Ось уже кілька сотень років величні руїни веж і стін генуезької фортеці Чембало височіють на вершині гори Кастрон біля Балаклави. У XIV столітті фортеця була одним із найважливіших пунктів військово-політичної присутності Генуезької морської республіки в Криму і контролювала солідну ділянку узбережжя — від мису Сарич до затоки Каламіт і далі за течією ріки Чорної до Кримських гір.
Однак тривалий час Чембало залишалася таємничою «білою плямою» на археологічній карті Таврики, оскільки Балаклава була закрита для відвідання через розміщення тут надсекретної бази підводних човнів Чорноморського флоту СРСР. Зараз ситуація змінилася. 2000 року у фортеці почали працювати об’єднана археологічна експедиція Харківського національного університету і Національного заповідника «Херсонес Таврійський», а 2002 року — Південнокримська експедиція Державного Ермітажу (Росія) і Кримської філії Інституту археології НАН України.
Фортеця, заснована банкірами
До останнього часу відомості про Чембало обмежувалися даними письмових джерел. Відомо, що будівництво цієї фортеці фінансувалося генуезьким «Банком св. Георгія». Місце обрали продумано. З одного боку — урвище над морем, з іншого — бухта. За порівняно вузького входу, що його генуезці перегороджували ланцюгом, вона така довга й звивиста, що навіть під час шторму вода в ній лише коливається. Досить було загородитися з боку суходолу стіною, щоб фортеця стала практично неприступною.
Спочатку на вершині скелі виникло місто св. Миколи з вежею консульського замку заввишки п’ятнадцять метрів. Тут розташовувалися ратуша, церква, приміщення для охорони й обслуги, жили нотаріус, перекладач та інші наймані працівники. У місті були певні зручності, наприклад, керамічний водогін, куди подавалася вода з джерела. У нижньому місті Св. Георгія селився різномовний люд, який трудився на судноверфях, рибальських промислах, у ремісничих майстернях і крамницях. На ринку точилася жвава торгівля, об’єктами якої були, як написано в документах, «землі, речі, товари і люди».
Влада у фортеці та колонії належала призначуваному з Генуї консулу, у чийому підпорядкуванні були сорок найманих воїнів-арбалетників. Мабуть, у гарнізон входила також особиста гвардія консула — вершники з числа найманців тюркського походження. За середньовічними мірками це була значна військова сила. У Чембало існувала система податків. Спеціальний торговий пристав відповідно до статуту фортеці забирав у рибалок одну десяту частину риби з барки, а з кожного торговця вином — по одній мірці з партії. І, на жаль, вже в ті часи було так сильно розвинено казнокрадство, що метрополії довелося робити щорічну ротацію консулів і видати документ, який до дрібниць враховував усі «бюджетні» витрати.
Багату фортецю не оминули і злигодні. Спочатку посуха, потім чума, а 1433 року тут почалося повстання проти генуезців і влада перейшла до греків, правителів Феодори. На придушення заколоту Генуя вислала ескадру кораблів із шеститисячним військом на борту. Після запеклого бою генуезькі воїни ввійшли в бухту, перерубавши масивний ланцюг на її вході, і обстріляли фортецю за допомогою суднової артилерії. Вони зруйнували фортечну стіну, одну з веж і ввірвалися в Чембало. Та все ж, зрештою, стримати тиск османів ослаблена Генуезька республіка не змогла, і після падіння Константинополя визнала турецьке панування на Чорному морі. 1475 року турки зуміли захопити всі генуезькі колонії Причорномор’я.
Поза звіра розлючена
— Ми почали роботу з розкопок руїн невеликої церквиці в межах міста Св. Миколи, розташованої над входом у бухту на крутому західному схилі, — розповідає начальник об’єднаної експедиції Сергій Володимирович Дячков. — На стінах простого за архітектурою храму збереглися залишки фрескових розписів, що прикрашали стіни рослинно-геометричним орнаментом і сюжетним розписом із використанням білої, чорної, жовтої, бежевої, блакитної і зеленої фарб. Серед знахідок — архітектурні деталі з рельєфним зображенням герба. Вирізаний на чолі щита генуезький хрест не залишає сумнівів у приналежності його власника до державної номенклатури Генуї. На ньому зображено стоячого на задніх лапах лева у короні — поза звіра розлючена, пазурі на витягнутих уперед передніх лапах випущені.
Очевидно, наприкінці XIV століття церква входила до комплексу споруд консульського замку і служила усипальницею для його мешканців — представників шляхетного стану генуезької колоніальної адміністрації. У археологічних нашаруваннях під підлогою внутрішніх приміщень цієї церкви було розкрито численні поховання в три яруси без якихось могильних ям і надмогильних споруд. Судячи з усього, перед новим похованням рештки попереднього покійного зсувалися убік для того, щоб покласти чергового покійного. Лише окремі кістяки зберегли анатомічний порядок, більша частина матеріалу фрагментована.
