Війни сприяють розвиткові старих видів зброї і появі нових. Перша світова не стала винятком. Вперше було застосовано танки та гази, грізною зброєю стали підводні човни, вдосконалювалася артилерія, бурхливо розвивалася авіація.
За десять років, що минули після першого польоту братів Райтів, кількість типів літаків та їхні параметри значно збільшилися. На 1914 рік в арміях воюючих країн було по 150—250 літаків. Спочатку їх використовували як розвідників, однак дуже швидко авіація почала виконувати бойові завдання. Спершу роль авіабомб відігравали артилерійські снаряди, оснащені хвостовим стабілізатором. Перші бомби льотчики скидали вручну; незабаром з’явилися фугасні, осколкові та запалювальні бомби.
На літаках ще не було стрілецького озброєння, і пілоти ворогуючих армій нерідко обстрілювали одне одного з особистої зброї. Але «лицарські дуелі» залишилися в минулому — з’явився кулемет. Його встановлення було поєднане з труднощами, бо стрільбу доводилося вести вище від повітряного гвинта. Збереглося фото, на якому перед кабіною пілота встановлений кулемет і стоїть за огорожею (!) стрілок. Все це скидалося на цирковий номер. Було винайдено пристрій, що синхронізував темп стрільби зі швидкістю обертання повітряного гвинта. Тепер уже стріляли через пропелер, не ризикуючи пошкодити його лопаті.
Почала розвиватися морська авіація. Ще до війни американський льотчик злетів із крейсера і здійснив посадку на інший крейсер. Але авіаносців, у сучасному розумінні цього слова, не було. Тому досить широко використовували гідролітаки, які з’явилися на той час. Їх перевозили на спеціальних кораблях і з допомогою кранів спускали на воду та піднімали на борт після посадки. На кінець війни в арміях налічувалося близько 11 тисяч літаків — винищувачів, бомбардувальників та розвідників. Їхня швидкість із 80 кілометрів на годину піднялася до 200, а дальність дії сягала 500 км. У зв’язку з удосконаленням винищувачів бомбардувальники освоїли нічні польоти. Часто нальоти виконували великими групами. Наприклад, наприкінці війни 485 німецьких літаків намагалися бомбити Париж, але до цілі прорвалися лише 37.
А ось дирижаблі себе не виправдали. Німці з допомогою цепелінів бомбили Лондон і Париж. Але вони були занадто уразливі — величезна сигара, наповнена вибухонебезпечним воднем, виявилася дуже зручною мішенню, і хоча за роки війни було побудовано понад 400 дирижаблів, більшу частину їх знищили або вони зазнали катастрофи. Виникла і протиповітряна оборона. Спочатку звичайні гармати і кулемети встановлювали на особливі станки, що дозволяло вести вогонь по повітряних цілях. З’явилися спеціальні зенітні гармати. У нічний час цілі виявляли прожекторами.
Розвивалися всі види гарматного озброєння. Особливо зросла кількість і потужність далекобійної артилерії. Великого значення набули гаубиці, більш ефективні при руйнуванні оборонних споруд. На заводах Круппа створили унікальну гармату з дальністю стрільби до 110 кілометрів. Цей монстр важив 750 тонн і мав довжину ствола 34 метри. 1918 року 120-кілограмові снаряди гармати Круппа долітали до Парижа. Але її надійність була незначна — після 50 пострілів доводилося міняти ствол. Кількість гармат на кілометр фронту сягала 50—60. Артилерійська підготовка тривала кілька днів. Наприклад, у битві на річці Сомма союзники вели вогонь весь тиждень, випустивши понад півтора мільйона снарядів.
1914 року лише в німців було небагато мінометів, але їх кількість на кінець війни сягнула 16 тисяч. Міномети використовували для ураження піхоти, руйнування дротових загороджень і укріплень, а також для залпової стрільби мінами з отруйними речовинами.
У квітні 1915 р. німці вперше (біля Іпра) застосували гази. Це була масштабна операція — протягом п’яти хвилин на фронті завширшки 6 кілометрів із 6 тисяч балонів було випущено 180 тонн хлору. Отруйна хмара під дією вітру рушила на французькі позиції і викликала паніку. Всього постраждало 15 тисяч чоловік, а третина з них загинула відразу. Через півроку хлор застосували й англійці, але невдало — раптово напрямок вітру змінився, і газ пішов у бік англійців.
Після хлору стали використовувати і більш отруйні гази — фосген, хлорпікрин, іприт. Війська намагалися захистити багатошаровими марлевими пов’язками, просоченими спеціальною рідиною, що поглинає газ; потім з’явилися протигази з масками. Усього від газових атак, у ході яких було використано 124 тисячі тонн отруйних речовин, постраждало більше мільйона чоловік; 91 тисяча з них загинула. Найбільше солдатів загинуло в російській армії (50 тисяч), хоча хімік Зелінський розробив досить ефективний протигаз з активованим вугіллям. На Східному фронті німці часто застосовували найбільш небезпечний іприт — газ шкірнонаривної та токсичної дії, що проникав крізь маски й одяг.
Щоб не залежати від напрямку вітру, почали широко використовувати начинені газом снаряди та міни. Так, англійські газомети забезпечували стрільбу на відстань до 1200 метрів резервуарами з 20 кілограмами отруйної речовини.
