Землями алеманів і галлів

І все ж таки мандрівки — штука містична. Роздивляєшся часом знімки, де зафіксована й твоя очевидна присутність, однак ніби не віриш своїм очам. Тож, мабуть, варто спогадами потвердити те, що химерно вислизає в простори віртуальні...

Ахен. Мир і гармонія

Ось Ахен, що за римських часів називався Аквісґраніум. 2000-літня історія міста, яке Карл Великий обрав своєю резиденцією, надзвичайно багата на пам’ятки. Тут — теплі цілющі джерела, які донині зцілюють людей, починаючи з римлян. Особ­лива насолода — пройтися старим містом, де на кожному кроці давні й сучасні вигадливі фонтани і навіть пам’ятник базар­ному злодієві. Де ще ви побачите гротескний фонтан «Кругообіг грошей» або такий, у котрому кожну символічну фігурку можна крутити в різні боки?

Мандруючи, повсякчас спостерігаєш те, до чого ми ніяк не доростемо з нашим будівельним бумом. Це тактовна вписаність новобудов в історичне ядро міст. Жодна осоружна «свічка» не стирчить там, де панує атмосфера ностальгійної старовини. Прик­лад такої архітектурної толерантності — «трикутна» площа в Ахені: тут і римська колонада, і готична забудова, будиночки середньовічні й сучасні. А особлива прикмета старовинного міста — знаменитий октогон на місці каплиці Карла Великого (805 р.), імператора Священної Римської імперії.

Кажуть, пропорції триярусної каплиці у війзантійському стилі відповідають містичним цифрам сьомого видива в Одкровенні Св. Іоанна. Восьмикутник над першим ярусом римських арок поясом охоплює присвята латинню: Cum lapides vivi pаcis conpage ligantur... — «Оскільки живе каміння тут укладене в мирній гармонії...».

Мир і гармонія...

Темнаве тло і загадковий блиск позолоти на мозаїках — настрій таємничості й святобливості. Амвон, прикріплений праворуч від входу до стіни, прикрашено фрагментами римської кераміки та скла, камеєю з орлом. Вівтарна перегородка, де зображені муки Христа, — зі щирого золота. Поряд — карбований золотий Лотарів хрест, інкрустований античними самоцвітами. А імператорського трона з брил мармуру на другому ярусі так і не побачила.

Рідкісний випадок, коли мож­на було, не поспішаючи за групою, роздивитися інтер’єр. Ось люстра у формі колеса. Її подарував собору Фрідріх Барбарос­са 1165 р. Вона груба й вишукана водночас. Про стегенну пов’яз­ку Христа, пояс Святої Діви в золотих скриньках навколо труни з мощами Карла Великого можна було тільки послухати: доступ до центральної апсиди перекритий.

Імператорську каплицю в Ахені вважають однією з найвидатніших пам’яток романського стилю.

Ам’єн. «Бунгало» в середмісті

Із земель колишніх алеманів — до Франції. Потрапляємо в орбіту впливу літери «А». Після Ахена — курс на Ам’єн.

Зізнаюся: нічого не знала раніше про це місто. А тут же — найбільший у Франції собор, будівництво якого розпочато 1220 р.

В одній із ніш — крихітний уламок черепа Івана Хрестителя, якому присвячено цей храм. Де­хто намагається як не на колінах, то хоч дрібними кроками пройти звивини лабіринту, викла­деного на підлозі собору плиткою. Мо­же, хоч трохи очиститься душа...

У самісінькому центрі міста — куточки «під Кариби». Насипа­но піску, розставлено в кадубах пальми, шезлонги, підвішено гамаки, неподалік — фонтан. Невимушені усміхнені городяни. Чому скрізь тільки такі й траплялися: доброзичливі й спокійні? Риторичне запитання…

Шарм Шартра

Як шанують у Франції Божу Матір, зрозуміло вже з того, що головний собор кожного міста присвячено саме їй. Нотр-Дам-де-Шартр занесений ЮНЕСКО до списку об’єктів світового значення. Саме тут зберігається реліквія — покров Богородиці. Найбагатша й найбільша колекція автентичних вітражів — теж тут.

Особливий настрій — від мальовничих вуличок, де натрапиш то на старезний фахверковий «Дім лосося» на колишній Рибній площі (нині тут стильний ретро-ресторан), то на гвинтові Східці королеви Берти, то на...

Чомусь раніше гадала, що найбільше фахверкових будинків — у Німеччині. Але починаючи з Шартра, переконалася: і у Франції стара забудова міст багатюща на фахверк. Це німецьке слово означає каркасну споруду. Конструкції стіни з вертикальних та горизонтальних дерев’яних елементів не ховають під тиньк, штукатурку. Отож вона стає ще й декоративним елементом, прикрасою будівлі. Середньовічні європейські міста були чи не суцільно фахверковими.

Руан. Жанна д’Арк

Руан, столиця Нормандії, відомий своїм собором — можливо, насамперед завдяки серії робіт імпресіоніста Клода Моне. «Розмальовувати» різнокольоровою підсвіткою його фасад «під Моне» — традиційне феєричне видовище, яке влітку влаштовують тут щовечора.

У цій французькій скарбниці збереглися, зокрема, скульптури норманських герцогів і поховане серце Ричарда Левове Серце — за його заповітом.

