перші ознаки молодіжного наближення можна було побачити в обранні президентом Володимира Зеленського. Так званий тип "несистемного політика" найбільше був цікавий насамперед молоді. Розквіт популізму в усьому світі - ще й бунт проти системних політиків, які ведуть світ до кризи. Сьогодні нові покоління не бачать світ таким оптимістичним, яким бачили його їхні батьки.
Свого часу компанія "Шелл" спрогнозувала зміну влади в СРСР у зв'язку з тим, що 1985 року на сцену виходило нове покоління, з іншими уявленнями про демократію. І, хоча ЦРУ казало, що не має вдосталь даних для побудови прогнозів, саме цей прогноз і виявився найточнішим.
Сьогодні до майбутнього прикута увага не тільки Римського клубу та футурологів, а й таких консервативних інститутів як армія. Такі лідери як США і Китай свідомо прискорюють свій перехід до майбутнього. Американські військові, наприклад, констатують, що США втратили першість, яку тримали останні 70 років. І, щоб знову її здобути, в армії США створено Командування майбутнього, покликане якнайшвидше трансформувати збройні сили, оскільки такі противники як Китай і Росія вже добре вивчили сучасні можливості військового реагування, якими володіють США. З цієї причини слід змінювати навіть тип мислення (до чого, до речі, закликає й Римський клуб).
У нас не настільки "гальмуючий" тиск влади, як у Росії, де влада зайняла чітку консервативну позицію, поставивши за мету стабільність, а не розвиток. Звідси - посилення статусу всіх видів силовиків, які стали головною опорою режиму. Така модель принципово гальмує реальний рух уперед, чого Росія, завдяки своєму сировинному експорту, не відчуває повною мірою. Україні слід чітко розуміти, що саме сьогодні заважає їй стати Кремнієвою долиною або Сінгапуром, і спрямувати свої зусилля на усунення цих перешкод. Але ми не бачимо й не чуємо ніяких планів цього руху. Над країною лине тільки плач міністрів з приводу їхньої маленької зарплати. Скоро з міністрів-плакальників про зарплату можна буде створити цілий хор, що гастролюватиме країною. Або знадобиться створення благодійного фонду допомоги міністрам...
Ніде влада не може зупинити зміну поколінь і спричинених нею наслідків. Переважання у структурі суспільства молодих поколінь може привести й до непередбачуваних ситуацій. Однією з причин "арабської весни" стало саме це. Безробіття та невдоволення арабської молоді зробили її рушійним фактором історії. В інших випадках молодь "спалюють" у війнах, чим знижують активність населення й повертають її в норму. У нас цю соціальну напругу серйозно знімає еміграція - тимчасова і постійна.
Сьогодні молодь віддає перевагу навчанню й роботі за кордоном, що вигідно владі, оскільки таким чином вилучається активне населення й залишається неактивне, керувати яким значно легше. Але це лише відтерміновує прийняття кардинальних рішень із трансформації країни. Чим більше людей виїздить, тим більше навантаження з виплати пенсій лягає на працюючих і державу. З цієї причини дедалі частіше порушується питання підвищення віку виходу на пенсію, і навіть скасування пенсій. Але такі непопулярні кроки не принесуть позитиву владі.
Що отримає молодь, узявши владу? Непрацюючу економіку? Розвал освіти й науки? Навряд чи з таким багажем можна зробити щось нове. Увесь світ розвиває свої науку та освіту, оскільки тільки з допомогою цих сфер створюється нове виробництво, яке повсюди базується на інтелектуальному продукті. Ми ж довго плекали мрію про аграрну економіку як базу, хоча це такий самий сировинний продукт, як і нафта. Ідеальна продукція сьогодні інша, вона обов'язково містить інтелектуальний компонент у вигляді know-how. Ми ж продаємо метал та схожий сировинний продукт, який потім повертається до нас за багатократно завищеною ціною.
