Під час перебування в Дубліні читав — як це не банально — Джойса. Не «Улісса», який мав би допомогти моїм блуканням по ірландській столиці, а юнацького, незакінченого «Героя Стівена». В цьому творі, можливо, годі шукати професійну вишуканість, але в ній присутня безпосередність гарячої крові, яка з роками неминуче поступається майстерності. А я прагнув перевірити не рівень майстерності Джойса — в ньому навряд чи варто сумніватися. Цікавило, як Джойс виглядатиме у власних інтер’єрах. Хотілося зрозуміти, чому після приголомшуючого успіху «Дублінців» був зацькований на батьківщині, залишив її і повернувся вже як музейний персонаж. До поїздки в Ірландію мені здавалося, що Джойс був занадто пристрасним, що він не усвідомлював до кінця потенціалу власної країни, побоювався її провінційності, що він — англомовний письменник — відчував себе ще й частиною великої сусідньої культури, яка багатьма його ірландськими сучасниками вважалася колоніальною.
Тепер, коли із «Героєм Стівеном» в руках я прогулювався по Сан Стефан Грін, класичному парку в центрі Дубліна, місці побачень багатьох героїв Джойса, до якого так просто потрапити з уліссівського Трініті коледжу, я зрозумів, нарешті, головний мотив джойсівської пристрасті. Його лякала нещирість співвітчизників. Він не вірив тому, хто закликав до вивчення гельської мови, а між тим вибачався, що у самого — у зв’язку із постійною революційною діяльністю — часу ходити на курси немає і тому він змушений звертатися до однодумців мовою ненависних англосаксів. І він не вірив тим, хто переконував його, що доля прекрасної бідної Ірландії — у союзі із старою доброю Англією. Чутливим серцем художника відчував, що одні не люблять прекрасну бідну Ірландію, а інші — стару добру Англію. Взагалі, не знаходив в їхньому серці любові, а тільки одну незмірну гординю і жадобу до легких грошей, успіху або — в кращому випадку — місця. І коли починав замислюватися, якій саме меті присвячене життя його співрозмовників, йому, звичайно ж, ставало моторошно. Він дивувався, гнівався, ніяковів, намагався якось сховатися від усього цього, а воно не відпускало. Чи варто пояснювати, що немає нічого більш аморального, ніж використання батьківщини задля задоволення власних амбіцій. Це виглядає так просто. Як зґвалтування рідної матері задля одержання жаданої втіхи. Але і зґвалтування чужої матері ніколи ще не здавалося моральним вчинком...
Тільки з часом, після тяжких історичних випробувань, після непорозумінь і війн, ірландці почали розуміти свого великого письменника. Усвідомили, що він був їхнім, що він залишався ірландцем до останнього подиху, що йому так боліло серце, що він соромився розповідати про це на мітингах... Зрозуміли, що на певному історичному етапі бути проти всіх виглядає набагато більшим патріотизмом, ніж бути за когось...