UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЖОВТЕНЬ. СТЕЙНІНГ

...З мандрівкою до Західного Сасексу мені просто не пощастило. Я ретельно розрахував увесь свій шлях із Лондона — недовгий, якщо врахувати експресові поїзди і розвинуті комунікації британської залізниці...

Автор: Віталій Портников

...З мандрівкою до Західного Сасексу мені просто не пощастило. Я ретельно розрахував увесь свій шлях із Лондона — недовгий, якщо врахувати експресові поїзди і розвинуті комунікації британської залізниці. Не врахував тільки можливості фатального погіршення погоди. Теж цікавий досвід: подивитися на розгублених людей, які переконалися, що досконалий механізм зіпсований і замість розкладу поїздів на Сасекс на табло з’явилися слова вибачення... Дочекався все ж таки якогось поїзда, переповненого, як підмосковна електричка в години пік. Замість години їхав три, за вікнами замість спокійних англійських пасторальних пейзажів — дощ і дощ...

Непогана прелюдія до конференції, присвяченої Україні. Я добирався до маленького містечка Стейнінг, поруч із яким в старовинному палаці розмістилася організація Вілтон Парк — одна з багатьох таких організацій у Європі і США, зовні непомітних, не амбітних, однак таких, які реально впливають на подальшу зовнішньополітичну стратегію своїх урядів. Як на мене, дуже потрібні такі дискусії, не насичені офіціозом — в ідеалі це насамперед доброзичлива розмова зацікавлених осіб... В ідеалі... Дорогою пригадував попередню конференцію, скликану тут поза чергою, для підтримки економічних починань уряду Віктора Ющенка. Відверто кажучи, я був трішки спантеличений тим злагодженим концертом українських і західних учасників, на який я потрапив. Господарі бажали почути слова про реформаторські наміри, гості — ці слова сказати. Всі мої запитання — а мені здавалося, що варто поговорити про тло взаємин у владі, про реальні можливості уряду здійснювати реформи, про рівень підтримки цих намірів президентом держави — все це зависнуло у повітрі. Було очевидно, як сказав тоді один з моїх високопоставлених опонентів, що тут не дуже потребують «українсько-української дискусії».

Теперішня конференція спокійніша. Рівень західних очікувань настільки знизився, що про Україну говорять без особливих емоцій. Якщо тоді хотіли підштовхнути, тепер, швидше, воліють вислухати. Якщо тоді думали, що скоро побачать поруч, тепер готові навіть побачити поруч із несподіваним новим союзником — Росією. Розмаїття думок набагато ширше — хоча б тому, що поруч із політологами і діючими чиновниками з’явилися відповідальні особи у відставці, які краще за інших уявляють собі, як працює державна машина... Однак це розмаїття тепер також сприймається спокійно і ніхто не проти «українсько-українських дискусій». Просто тепер уже далеко не так дбають про імідж держави, або — дбають про інший імідж. Раніше хотіли створити образ «майже Польщі», тепер — «більше, ніж Росії».

Тут я зрозумів, що зламалося в результаті «касетного скандалу» у сприйнятті України в світі. Здавалося б — усе стабілізувалося, клани, яким так і не вдалося остаточно звести між собою рахунки в той період, порозумілися і спільною колоною крокують шляхом розподілу влади. А тільки доти Україна вважалася кандидатом у «перший світ». А тепер вважається частиною «третього світу». Ну, а вимоги до країн «третього світу» поблажливіші, це добре відомо — із ними ніхто нікуди не спішить...

Ми виявилися пасажирами додаткового поїзда — прямий шлях змито зливами політичних скандалів, завалено камінням розчарувань і вичікувань... Тепер блукаємо обхідними коліями, сподіваючись, що колись усе ж таки доберемося до кінцевої станції, на якій нас кілька зайвих років або десятиріч почекає святковий оркестр. Музики, звісно, посивіють, однак зіграють наш гімн із молодечим натхненням — тільки б ми доїхали... Цікаво тільки, чи усвідомлюють учасники політичних баталій останніх років, що вони давно вже не машиністи цього потяга, а швидше просто пасажири, які окупували вагони першого класу. І ніхто не обіцятиме їм, що саме цим класом — і, до речі, саме цим потягом — вони доблукають до втомленого чеканням оркестру...