Поховання не вирізняються багатством і різноманіттям похоронного інвентарю. Однак ученим пощастило — вони виявили, наприклад, срібний медичний гачок із дірочкою для нитки, що нагадує римські хірургічні інструменти. Очевидно, він належав згадуваному в статуті фортеці цирульнику, здатному надавати хірургічну допомогу. Є й інші знахідки — бронзові і срібні гудзики, натільні хрести, скляна іконка, браслети, залишки золотого і срібного гаптування, сережки, каблучки, персні, срібні та бронзові монети різних країн Європи й Азії.
— Слід зазначити, — додає Сергій Володимирович, — що схоронність матеріалів багато в чому пояснюється сусідством церкви з прикордонним постом, службовці якого, крім охорони державного кордону, охороняють цей археологічний пам’ятник. У противному разі храм могла б спіткати доля багатьох культурно-археологічних пам’яток Криму, що немилосердно грабуються «чорними археологами».
Шляхетний пан Барнабо Грілло
— З точки зору археології Чембало — унікальне за своєю схоронністю місце, — каже директор Кримської філії Інституту археології НАН України Віктор Миц. — Наша експедиція займалася дослідженням оборонних споруд фортеці. Зовнішня лінія оборони Чембало, котра кілька разів перебудовувалася й укріплювалася, прикривала територію в кілька гектарів, зайняту житловими кварталами і громадськими будинками. По периметру розташовувалося 16 веж, руїни деяких збереглися донині, наприклад, вежа Барнабо Грілло. Назву вежа отримала за написом 1463 року на зовнішній кладці стіни: «Цю будівлю спорудив поважний шляхетний пан Барнабо Грілло. Консул».
Хоча вибір місця спорудження фортеці визначався передусім оборонними цілями і зручністю бухти, складається враження, що краса й велич краєвиду на море, що відкривається з Чембало, зіграли не останню роль. Красою й домірністю вражають і руїни фортеці. На думку фахівців, місто Св. Миколи було містом західного зразка і його архітектура за формами та прийомами була близька до південно-французької середньовічної архітектури. Судячи зі знахідок, як у вежі Барнабо Грілло, так і в консульській церкві, — монет, фрагментів лезової зброї, курильних трубок, різноманітному посуду — економічні артерії простиралися через Чембало від Китаю до Іспанії. Люди, котрі жилу у фортеці, були досить освіченими й багатими, оскільки основні посади займали чоловіки з досить представницьких і заможних генуезьких сімей.
— Гадаю, археологам вистачить роботи в Чембало ще на багато років, — каже старший науковий працівник Державного Ермітажу (Росія), начальник Південнокримської археологічної експедиції Світлана Адаксіна. — Зараз ми маємо справу з матеріалом порівняно пізньої археологічної пам’ятки XIV—XV століть, однак й у більш древні часи ця місцевість була дуже привабливою для поселення з точки зору безпеки та зручності. Немає сумніву, що згодом археологи знайдуть тут сліди і більш раннього житла. А вже дно Балаклавської бухти — це для фахівців просто «неорана цілина». Морські археологічні роботи тут ніколи не проводилися, тим часом із письмових джерел відомо, що в давнину тут не раз відбувалися битви й тонули кораблі.
Красуня і три богатирі
— Володимире Петровичу, чи можна за знайденими похованнями уявити собі людей, котрі жили в консульському замку? — запитую експедиційного антрополога, лікаря судово-медичної експертизи Кримського республіканського бюро судово-медичної експертизи В.Смирнова.
— Дослідження ще не закінчені, але вже можна сказати, що тут домінує європеоїдна раса — той же середземно-балканський тип, що й сучасне населення Греції, Італії та півдня Франції. Плюс невеликий тюркський наліт. Як правило, це люди зі звичайною для середніх віків антропометрією — зріст жінок 155—160 см, зріст чоловіків 165—170 см. Звертає на себе увагу специфічна деформація хребців, пов’язана із значним навантаженням на хребет через життя на дуже пересіченій місцевості, заняття важкою фізичною працею або бойовими вправами. Це такого ж роду компенсаторні зміни в організмі, як, наприклад, мозолі на руках від фізичної роботи.
— Чи були вродливими люди, котрі населяли замок?
— Можу сказати, що жителі замка були пропорційно складені й загалом були дужими, фізично розвиненими людьми. Порівняно з нашими сучасниками вражає прекрасний стан зубів без ознак карієсу. Гадаю, що це пояснюється цілим комплексом чинників: повноцінною натуральною їжею, чистим повітрям, чистою водою із задовільною концентрацією фтору і, звісно, відсутністю цукру.
