Не дивно, що професію фоторепортера — важку, неспокійну, часом поєднану з ризиком і небезпекою, — в усьому світі обирають переважно чоловіки. Адже за цікавими сюжетами часом доводиться їхати на перепряжних за тридев’ять земель, при цьому тягти на собі кілька десятків кілограмів апаратури, запас плівки, штатив тощо. А повернувшись із відрядження, багато часу просиджувати в напівтемній лабораторії, проявляючи та друкуючи відзнятий матеріал.
Проте, безсумнівно, зовсім не через цю причину, а виключно за її щирий характер, добру вдачу, товариськість, доброзичливість Ірину Пап любили та шанували всі, хто з нею бодай раз у житті зустрічався. І вона, будучи керівником Інституту журналістської майстерності Спілки журналістів України, цим користувалася: на прохання Ірини Пап до Києва приїжджали такі корифеї радянської фотожурналістики, як Бальтерманц, Гольдштейн, Халдей, Суткус. Сам, будучи молодим репортером, затамувавши подих, слухав розповіді знаменитих майстрів.
У червні Ірині Пап виповнилося б 90 років. Цю пам’ятну дату відзначено ювілейною фотовиставкою. І більшість робіт на ній — не старанно причесані й поставлені кадри тієї показушної комуністичної епохи, а знімки, зроблені завдяки чіпкому спостережливому оку майстра. Багато з яких, до речі, свого часу газетна цензура бракувала...