У березні виповнилося 70 років від дня смерті видатної української письменниці Ольги Юліанівни Кобилянської. Вона народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора, що тоді було на околиці колишньої Австро-Угорської імперії, а тепер належить Румунії, в сім’ї дрібного урядовця Ю.Кобилянського. Але їй судилося прославити на весь світ Буковинський край, а її проза стала невичерпним джерелом для драматургії.
Велика родина Кобилянських, яка свого часу приїхала до Буковини з Галичини, не могла дати належну освіту всім шістьом дітям. Чотирьох синів батьки послали навчатися до гімназії, а на дівчат - Ольгу та Євгенію - чекала доля добрих господинь, матерів, які мали займатися хатніми справами. Це було звичним явищем для такого маломістечкового середовища як Гура-Гумора, де, за тодішньою неписаною традицією, інтереси жінки мали обмежуватися кухнею, дітьми та церквою. Тому, хоч у душі Ольги Кобилянської з юних літ жило прагнення до освіти, до активної творчої праці, яке виповнювало все її єство і було смислом її життя, закінчила вона тільки чотири класи народної школи, здобувши, за її висловом, основу «для дальшого розумового розвою».
Оскільки із щоденника Кобилянська постає перед нами як вразлива й емоційна натура, то природно, що вона багато займалася самоосвітою.
Тоді для молодої дівчини це був один-єдиний шлях культурного зростання, літературного розвитку, і Ольга Кобилянська наважилася самотужки іти через терни до вершин «розумового розвою». Що в тих умовах означало стати на прю не тільки з власним батьком, який був суворою на вдачу людиною, а й із суспільно-політичними обставинами, які обмежували людину заскорузлими традиціями і прирікали жінку на духовне животіння.
Важливими і необхідними для розуміння специфічних умов розвитку таланту письменниці та особливостей її художньої спадщини є автобіографічні записи, листи, а також щоденники. Саме завдяки їм маємо можливість проникнути в соціально-культурне середовище, яке впливало на Ольгу і формувало її як письменницю. З документів дізнаємося, як молода Кобилянська наполегливо долала перешкоди на своєму життєвому шляху, як захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами, як шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Вона навіть хотіла стати професійною актрисою, але все-таки віддала перевагу літературі.
Проте така пристрасна любов до мистецтва пізніше не тільки втілилася в оповідання Impromtu phantasie та Valse melancolique, а й зробила її прозу невичерпним джерелом для драматургії.
* * *
Незважаючи на те, що інсценізувати намагалися переважно повість О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала...», першими на сцені професійного театру з’явилися герої повісті «Земля». Інсценізацію і постановку спектаклю на сцені Чернівецького обласного драматичного театру, який саме повернувся з евакуації, здійснив у 1947 році художній керівник театру Василь Василько. Він старанно дослідив побут, звичаї, що віками супроводжували убоге життя буковинського селянина, і відтворив їх у виставі.
Відтворюючи перебіг значних подій, сповнених глибокого драматизму, режисер зміг глибоко розкрити задум повісті О.Кобилянської, примусивши глядача осмислити їх і збагнути силу влади землі в тодішньому суспільно-політичному середовищі. Обробку народних мотивів у виставі здійснив композитор Б.Крижанівський, а сценічне оформлення створив художник О.Плаксій. Варто наголосити на масових сценах вистави, оскільки, на думку театральних критиків, вони були одним із досягнень режисера. У масових сценах В.Василька кожен окремий учасник, не втрачаючи своєї індивідуальності, залишався складовою частиною загального дійства.
У виставі «Земля» вперше яскраво засяяли зірки акторів буковинської сцени В.Сокирка, Ю.Величка, П.Міхневича, М.Кисельової та К.Ципи. Разом вони створили блискучий мистецький ансамбль, а ролі, зіграні ними, стали своєрідним випробуванням для акторів театру багатьох поколінь. Загалом, вистава В.Василька «Земля» стала визначною подією не тільки у громадському житті краю, а й у житті творчого колективу. 1954 року театру було присвоєно ім’я О.Кобилянської. А виставою «Земля» започатковано своєрідний мистецький літопис Буковини за творами буковинських авторів.