Чи були вони вродливими? Важко сказати. Реконструкцією зовнішності за черепом за допомогою методу Герасимова в Україні не займаються. Щоправда, у похованнях консульської церкви було знайдено рідкісної цілості череп молодої жінки 25—35 років. Судячи з форми орбіт, слабкої виразності надбрівних дуг, правильного прикусу і гарних зубів, вона цілком могла бути красунею. Серед знахідок виділяються і поховані в одному часовому прошарку й в однім місці скелети так званих трьох богатирів. Зріст цих трьох чоловіків, імовірно від 30 до 40 років, був не менше двох метрів. Це і для нинішнього часу чимало, а вже для середньовічного суспільства це були просто гіганти! Причому усі вони були людьми яскраво вираженого м’язового типу, що називається, косий сажень у плечах. Можливо, це були воїни консульської гвардії.
— Отже, чудовий клімат, екологічно чисте середовище, достаток морепродуктів, фруктів і овочів... Чому ж так рано закінчилося життя красуні-генуезки і «трьох богатирів»?
— Смертність серед дорослих мала кілька піків, причому перший із них припадає саме на найактивніший період життя — від 18 до 25—30 років. Крім інфекційних і простудних захворювань, у чоловіків це нерідко пов’язано, очевидно, із травмами й участю в бойових діях, а в жінок — із пологами. Поняття про ліки, антисептику, адекватну пологову допомогу в нашому нинішньому розумінні тоді не було, і тому найменше ускладнення чи інфікування часто закінчувалося смертю і матері, і дитини.
Для середньовіччя також характерні висока дитяча смертність, і Чембало в цьому плані — не виняток. Дитячі кістяки і фрагменти скелетів виявлено практично в усіх частинах церкви. Очевидно, тоді лютували знайомі нам і зараз дитячі хвороби — кір, скарлатина, коклюш, дифтерія тощо. Зафіксовано випадки, коли рештки дитини лежали на жіночому скелеті «таз у таз», знайдено два поховання людських ембріонів 6—7 місячних місяців. А взагалі в Чембало ми маємо справу з похованнями усіх вікових груп, починаючи з новонароджених і закінчуючи людьми похилого віку 60—70 років.
— Чи є сліди медичного втручання?
— Судячи з наших знахідок, у Чембало цілком успішно лікували переломи кінцівок, причому із збереженням функції. Знайдено практично цілий скелет індивіда імовірно з хворобою Бехтерєва, для якої характерний зрослий по всій довжині не гнучкий хребет. Судячи зі стану його хребців, останні роки свого життя він явно не міг повноцінно рухатися, був інвалідом. Проте він дожив до похилих років, що свідчить про гарний догляд і повноцінне харчування.
Амулет для маляти
Що ми побачили б, якби перенеслися в Чембало за допомогою «машини часу» на 600 років тому? Вигляд, напевно, був приблизно таким же, як зараз, — з одного боку внизу бухта, з іншого — відкрите море, а на скелястій горі рідкі кущики і травичка. А ось чистота і склад моря й повітря, рівень радіації, вода і їжа — вже інші.
Чим харчувалися генуезці? Археологи в достатку знаходять тут кістки домашніх тварин, в основному корів, кіз, овець, можливо, серед них є підміс диких тварин. Багато домашньої птиці, а також кісток різних риб і раковин молюсків — мідій, устриць. Доставляли в Чембало вина й оливкову олію. Вперше в Криму експедиція виявила невеликий, але стабільний відсоток тарної кераміки із золотоординського Азака XIV століття, нинішнього Азова. Вчені припускають, що в цих посудинах могла бути ікра осетрових. У письмових джерелах про фортецю про цей делікатес навіть не згадується, але відомо, що в цей час до Західної Європи цей товар уже надходив. Остаточно визначити вміст допоможе біохімічний аналіз.
Столовий посуд представлений так званою поливною, глазурованою керамікою, яку до XIII століття в основному привозили з Греції, Візантії, Малої Азії, Іспанії. Цікаво, що вже тоді робили цілі набори посуду — сервізи. Стандартний набір господинь міста Св. Миколи був досить різноманітним — це всякого роду керамічні горщики, каструлі з ручками, глечики зі зливом для молока і вина, різного розміру блюда, тарілки, сковорідки з горизонтальними приліпленими ручками. Знайдено також керамічні свічники, а от ложки не виявлено. Серед особливо цікавих знахідок — закрита товстостінна посудина невеликого розміру для перевезення ртуті, що її використовували тоді в медицині. Зустрічається також невелика кількість склянок, посудин і прикрас зі скла. У дитячих похованнях знайдено чотири раковини «каурі» з Індійського океану, які, мабуть, виконували роль амулета, оберега.
І — цікава деталь — нинішнього року експедиція вперше знайшла тут скелет кицьки! Звідки взялася тут Мурка, кому і для чого її привезли в Чембало, уже ніхто, напевно, не дізнається.
* * *
Академік Петро Толочко якось написав, що Крим — це українське археологічне Ельдорадо. Ці слова стосуються і Чембало, де майже не ступала нога археолога. Нинішні розкопки — лише початок.