Готика. Саме вона вирізняє старовинні собори французьких міст. Стиль, який називали варварським, зародився саме тут, у Франції. Звідси він поширився католицьким світом. Усе почалося з апсиди абатства Сен-Дені поблизу Парижа 1144 року. А далі постали сотні готичних соборів.

В Україні з різних причин можна знайти тільки окремі елементи цього стилю в збережених пам’ятках: портал собору в Галичі часів Київської Русі, каплиця в с. Горяни під Ужгородом, готичне склепіння церкви-фортеці в
с. Сутківці на Поділлі тощо. Псевдо­готика — це вже стилізація. Майстром такого наслідування був відомий київський архітектор Владислав Городецький. А ось перед нами — оригінал: церква Сен-Маклу в Руані. Це — перлина «пломеніючої» готики. На наріжному куті храму гід звертає нашу увагу на скульптурне зображення ангелів, котрі... справляють малу потребу.

Прямокутне внутрішнє под­вір’я здалося надто похмурим: там на карнизах фахверкових приземкуватих будинків вирізьблено черепи й кістки. А в одній із засклених ніш завмер... кістяк. Виявилося, належить він кішці.

Тут, на Сен-Маклу, колись було кладовище померлих від чуми. Із плином часу життя взяло своє: місцина знову належить живим. Нині тут — школа мистецтв.

Пагорб зі сліпучо-зеленою травою, на якому стоїть монастирська церква Сен Уан, нагадав Великобританію. Нормандія і справді перегукується старою архітектурою з містами цієї острівної країни.

Як відомо, у Руані 30 травня 1431 року було спалено Жанну д’Арк. Тут, на місці Старого Ринку, височіє пам’ятний хрест, а зовсім поряд — сучасна церква Святої Жанни д’Арк. Сакральна будівля побудована у вигляді перевернутого човна.

А щодо самої героїні-мучениці Жанни, то в соборах Франції часто зустрічається її скульптурне зображення — як канонізованої святої.

Реймс. Коронаційний собор

Реймське Євангеліє — у мене саме така найперша асоціація з назвою цього міста. За переказами, саме її привезла з собою Анна Ярославна, дочка Ярослава Мудрого, яка 1051 року вийшла заміж за французького короля Генріха І.

На цьому Євангелії, написаному кирилицею, присягали королі Франції, які коронувалися в Реймському соборі. Нині ця пам’ятка зберігається в старому приміщенні Національної бібліотеки Франції.

Старезний орган собору, оригінальний вітраж у центральній апсиді роботи Марка Шагала, скульптура Св. Жанни д’Арк — усе це викликає відповідний настрій.

Спеціально сфотографувала королівські лілії на гострих гребенях даху велетенського собору. Ці символи французьких королів усе-таки дивовижно нагадують лілії з золотого намиста, що було знайдене в одному з київських скарбів часів Київської Русі. Цікаві в Реймсі також пам’ятки галло-романського періоду і стара забудова. Та ми вже поспішаємо до Альзасу — така французька вимова назви цієї провінції.

Страсбург: сигнали Європи

Обабіч автобана, яким рухається наш автобус, — безконечні кукурудзяні поля. Здалеку чітко видніються шпилі Страсбурзь­кого кафедрального собору. Ніби й незчулися, як опинилися під ним. Рожевуватий відтінок його стін, підсвічених сонцем, справляє неабиякий ефект.

Можна неспішно обійти й історичний квартал «Маленька Фран­ція», і старе місто із фахверковою забудовою, соборами та сучасними кафе на затишних середньовічних площах і набережній річки Іль, сфотографуватися біля пам’ятників Гете та Ґутенбергу. Тут, в Ельзасі, відчуваєш: гальський французький дух і дух алеманів, німців, поєдналися не надто суперечливо. Ці два народи, попри споконвічне суперництво, мали таки навчитися мирного співжиття. Отже, невипадково тут розмістилися Рада Європи та Європейський суд з прав людини. Ми сфотографувалися під українським прапором на флагштоку біля Європарламенту.

Баден-Баден: купатися, купатися!

Ці нотатки почалися з Німеччини, з римських купалень в Ахені, ними можна й завершити — тепер уже в Баден-Бадені. Місто знають як фешенебельний курорт для респектабельних і грошовитих. Може, тому, що не належу до таких, і не люблю показної, демонстративної розкоші?.. Але мати уявлення про неї варто.

Тут панують спокій і затишок, витворені знаменитими ще з римських часів термами Кара­кала, курхаузом, численними парками та зеленими галявинами. Саме на них не раз надибували в різних варіантах абстрактну скульптуру — розтиснену пружину. До чого б це? Та потім зрозуміла: це ж символ розслаблення... А на одній із площ у старому місті так само можна побачити абстракту скульптуру, що уособлює поєднання чоловічого та жіночого начал. Вирішено дотепно й цнотливо.

Квітники, кав’ярні, парки, туристичні вулиці — усе доглянуте, плекане. Як зазначено в довіднику, у Баден-Бадені грань між «усередині» й «зовні» (у приміщенні й на вулиці) максимально розмита.

Знаменита Ліхтентальська алея — це ніби величезна вітальня, «зелений салон». А численні тераси дають змогу проводити вечірнє дозвілля в атмосфері свята. Інакше не можна. Це ж Баден-Баден!