UA / RU
Підтримати ZN.ua

Завжди актуальний Бахтін. Чи був карнавал в Україні?

«Карнавалу не було. Його придумали митці і видавці», — категорично запевняв Віктор Недоступ, учасник рок-групи «Баніта—Байда», коментуючи події помаранчевої революції у «ДТ», №1(529)...

Автор: Алла Бойко

«Карнавалу не було. Його придумали митці і видавці», — категорично запевняв Віктор Недоступ, учасник рок-групи «Баніта—Байда», коментуючи події помаранчевої революції у «ДТ», №1(529). Концепція його статті спрямована проти тих, хто знайшов елементи карнавальної культури у подіях в Україні листопада-грудня 2004 року.

Певно, не було карнавалу, яким він уявляється сьогодні завдяки телебаченню, що час від часу показує парад танцюючих напівголих латиноамериканців. Але якщо звернутися до теорії карнавальної культури, викладеної у монографії М. Бахтіна «Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса», якого В.Недоступ чомусь призначив в академіки, то у когось, гадаю, можуть виникнути й інші думки.

Проте спершу про самого Михайла Михайловича Бахтіна. Він народився у 1895 р. в місті Орел, у родині банківського службовця. В сімействі підростало шестеро дітей. Михайло — другий син — з дитинства страждав на хронічне захворювання кісток. І батько, сподіваючись на одужання дитини, у 1911 р. перевівся в Одесу.

Чарівне приморське місто, за свідченням М.Бахтіна, сформувало з нього філософа і навчило любити людей. Згодом до Одеси, до теплого моря і його веселих жителів він прагнув повернутися, але не судилося. Закінчивши Новоросійський (нині — Одеський) університет, у 1918 р. Михайло Бахтін поїхав у Петроград.

У 1929 р. серед інтелігенції розходилось у списках тонке і глибоке дослідження М.Бахтіна — книга «Проблемы поэтики Достоевского», того самого «архискверного», за визначенням В.Леніна, Достоєвського, якого на той час уже заборонили вивчати у школах та університетах, а в бібліотеках книжки «совісті нації» лежали у спецфондах, і пересічному читачеві їх просто не давали читати.

Не дивно, що за літературознавче дослідження М.Бахтін потрапив у поле зору державних органів. Результатом цієї пильної уваги, як і слід було очікувати, став у 1928 р. арешт по звинуваченню у контрреволюційній діяльності і за участь у антикомуністичній організації «Воскресение». Далі — вирок за статтею 58 на п’ять років концтабору. Але вже й півроку у тюремній камері вистачило — загострилося кісткове захворювання, і Бахтін уже ніколи не зміг ходити без милиць. Його дружина Олена Олександрівна, звернулася до своєї подруги Марії Юдиної, видатної піаністки. З її допомогою, а також завдяки участі Катерини Пєшкової, дружини Максима Горького, і клопотанню письменника Олексія Толстого концтабір для філософа був замінений на заслання у Кустанай.

Після п’яти років пронизливого вітру і жахливих морозів у Кустанаї настав відносно спокійний період у його житті — викладання літератури у Мордовському педінституті і дослідження природи комічного у творчості Франсуа Рабле і Миколи Гоголя. Філігранні, філософські, насичені і легкі за стилем літературознавчі статті акуратно лежали у шухлядках письмового столу — публікувати їх не було можливості. Але у 1937 р. навіть скромна посада викладача літератури стала для М.Бахтіна недоступною, його звільнили за «буржуазний об’єктивізм» і недостатню пролетарську свідомість.

Дістати роботу можна було тільки у сільській школі. І почалися вимушені мандри по селах совєтської імперії. Сільський вчитель вечорами писав літературознавчі статті, які публікувалися під вигаданими прізвищами або під іменами його друзів, оскільки його власне ім’я було під забороною.

Лише у 1946 р. М.Бахтіну вдалося повернутися до Мордовського педагогічного інституту, в тому ж році він захистив дисертацію, присвячену творчості веселого ренесансного письменника — Франсуа Рабле і його карнавальному роману. Втім, бажаний вчений ступінь кандидата філологічних наук блискучому філологу і філософу, автору численних статей і курсів лекцій ВАК СРСР присудив тільки у 1952 р. (Так що український ВАК, який затверджує захищені дисертації всього за півроку-рік, виявляє чудеса оперативності!) Написана ще у 1940 р. книга про народну середньовічну і ренесансну культуру карнавалу побачила світ лише у 1965 р. І відразу стала популярною.

У 1950—1970-х роках Михайло Бахтін став відомим не лише на батьківщині, а й за кордоном. Відзначаючи його внесок у світову культуру і науку, західні науковці ставили його в один ряд з М.Хайдеггером, Ж.-П.Сартром, Т.Адорно, Ж.Дерріда, М.Бубером та іншими, чиї праці визначали світоглядні пріоритети ХХ ст. Посилання на його думки, ідеї, концепції зустрічалися ледь не у кожній літературознавчій статті, актуальні вони й донині.

У 1966 р. Мордовський університет висунув його на здобуття Ленінської премії за сукупністю наукових праць. «Премію мені, певно, не дали, — писав М.Бахтін своєму приятелеві у Москву, — проте нагородили путівкою у будинок відпочинку». Але клопоти колективу Мордовського університету не були марними — у 1967 році вченого реабілітував Ленінградський міський суд. «Нам дають штани, коли у нас вже немає сідниць», — іронічно прокоментував він цю «реабілітацію». Цілком у дусі улюбленого Франсуа Рабле.