Режисер театру, народна артистка УРСР Є.Золотова, продовжуючи традиції, закладені В.Васильком, спробувала в 1980 році з допомогою сучасних засобів сценографії (заслужений художник УРСР В.Лассан) створити узагальнено-символічний образ вистави, акцентувавши на важливих ідейно-художніх епізодах. Режисер і художник відмовилися від традиційного сценічного оформлення і вдалися до лаконічної, образної та функціональної сценографії. На тлі такого сценографічного вирішення простору на перший план, за їхнім задумом, вийшли цікаві людські характери, створені акторами театру, і насамперед образ Івоніки у виконанні народного артиста УРСР П.Нікітіна.
Майстерно відтворені масові сцени, виразні мізансцени чітко спрацювали на надзавдання режисера, згідно з яким, основним героєм вистави став народ. Це був новий, крізь призму свого часу, погляд буковинських митців на твір Ольги Кобилянської.
* * *
Після постановки «Землі» В.Василько у 1949 році зробив начорно інсценізацію повісті «В неділю рано зілля копала...» і розробив до неї свої режисерські нотатки. Остаточний же варіант п’єси драматург завершив 1953 року.
Перше сценічне прочитання п’єси В.Василька, прем’єра якого відбулася в 1952 році, належить не чернівчанам, а московському циганському театрові «Ромен». Правда, москвичі не тільки змінили назву п’єси - у них вона вийшла як «Девушка счастье искала», - а й так переробили на циганський лад саму інсценізацію, що автор навіть висловив театрові своє невдоволення.
Серед українських театрів пальма першості у сценічному прочитанні належить Бердичівському українському драматичному театрові, який поставив п’єсу в 1954 році.
На чернівецькій сцені інсценізація з’явилася тільки 1955 року. Здійснив її постановку тодішній художній керівник театру Б.Борін. Завдяки його режисерській розробці спектаклю в цілому та чітко поставленому надзавданню перед кожним виконавцем, режисерові вдалося в тісній співпраці з художником Г.Нарбутом, композитором І.Шамо і балетмейстером О.Терещенком створити справжній реалістичний шедевр, у якому вони загострили соціальне звучання твору. «Композиційна чіткість, романтичне забарвлення, тонка поетичність, виразність і емоційна піднесеність характеризують цю інсценізацію» - відзначали відразу після прем’єри критики та науковці. Вистава мала довге сценічне життя і пройшла понад 500 разів. Невід’ємною складовою успіху вистави був талановитий ансамбль акторів-виконавців головних ролей: Г.Янушевич, П.Міхневич, М.Шутько, В.Зимня, О.Садовникова. Попри всі застороги, вистава стала справжнім мистецьким надбанням творчого колективу театру. Пізніше театр ще двічі звертався до інсценізації В.Василька «В неділю рано зілля копала...»
У 1984 році нею скористався головний режисер театру Пивоваров. За жанром його спектакль прибрав назву «легенда», і, відповідно, сюжет та образи його героїв набули романтичного трактування. Режисер будував виставу в двох площинах: епічній та драматичній. Носієм епічного, романтичного у виставі був образ Маври, драматичного, фатального кохання - Туркиня (Тетяна). Завдяки розвиткові дії в межах цих двох полюсів, нова сценічна інтерпретація «В неділю рано зілля копала...» стала сучасним гімном незбагненному і трагічному коханню. Музика, яку написали Жанна та Левко Колодуби, визначила стиль вистави як фольклорно-етнографічну стихію.
Майже через десять років, у 2003-му, до 140-річчя від дня народження О.Кобилянської заслужений артист УРСР О.Мосійчук втретє поставив виставу «В неділю рано зілля копала...» В.Василька за повістю О.Кобилянської.
* * *
Готуючись до100-річчя від дня народження О.Кобилянської, в 1963 році Чернівецький музично-драматичний театр ім. О.Кобилянської втретє звертається до творчості своєї патронеси. Актор театру Олександр Ананьєв взявся за інсценізацію її новели з народного життя «Вовчиха». Для реалізації свого задуму і втілення провідної теми оповідання - морального виродження людини, зумовленого жадобою збагачення, - автор частково використав мотив оповідання «Банк рустикальний», а для правдивого відтворення подій Першої світової війни - «Лист засудженого вояка до своєї дружини». Майстерне поєднання автором у сценічній драмі згаданих літературних творів письменниці надало його п’єсі соціального звучання, а вчинкам головної героїні Зої Жмут - психологічної умотивованості. Автору інсценізації у тісній співпраці з режисером-постановником, народною артисткою УРСР Є.Золотовою та художником О.Плаксієм вдалося створити на сцені справді народну соціальну драму. Вистава «Вовчиха» не тільки була вдалим продовженням сценічного літопису Буковини, а й стала справжньою мистецькою подією в театральному житті України та була удостоєна найвищої нагороди на Республіканському огляді найкращих творчих робіт сезону 1963–1964 років.