Успішно "заваливши" освіту й науку, ми покликані перейти до роботи з лопатою й граблями, які прийшли до нас із сивої давнини. Не створюючи нічого нового, ми хутко втратили все те, що вміли в радянські часи. Тепер це видається дуже далекими часами епохи Тутанхамона, але тоді Україна чомусь могла будувати і літаки, і ракети, бути першою і в кібернетиці, і в електрозварюванні... Радянська система могла народжувати те, чого сьогодні не може умовна "антирадянська".
Єдине, чого навчилася нова влада, - гарно говорити. Якщо радянські керівники читали з папірця, нинішні говорять без угаву. І різними мовами. Можуть робити це навіть із "Тесли". Щоправда, правила забороняють розмовляти за кермом навіть по мобільному телефону...
Сьогодні знову не вщухає політичне "загострення", ми ніби продовжуємо жити в порядку денному, продиктованому ЗМІ виборчого періоду: в одних нехороший Зеленський відпочиває в Омані, а в інших - нехороший Порошенко не приходить на допити, оскільки відпочиває на яхті. Споглядання щастя чужого відпочинку поглинає всю увагу країни. Наші новинні телеканали працюють не покладаючи рук. З перших слів журналіста стає зрозуміло, чий він. "Чужий" подається як ворог народу, а "свій" нескінченно повторюється в новинах.
Такі потужні сплески політичної активності відвертають увагу від економіки й концентрації на поточних проблемах. У нас постійно обговорюються не політика й економіка, а кулуари політики й економіки. То це нормандський формат, то розслідування вбивства Шеремета, то відпочинок колишніх і нинішніх "можновладців". При цьому все робиться з погляду не самої події, а можливості обвинуватити політичних опонентів. Це, безперечно, цікаво, добре тримає увагу глядачів, але з погляду внеску в розвиток країни - безвихідь.
Якби мільйони "зелених грошей", які витрачаються на утримання цих каналів, та пустити на добру справу, як ось на освіту, створивши бодай кілька сучасних університетів, - країна, швидше, піднімалася б, а не падала б, як сьогодні. Зараз ми живемо не в реальному світі, а у світі трьох груп телеканалів, де одні розповідають, як усе кепсько, а інші, навпаки, - як усе добре. При цьому одні вістять, як усе добре було раніше, а інші - як раніше все було кепсько. Томос теж - то товариш, то ворог. Медіа, в принципі, мають можливість як із "нічого" створювати подію, так і діяти в протилежному напрямі - робити з події "ніщо". Ці чарівні трансформації заполонили телеканали.
Цікаво, що сьогодні одним із основних джерел реальної інформації стали гумористичні передачі: "95 квартал" і "Дизель-шоу", точніше - "Дизель-шоу" і "95 квартал". "Дизель-шоу" став уїдливішим. Вони чітко фіксують провали політики й економіки, про які воліють мовчати стратегічні офіси міністерств. Тому їхній гумор цілком можна назвати стратегічним. Оскільки ж він подається у м'якій формі сміху, владі навіть незручно картати їх за це. Тож, отримавши одного президента з "95 кварталу", ми цілком можемо отримати наступного з "Дизель-шоу"...
Коли в радянські часи в КВК від молоді прозвучало гасло "Партіє, дай порулити", КВК благополучно закрили. Нинішнє гасло абсолютно протилежне - "Почніть нарешті рулити!", оскільки на керівних посадах повсюди самі молоді обличчя. Правда, "рулити" їм ще треба вчитися.
Мабуть, ще не менше року Україну стрясатимуть не завжди радісні події, доки міністри не перейдуть зі свого першого міністерського класу хоча б у другий... Про їхню вищу міністерську освіту поки що годі й думати.
У радянській пісні співалося: "Этот мир придуман не нами, этот мир придуман не мной". Але треба нарешті зробити так, щоб ми жили у світі, придуманому саме нами, оскільки за нас цього ніхто не зробить.