"Віра - це не питання вибору людини. Віра - це питання виживання людства".
Так говорив вуйко Дезьо
Вийшов я цими днями на вулицю. І зрозумів, що припустився помилки. У повітрі висить страшенна спека - а калюжі на тротуарах стоять. Просто жах якийсь - домна!
Почав шукати тінь у дворах. Піднявся доріжкою до скверика з кущами, але відчув, що мушу десь сісти.
Знайшов якусь лавочку і усвідомив, що сиджу під будинком своєї вчительки, яка давно виїхала до Ганновера. І я їй зателефонував. Як наслідок - мій телефон виявився заблокованим. Я абсолютно переконаний, що зробив усе правильно - з погляду істини. Але за смислом - опинився в халепі.
Щоб якось себе розрадити, пішов на базарчик, а не до абонентського відділу. Дорога до базарчика стелилася в затінку, а для абонентського відділу в мене просто вже не було грошей.
Щоб збити себе з думок про спеку, з приємністю згадав, що в Ганновері чекали на мій дзвінок. І я почав думати про смисли й істини.
Смисли є сумою істин. Часто примітивність смислів є наслідком примітивності застосовуваних нами правил додавання істин. Відтак потворність смислів не завжди є доказом потворності істин. Сутність Бога і наше уявлення про Сутність Бога ніколи не збігатимуться, а тому вади уявлення не є вадами Сутності. Театральність і декоративність, які для декого стали смислом, аж ніяк не спростовують істин Виходу, Звільнення, Воскресіння, Вознесіння й Різдва...
"Атомарні" істини формуються інстинктами. З них як суспільні похідні формуються суспільні істини: Любов, Довіра, Піклування. Любов є похідною істиною від супероснови "хочу"; Довіра - від супероснови "можу"; Піклування - від "маю". У підвалинах супероснови "хочу" лежить інстинкт збереження роду; у підвалинах супероснови "можу" - інстинкт самозбереження; у підвалинах "маю" - інстинкт голоду.
Якщо суспільство у правилах додавання "атомарних" істин припускається помилок, а людина їх до того ж хибно інтерпретує, то можемо замість Любові отримати хтивість або обжерливість; замість Довіри - зверхність або гнів; замість Піклування - жадобу або лінощі. Тобто хибні правила додавання істин ведуть до гріховних смислів нашого буття.
Смисли не потрібно вигадувати, їх потрібно віднаходити й розпізнавати. За Гуссерлем, це і є основа науки філософії - інтуїтивне відкриття. "Запам'ятай, - казав мені якось вуйко Дезьо, - є такі речі, що, коли почнеш їх з'ясовувати, то нагрішиш більше, ніж з'ясуєш".
За цими думками я й дістався базарчика. А там на мене чекала винагорода. Розпочався сезон "зеленців"!
Йдучи серед продавців уздовж звичного для цієї пори асортиментного ряду, натрапив на жіночку, в якої була особлива пропозиція на продаж. Я чекав на це останніми днями. Навіть почав ходити іншими дворами, де були знайомі мені яблуні. Я їх "моніторив", придивляючись до плодів. Жіночка пропонувала цибулю, кріп, іще щось і вирізнялася тим, що ані вишень, ані абрикосів у неї не було. Свіжі вишні я перед цим скуштував, і старший чоловік запропонував мені половинку абрикоса - "на пробу". Наступною моєю "пробою" мав бути зелений горошок. Так і сталося.
І я проминув би ту жіночку, але серед іншого в неї в пакуночку лежали "зеленці". Рішення визріло миттєво, і вже за хвилину я йшов дворами і жував довгождане яблучко. Терпкий смак дитинства "в'язав" мені в роті всі інші щойно відчуті смаки, трощив їх ущент і не залишав від них жодного спогаду. Це була подорож у дитинство.
"Зеленці" в ті часи завжди були дуже помічними після гойдалки, коли було "налітаєшся" до нудоти. Вони напрочуд швидко приводили до тями.
Я їв чергове яблучко, йшов додому, але це була подорож не до хати, а мандрівка в дитинство, в ті часи, коли істини завжди збігалися зі смислами. Саме так, бо діти - це носії віри, довіри й любові.