Я не зателефонував. По-перше, тому, що ніколи не телефонував Тарасюку додому, по-друге, тому, що не був упевнений, що він взагалі сьогодні чекає підтримки, по-третє, тому, що відчував певну фальш у всій цій ситуації. Вже наступного дня, коли на конференції «Росія—Україна—Польща» мене просили прокоментувати цю подію і призначення Зленка, я ставився до неї як до звичайнісінького кадрового рішення, яке навряд чи щось серйозно змінить… Перша думка — присвятити цьому щоденниковий запис — зникла відразу і надовго. Чому ж я до неї повернувся? А тому, що я ідіот. Я завжди прислухаюсь до порад. Я мав би усвідомлювати, що для моїх колег — просто для більшості людей, з якими я спілкуюсь, — відставка Тарасюка — це таки подія. Вони будуть її обговорювати, обсмоктувати, писати про його роль в історії української дипломатії. Я й сам написав до інтернетівського «Русского журнала» аж три сторінки, а міг би написати ще десять. Ось тільки щоденниковий запис в мене вийшов радянський-радянський: так паралітичні ветерани громадянської війни розповідали, що вони мали можливість поспілкуватися із Семеном Михайловичем Будьонним і виявилось — він така відкрита і душевна людина. Навіть дивно, що він стільки років проіснував поруч із Йосипом Віссаріоновичем і В’ячеславом Михайловичем… Втім, Йосип Віссаріонович також велика людина, хоча й не така душевна.
Правда ж полягає в тому, що я, знайомий із Борисом Тарасюком упродовж десяти років, насправді нічого про нього не знаю як про людину. Можливо, це тому, що він занадто професійний дипломат, можливо, тому, що так склалися наші взаємини, — не має значення. В кожному разі, я точно знаю, що відгукуватись на цю подію — справа абсолютно невдячна: про неї поговорять у МЗС, напишуть у газетах та й забудуть. Трагедія саме в тому, що Тарасюк якраз був зовсім не най-гіршим міністром — з представницького погляду. І що з того?
Колись, ще за часів Кравчука, я написав до «Независимой газеты» текст, у якому намагався прокоментувати зовнішньополітичні зусилля нашого першого президента. Закінчувався він словами, що для їх успіху не вистачає дрібнички — самої зовнішньої політики. За ці роки багато що змінилося. МЗС переїхало з малесенького будиночка на Липках до мастодонтної резиденції нашого славного комсомолу, українські дипломати навчилися носити костюми, і серед них навіть з’явилися інтелігентні молоді люди, які просто мають вигляд справжніх європейців. Документи, концепції, чудове до безглуздя слово «багатовекторність»… Ось тільки самої зовнішньої політики як не було — так і немає. І не може виникнути, хоч десять Тарасюків призначай міністрами та змінюй п’ятьма Зленками!
На конференції в суботу хтось влучно сказав, що внутрішня ситуація в Україні схожа на російську, а зовніш-ня політика — на польську. Я точно знаю, що так не буває. Для того, щоб наші дипломати не видавалися білими воронами на дипломатичних прийомах навіть тоді, коли починають одягатися від англійських кравців, а не від Київської швейної фабрики, потрібно, щоб усі ми бодай розуміли різницю між цими двома костюмами, я вже не кажу — мали можливість їх придбати. Потрібно, щоб керівництво цієї країни розглядало владу не як інструмент для розв’язання власних проблем, а саме як політичну діяльність. Річ не в тому, що ми маємо справу із державниками, які живуть за правилом «після нас — хоч потоп». Річ у тому, що вони так жахливо бояться потопу, що перетворили всю країну на звичайнісіньке болото — все стоїть, жаби квакають, потопу не буде. Можна бути в такій ситуації обдарованим дипломатом або чесним журналістом, можна запевнити себе, що на болоті також є життя і його варто розбудовувати, — що ми й робимо. Тільки не слід гадати, що наші навігаційні новини можуть щось серйозно змінити і когось серйозно стурбувати. А якщо повернутись до теми міністра закордонних справ — то нам і з ним поталанило, і з його наступником. Як і з багатьма чиновниками, які своїм цивілізованим виглядом і розумними словами про реформи, демократію та Європу прикривають порожнечу, яка розпочинається від їхніх кабінетів і тягнеться аж до наших західних та східних кордонів…
Віталій ПОРТНИКОВ