Душею акторського ансамблю була, звісно, виконавиця головної ролі Зої Жмут народна артистка УРСР Галина Янушевич. Як писала тодішня столична преса, «створений нею образ за самобутністю художніх засобів, гостротою сценічного малюнку нагадував незабутні шедеври акторської майстерності Амвросія Бучми, Мар’яна Крушельницького». Завдяки талантові актриси «Вовчиха» стала справді культовою виставою Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської, що йшла на сцені понад двадцять років. А Галина Янушевич була незмінною виконавицею ролі Зої Жмут.
* * *
Захоплення Кобилянської театром позначилося на її літературній творчості. Повісті та оповідання письменниці дуже близькі до драматургічних творів. Їх сюжети сповнені драматизму і насичені майстерно виписаними діалогами. Персонажі наділені індивідуальними рисами характеру, драматичні колізії побудовані за всіма законами драми. Це відчувала й сама письменниця. Тому ще за її життя були спроби інсценізації деяких творів. На прохання Ольги Юліанівни, ще 1913 року мала намір інсценізувати повість «В неділю рано зілля копала...» Леся Українка. Проте, незважаючи на певні напрацювання і розробки першої дії, хвороба цим планам завадила. Далеко не всі спроби інсценізації її творів були втілені на сцені чи видані окремо як п’єси.
Так, наприклад, косівським аматорами таки вдалося перекласти повість «В неділю рано зілля копала...» сценічною мовою і зреалізувати прем’єрну постановку драми до 35-річного ювілею літературної діяльності О.Кобилянської. Проте наскільки вдалою була інсценізація, сказати важко, оскільки рукопис так і не вийшов друком.
У 1936 році повістю «В неділю рано зілля копала...» вперше зацікавилися митці буковинського українського театру під керівництвом Сидора Терлецького та Івана Дудича. Вони доручили зробити інсценізацію повісті місцевому письменнику Іларію Карбулицькому. Він, із дозволу письменниці, відразу розпочав роботу. За основу для п’єси автор узяв усі головні колізії твору письменниці. У своїй інсценізації, йдучи за оригіналом повісті, Карбулицький акцентував на соціальній нерівності між представниками різних верств тодішнього суспільства. Такий підхід письменника, на перший погляд, справляє враження, що інсценізація не відхиляється від повісті. Насправді ж Іларій Карбулицький у драматургічному творі таки трохи змістив акценти. В його інсценізації помітне захоплення елементами фаталізму, тоді як сама письменниця на них не наголошувала. Та, незважаючи ні на позитивні сторони, ні на прорахунки інсценізації Іларія Карбулицького, через брак коштів для постановки вона так і не побачила сцени. А в 1939 році, не витримавши утисків румунської влади, перестав існувати і сам театр. Проте рукопис інсценізації не загубився і тепер зберігається у фондах Чернівецького літературно-меморіального музею О.Кобилянської.
Вже після возз’єднання Буковини з Радянською Україною знову виникла ідея інсценізувати повість «В неділю рано зілля копала...» Зреалізувати її взявся тоді молодий буковинський журналіст, а нині відомий письменник Володимир Бабляк. Порадившись із письменницею, він відразу розпочав роботу. А вже невдовзі читав свій варіант інсценізації Кобилянській. Окрилений запевненнями письменниці, що робота йому вдалася, Бабляк віддав рукопис прологу до драми в редакцію альманаху «Вільна Буковина». 1941 року пролог навіть вийшов друком. Проте з часом письменник скептично оцінив свою спробу інсценізації повісті «В неділю рано зілля копала...» Переосмислив він і слова Ольги Кобилянської, сказані тоді стосовно його інсценізації: «Якби це трапилося тепер, - писав пізніше В.Бабляк, - я б її тихі добрі слова розшифрував так: коли мені було стільки років, скільки тобі, юначе, я теж робила дурниці... Але тоді вибіг за двері ощасливлений. А сьогодні, перечитуючи те, що мав зухвалість показувати їй, паленію від сорому».
Тож, попри численні спроби інсценізації творів Ольги Кобилянської, за життя письменниця так і не побачила своїх героїв на театральній сцені.