Українська наука переживає тяжкі часи. У неї багато труднощів. Перехід на ринкові відносини набрав високих обертів. Але нових форм організаційної структури нашої науки, і особливо її фінансування, ми так і не змогли знайти. На цьому грунті виникають небажані колізії матеріального та морального змісту. Наприклад, стаття під псевдонімом, який також має чудну назву «Курям Насміх».
Причина конспірації авторів вже простежується зі вступу до опусу: «Перш за все ми спробували встановити, за що платять у нашій організації і як співвідносяться наукові досягнення членів академії з рівнем їхніх зарплат та інших виплат».Стає зрозумілим, що ці «працівники академії» будуть, кажучи образно, «копирсатися» в чужій білизні.
Сповістивши далі, що, за їхніми підрахунками, загальні фінансові здобутки академіків і членів-кореспондентів НАНУ (заробітні плати та виплати за звання) в 4—6 разів більші, ніж у професорів (хоча за нашими даними всього в 2—2,5 рази), ці «курямнасміхівці» енергійно взялися за підготовку доказу того, що наукова значущість академіків НАНУ є нижчою, ніж у професорів. В статті наведена порівняльна таблиця кількості посилань у науковій бібліографії, з одного боку, на друковані праці членів НАНУ, з іншого — на друковані роботи професорів. У таблиці з лівого боку подані прізвища п’ятьох членів НАНУ (двох академіків і трьох членів-кореспондентів), з правого боку — прізвища п’ятьох професорів. Це означає, що процесу «копирсання» були віддані наукові праці всього по п’ять представників як з однієї, так і з іншої сторін. Можливо, автори вважають, що цього досить для того, щоб зробити висновок про всіх академіків НАНУ. Але нам думається, що такої статистики недостатньо. Тих же, хто склав таблицю, ця «дрібничка» не бентежить. Для них було достатньо, що у чотирьох професорів кількість посилань на їхні друковані роботи дещо більша, ніж у трьох членів-кореспондентів і одного академіка.
На підставі цих далеко недостатніх даних зроблено загальний висновок, що науковий рівень усіх членів НАНУ (академіків і членів-кореспондентів) нижчий, ніж у професорів неакадемічної належності. І на цій же необгрунтованій підставі зроблено висновок, що академікам НАНУ платять за звання не за високу наукову значущість їхніх праць, а просто за титули.
Що тут сказати? Така методика визначення наукової активності того чи іншого науковця дійсно існує. Але в даному випадку вона використана некоректно. По-перше, тому, що робити загальний висновок на основі даних лише про п’ятьох членів НАНУ і п’ятьох професорів не можна. По-друге, навіть і при отриманні повних даних про всіх членів НАНУ і всіх професорів не буде можливості зробити висновок про те, яка із сторін має вищий науковий рівень. Скоріш за все загальний результат буде нічийний, тобто 50 на 50, бо порівнюються величини одного і того ж порядку.
Але справа тут не стільки в арифметиці, скільки в етиці. Виникають питання: чи є коректним — з точки зору поваги до людей — порівнювати академіків з професорами? І як би нам цю подію не оцінювати: засуджувати чи виправдовувати, — треба відверто сказати, що виглядає вона вельми негарно і навіть образливо.
Мабуть, зрозумівши необгрунтованість висновку про низький науковий рівень академіків НАНУ та недостатність цього твердження для заяви про незаслуженість отримання ними виплат за наукові звання, автори висунули проти академіків ще й такий «аргумент»: у зарубіжних країнах академікам не платять за наукові звання, а, значить, і в нас не треба платити. Ця їхня думка в статті дослівно записана так: «…чи обгрунтовані даровані доплати академікам? Однозначно — ні… У Європі нічого подібного немає. І в Росії вже нема».
Щодо Росії то це неправда. Що ж стосується країн Європи та інших держав, то там дійсно за звання академікам не платять. Просто там інша організаційна структура науки, ніж в Україні.
Наприклад, у США академія наук — це своєрідний науковий клуб, де академіки збираються не для проведення наукових досліджень, а для спілкування, обговорення наукових та інших питань, тобто в якійсь мірі для активного відпочинку. Тому вони й не отримують грошей за, скажімо так, «розваги» в своєму клубі. Звання академіка там у них є просто формою почесної відзнаки. Наукові дослідження американські академіки, як і в багатьох інших зарубіжних країнах, проводять в університетах і виробничих фірмах. Там вони працюють, там отримують і свої фінансові забезпечення.
В Україні, як і в Росії, ситуація зовсім інша. Наша Національна академія наук — це не клуб для чаювання, а великий науково-виробничий центр, в якому, власне, й виконується найбільша частина теоретичних і практичних наукових досліджень у нашій державі. Наші академіки, члени-кореспонденти, професори, доктори та кандидати наук приходять до своєї академії, щоб працювати, а не розважатися. Це специфіка умов нашого життя. І з нею треба рахуватися.
В Росії та Україні ще з царських часів і Радянського Союзу заведена практика заслужених громадян відзначати різними званнями, титулами та іншими відзнаками, додаючи їм за це ще й грошові винагороди. Але вона не означає, що звання та титули надаються, кажучи образно, за красиві очі. Нічого подібного. Щоб бути обраним академіком НАНУ, треба дуже багато попрацювати і стати відомим вченим. А те, що деякі, яких одиниці, примудряються «незаслужено» зробитися ним, — то вже тема іншої розмови. Але ті поодинокі випадки не повинні братися за основу для того, щоб довести низький науковий рівень всіх академіків НАНУ.
Треба не забувати ще й те, що у нас за звання платять не лише академікам НАНУ. За такі ж звання в Україні платять членам усіх офіційних академій наук. Крім того, платять в армії, міліції, залізниці, медицині, театральному мистецтві, науці та інших галузях. Приміром, заслуженим артистам до зарплати додаються ще 20% від їхніх посадових окладів, народним артистам — 40%, докторам і кандидатам наук — 50%, заслуженим діячам науки, промисловості, будівництва та ін. — 20%. Певними фінансовими винагородами користуються й наші професори, особливо Київського університету ім.Т.Шевченка.
Тим же, кого дуже непокоять «великі» гроші академіків НАНУ, повідомимо таке — заробітна плата звичайного академіка Національної академії (завідувача відділу чи лабораторії) у розмірах 80—100 доларів. Як для академіка, представника вчених вищої категорії, це — мізерія. Лише на книжки та спеціальну літературу він витрачає багато грошей. Та й одягатися він повинен пристойно (мати на зміну хоча б одні запасні штани та дві-три сорочки). Адже йому доводиться бувати в офіційних державних і громадських установах. Та й мати хоч невеличкі гроші для того, щоб могти пригостити своїх вітчизняних чи іноземних колег. За звання академікам НАНУ почали платити лише в 2003 році в розмірі 444 долари (2400 грн.:5,4 = 444 долари). З них «на руки» дають 355 доларів.
Чи дуже це багато? Наприклад, академік США (він же й професор) має місячну зарплату в розмірах 4000—5000 доларів. У порівнянні з американськими наші академіки просто жебраки. І оце при такій ситуації у нас знаходяться «дуже демократично налаштовані» газетярі, які готові навіть особисто прийти до наших академіків НАНУ, щоб власноручно відібрати у них оці «величезні» копійки…