Здавалось б, життя, хоч і запізно, нарешті встановило історичну справедливість — світове визнання, наукова школа, виходять у світ статті, монографії, друкуються лекції. Навіть пообіцяли квартиру у Москві.

Але у 1971 р. пішла з життя ніжно любима дружина Олена Олександрівна. А сам Михайло Михайлович пережив її всього на кілька років. У березні 1975 р. на московському цвинтарі російська інтелігенція простилася з одним із найцікавіших і найяскравіших учених, парадоксальним і іронічним, мудрим і веселим Михайлом Бахтіним.

Так що не дала радянська влада М.Бахтіну стати не лише російським академіком, як пише шановний В.Недоступ, але й професором. І це незважаючи на його світове ім’я і величезний авторитет у науці.

Але що ж таке народна сміхова культура? Чому під час помаранчевої революції згадали про її засади не тільки «митці і видавці», як стверджується у цитованому нами газетному виступі рок-музиканта, а й усі ті, хто хоча б раз перегорнув сторінки талановитої та яскравої книжки М.Бахтіна.

Карнавальна культура — не лише перевдягання і перевтілення (хоча й воно було — хто з нас не носив жовтогарячі стрічки и шарфики), це особливе світовідчуття, коли протест проти існуючих форм влади набував гостроти і сили, які повністю руйнували страх. Інший російський вчений — С.Аверинцев, розглядаючи концепції карнавалу, писав: «Сміх — це перехід до свободи... Вільна людина визволення не потребує, звільнюється той, хто не має свободи... звільнитися треба від тієї соціальної маски, яку нав’язала заляканій людині офіційна культура».

М.Бахтін підкреслював, що під час карнавалу народ єднається: «Але це єднання не має простого геометричного і статичного характеру. Воно було більш складне, диференційоване, а головне, воно було історичне...» Народ, на думку науковця, відчуває свою єдність у часі, історизм свого існування і нескореність завдяки силі духу. Так, як і у нас: «Ми разом, багато — і нас не подолати!»

Аналогій з викладеною М.Бахтіним теорією карнавалу справді чимало. Середньовічний європейський карнавал відбувався на найбільшій площі міста (у нас — Майдан Незалежності), участь у ньому була суто добровільна; на площу зносили гігантські запаси овочів, хліба, ковбас, сирів, вина, щоб улаштувати величезний обід (хіба не всі кияни несли на Майдан сало і чай, яблука і канапки, чи не привозили на площу ресторани та кафе по 100 літрів борщу?). Всесвітній бучний бенкет, який об’єднує людей і яким утверджується життєздатність народу.

Однією з головних тез цитованої нами книги є принципове протиставлення офіційної культури народній, тобто карнавальній. М.Бахтін характеризує засади офіційної культури, стверджуючи, що в ній «перемагають тенденції до сталості і завершеності існування, до однозначності і монотонної серйозності образів». Не знаю, чи вивчали представники штабів провладного кандидата книгу М.Бахтіна, але «стабільність» була одним із наріжних каменів їх кампанії. Чи не на нас з численних банерів дивилося обличчя «Томущо», яке закликало до спокою? Чому саме стабільність була вибрана для гасла? Саме через те, що офіціоз лякався динамізму карнавалу, будь-яких спроб змінити життя, що суперечило концепції старої влади.

Звернімося до книги М.Бахтіна: «Стара влада і стара правда виступають з претензіями на абсолютність, на позачасову значущість. Тому й усі представники старої правди і старої влади похмуро-серйозні, не вміють і не хочуть сміятися... Пануюча влада і пануюча правда не бачать себе у дзеркалі часу, тому... й вони не бачать свого старого і смішного обличчя, комічного характеру своїх претензій на вічність... Представники старої влади і старої правди з найсерйознішим виглядом і в серйозних тонах дограють свою роль у той час, коли глядачі вже давно сміються».

Можна детально розглянути деякі естетичні моменти сміхової культури. Хоча б неодмінне протиставлення голові «матеріально-тілесного низу», користуючись терміном М.Бахтіна. Саме цей контраст обіграли в анекдотах і у гаслах на Майдані: «Ющенко кличе в Європу, Янукович тягне в ж...» та ще безліч жартів, побудованих на цих контрастах. Причому «матеріально-тілесний низ» сприймається не сам по собі, а асоціюється з пеклом, неземними жахами тощо. У нашому випадку — з кримінально-олігархічною зоною, в яку намагалися перетворити Україну.

Карнавальна культура має світоглядні засади, пов’язані з усвідомленням народу і кожної особи свого місця в історії, на Землі й у Всесвіті. Кожний учасник карнавалу, за М.Бахтіним, відчував не лише свою роль у карнавальному дійстві, але й власну значущість у процесі світобудови.

Не раз чула від тих, хто стояв на Майдані, був спостерігачем або членом виборчої комісії, що в них було дивне відчуття — від тебе, конкретної людини, залежить не лише влада, а й той шлях, яким піде країна, тобто історія України, Європи, а може й світу.

Певно, середньовічні карнавали були емоційним протестом проти офіціозу, вони давали народові «випустити пар», а потім усі поверталися до звичного — сірого і буденного — життя. Що ж, на початку ХХІ ст. люди й мусили піти далі. Театралізовані форми стали одним із компонентів протесту — і добре, що сталося саме так.

М.Бахтін писав про ті процеси та архетипи, які властиві саме європейській культурі і зазначав, що у східних країнах, у тому числі й Росії, вони не прижилися. Можливо, знаходячи елементи карнавальної культури у помаранчевій революції, ми ще раз засвідчуємо свою духовну і ментальну близькість до Європи з її духом вільності, толерантності та ліберальними цінностями.