Едуард Олександрович уважно стежить за літературою, яка висвітлює минуле й сучасне Асканії-Нова. Багато видань у всьому світі зобов’язані Фальц-Фейну своєю появою на світ. Наприкінці квітня 1997 року український читач отримав із рук барона роботу Володимира Фальц-Фейна «Асканія-Нова». Написав її молодший із дядьків Едуарда наприкінці двадцятих років. Едуард Олександрович подарував рукопис Українській академії аграрних наук у середині дев’яностих років. За підтримки барона й президента УААН Михайла Зубця книжку в подарунковому виконанні випустило видавництво «Аграрна наука».
У Фальц-Фейна визрівають проекти відновлення та економічного відродження країни. Про це він розмовляє із Президентом Л.Кучмою, коли той на прийомі вручає йому почесну нагороду. Добре обізнаний із туристичною сферою, Фальц-Фейн переконаний: Україну можна перетворити на Мекку для туристів. Це обіцяє великі економічні вигоди. Та чиновники, з якими він намагається поговорити на цю тему, не поспішають братися до справи. Вони його нічим не обнадіюють, а він не може собі пояснити, чому держава, яка хронічно потерпає від браку коштів, байдужа до реальних можливостей подолання економічної кризи. Адже якщо хочеш, не раз переконувався сам Фальц-Фейн і переконував своїм прикладом інших, доб’єшся, всупереч усьому, навіть неможливого.
У Швейцарії, приміром, не ставлять пам’ятники воєначальникам. Та коли Фальц-Фейн зацікавився походами О.Суворова в Альпах і битвою його чудо-богатирів в ущелині біля Чортова моста, він зі скрупульозністю дослідника та професіоналізмом історика відновив крок за кроком надзвичайну правду тих днів. Спочатку він ставить виготовлений на свої кошти пам’ятний знак біля будиночка, де зупинявся О.Суворов. Потім, уміло використовуючи історичні факти, підштовхує не схильну до переоцінки цінностей громадську думку країни до наступного кроку. До 200-річчя переходу суворівських військ через Альпи у Швейцарії, біля Чортова моста, з’являється оригінальний пам’ятник О.Суворову.
Вміючи цікаво філософствувати не на шкоду наступальному прагматизму, Фальц-Фейн за свої послуги й допомогу не чекає навіть словесних феєрверків. Вони його дратують. Для нього краща відповідь на свої кроки назустріч — результативне використання допомоги за призначенням. Якщо він, приміром, вніс свою лепту у відтворення Бурштинової кімнати, то вона, врешті-решт, має з’явитися як сяюча вершина оцінки його старань, загальнолюдської подяки.
Міцне здоров’я барона визначається як генетичними коренями (рід багатий на довгожителів), так і унікальними складовими його способу життя. Ставши спортсменом у молоді роки, він точно дотримується спортивного режиму до сьогоднішніх днів: не знає смаку спиртного, не розуміє тих, хто курить, переїдає. Сам ні в чому не припускає надмірностей. І у великому, і в малому демонструє набутий досвідом раціоналізм. Фізичну форму підтримує постійною роботою в садку, що розкинувся біля вілли на одній із терас. Розумову — в інтелектуальній сфері бізнесу. Подивишся на Едуарда Олександровича — замилуєшся його спортивною постаттю, якою не всі юнаки можуть похвалитися. Поспілкуєшся з ним — піднімешся над буденним, побачиш нові світоглядні обрії.
Він любить Україну, його хвилюють об’єктивні труднощі країни, він не може змиритися з тим, що суб’єктивні мінуси перетворилися на бар’єр, який важко здолати, що не дає молодій державі поступально рухатися вперед. Відірваність урядових чиновників від народу, на переконання Фальц-Фейна, — першопричина багатьох економічних бід на українській землі. Адже за такого стану справ демократія — мати справедливості для більшості — стає безликим сірим манекеном незалежно від того, в якому офіційному кольорі представляють її державні чини.
Кілька днів тому зателефонував у Вадуц. Чую незмінно бадьорий юнацький голос Едуарда Олександровича:
— Я щойно з офісу. Снідаю. Вже особисто прийняв 800 туристів. Ніхто з них не пішов із магазина без спортивного сувеніра. У Росії та Україні теж все так, як слід. Будую церкви, інші об’єкти... Нудьгувати ніколи... Так, ледь не забув: відзначатиму свій ювілей в Монако, у колі сім’ї моєї дочки Людмили...
Я подумав, що це, напевно, єдиний день у році, коли Фальц-Фейну догоджають інші, цього разу його близькі. На віллі він постійно один, обслуговує себе сам, панічно боїться того неминучого часу, коли все за нього й для нього робитимуть сторонні люди. Навіть єдина дочка, яку він обожнює і яка як розпорядник прийомів знає, як поводитися навіть із коронованими особами, не зможе замінити йому його самого.
Барон буквально перестрибує з новини на новину, він, як завжди, націлений на майбутнє, на розпочаті й майже завершені справи, важливі для багатьох людей. Він уже не згадує, як минулого разу у телефонній розмові зі мною раптом згадав про старість, яка, не рахуючись із його бажанням, дає про себе знати: зненацька заболіли ноги...
— У мене п’ять днів на тиждень бізнес, — у голосі барона життєстверджуючий пафос, — субота для дам, у неділю — відпочинок...
Я знав, як Едуард Олександрович відпочиває. Врізана в скелю, його вілла нагадує квітник, який немов ширяє над Вадуцем. Квітів безліч на терасах, навколо триповерхової споруди, побудованої багато років тому за проектом далекого від зодчества Фальц-Фейна. Сам хазяїн вілли — квіткар, яких небагато в Європі. Навчався цій творчій професії ще юнаком, пристрасть до квітів і до всієї флори ніколи не вщухала, вирує й тепер.
Упоравшись із квітковим господарством, барон влаштовується на веранді, що біля центрального залу вілли. Сидить за столиком біля вхідних дверей і споглядає давно знайому картину: внизу строкаті будівлі столиці Ліхтенштейну, навколо білосніжні шапки Альпійських гір. Гірське повітря — усім лікарям лікар. А гірська екзотика, як казкова жива вода, відроджує духовні та фізичні сили навіть слабких від народження натур. А вже таких, як Фальц-Фейн, — перетворює на легендарних Геркулесів.