Перша світова війна була в основному позиційною. Солдати перебували в траншеях, перед якими стояли дротяні загородження. Іноді до них навіть підводили струм. На позиціях містилося багато станкових кулеметів. Приміром, кулемет «Максим» мав скорострільність 500 куль за хвилину. Піхоті було надзвичайно важко подолати такий щільний вогонь. Ще більш уразливою виявилася кавалерія.
Все це примусило англійців розробити нову бойову машину на гусеничному ходу, яка була б захищена від вогню противника і могла брати участь в атаці, руйнуючи загородження, долаючи окопи та траншеї. Військовий міністр Великобританії скептично поставився до нового виду військової техніки. Зате танки посилено підтримував військово-морський міністр, якого, здавалося б, сухопутне озброєння не мало особливо цікавити. Але вся річ у тому, що цим міністром був... Уїнстон Черчілль.
Англійське слово танк (tank), яке означає «резервуар», використовувалося для маскування під час перевезення перших танків залізницею на позиції, та так і прижилося. Перший англійський танк Мк-1 мав 10-міліметрову броню і важив 28 тонн. Екіпаж із семи чоловік був озброєний двома гарматами та чотирма кулеметами, розміщеними в бічних напівбаштах. Швидкість танка не перевищувала 5 км/год., а запас ходу дорівнював усього 29 км.
15 вересня 1916 року 32 танки вперше були застосовані на полі бою. Вони прорвали оборону противника, але більшість їх вийшла з ладу або застрягла в багні. Пізніше англійці розробили досконаліший танк — «Уїппет», що мав меншу вагу, більшу швидкість (13 км/год.) і запас ходу 100 кілометрів. Свій танк розробили і французи, причому він був з обертовою баштою. У Росії працювали над створенням «напівгусеничного» бронеавтомобіля, здатного рухатися по пересіченій місцевості, але до танка не дійшло. Серйозно відставали в танкобудуванні й німці. Лише 1918 року з’явилися їхні танки А-7-V. Вони мали броню 30 мм, були озброєні гарматою і 5 кулеметами, швидкість сягала 15 км/год.
На кінець війни англійці та французи мали 700 танків проти 70 у німців. У наступі в Камбре союзники використали 372 танки, підтримувані авіацією. Відзначено і перші битви танків із танками. Поступово вдосконалювали і протитанкову оборону. З’явилися спеціальні гармати з бронебійними снарядами, а німці розробили протитанкову гвинтівку «Маузер». Були спроби використовувати загородження з рейок і протитанкові рови.
У ході війни відбулася лише одна велика битва надводних кораблів — Ютландська. Зате підводні човни відіграли у війні величезну роль. Ще 1884 року інженер Джевецький побудував у Росії підводний човен з електродвигуном та перископом. До початку воєнних дій підводні човни, оснащені дизелями й електродвигунами, стали важливою складовою усіх флотів. Країни Антанти мали 174 субмарини, а їхні противники — всього 35. Проте німці різко наростили будівництво човнів, і до ладу стали 334 субмарини.
Зазвичай електродвигуни човнів живилися від трьох батарей свинцевих акумуляторів, кожна з яких важила близько 500 кг. Човни могли пливти під водою протягом 50 годин зі швидкістю 2 вузли (3,7 км/год.). За необхідності вони могли розвивати швидкість до 10 вузлів, але при цьому ємності батарей вистачало лише на одну годину. У надводному положенні, коли використовувалися дизельні двигуни, параметри човнів були значно кращими.
Винахід торпеди зробив субмарини особливо небезпечною зброєю. Усього підводні човни потопили 192 бойових кораблі, у тому числі 14 лінкорів і 20 крейсерів. Торговий флот втратив близько 6 тисяч суден.
Сумний рекорд встановила німецька U-35, що потопила 224 судна. Найчастіше торгові судна не торпедували — човен спливав, наказував команді залишити судно і топив його гарматним вогнем чи закладаючи в трюм вибухівку. Такі зухвалі дії пояснювалися тим, що до 1917 року торгові судна не збиралися в каравани, конвойовані військовими кораблями. Англійці намагалися встановлювати на торгових суднах замасковані гармати, що розстрілювали спливаючий човен, але великого ефекту це не дало. У боротьбі з субмаринами бойові кораблі використовували нове гідроакустичне устаткування, глибинні бомби і неконтактні міни. Всього німецький флот втратив 182 човни, а решта країн — 83.
Досить значного поширення, особливо на флоті, набув радіотелеграф. Робилися спроби використовувати радіозв’язок із літаками. З’явилися ручні кулемети і перші автомати. Так, у Росії зброяр Федоров розробив автомат, але широко він не застосовувався. Значно вдосконалилося озброєння літаків. Високого рівня досягла аерофотозйомка. Певну роль відіграли бронеавтомобілі та бронепоїзд. Для перекидання військ і доставки військових вантажів стали широко використовуватися автомобілі — на кінець війни їх було понад 300 тисяч. Розквіт військової техніки був незаперечним. Але плата за нього виявилася жахливою — близько 10 мільйонів убитих і 20 мільйонів поранених...