Я завжди знав, що журналістика — це війна. І найскладніше в ній — визначитися, на чиєму ти боці і кого захищаєш: великі гроші й чужі амбіції чи флегматичну правду. Я хотів би дізнатися правду. Правду про те, що ж насправді відбувається з людьми, котрі проходять в Україні лікування та реабілітацію після наркотичної залежності...
Забігаючи наперед, скажу, що два факти вразили мене найбільше. По-перше, як з’ясувалося, попри те, що сьогодні в Україні працюють понад 200 реабілітаційних центрів для наркозалежних (за даними Київміськадміністрації, тільки в Києві та окрузі їх близько 35), законодавчої бази для сертифікації й ліцензування такої діяльності досі немає. Не створено навіть реєстру центрів. Традиційний підхід «аби було», який, здається, в’ївся в менталітет держслужб, веде до хаотичного заповнення вакууму. Останній документ, покликаний упорядкувати діяльність центрів реабілітації, датований 30.07.1987 р. (наказ МОЗ №526), а «посилення боротьби з наркоманією» виражається в занадто узагальненій і розпливчастій постанові ВРУ №2895-IV.
Крига, здавалося, скресла 2003 року, коли колегія суддів палати кримінальних справ ВСУ прийняла постанову значимого характеру: «Особа, яка добровільно звернулася в лікувальний заклад і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України» (рішення від 23.10.2003 р.). Але дива не сталося. Відтоді законодавці не поверталися до теми реабілітації наркозалежних.
По-друге, програми деяких реабілітаційних центрів, що нині діють на території України, базуються на дуже неоднозначних навчаннях та методиках, за якими тягнеться шлейф чуток і скандалів. При цьому справжніх фахівців (наркологів та психотерапевтів із медичною освітою) в таких центрах немає. Але про все по черзі.
Пошук інформації розпочався з перегляду інтернет-матеріалів. Безліч сайтів, публікацій та обговорень стосувалася діяльності центру «Нарконон»: трагічні історії про смерть студентів і сенсаційні методики, що обіцяли повну відмову від залежності всього за вісім місяців… Суперечності викликали бажання розібратися, примусили зануритися в інформаційну безодню, поговорити з багатьма людьми і відвідати центри особисто.
«Нарконон»: противники і захисники
Центр реабілітації наркозалежних заснований 1966 року американцем Вільямом Бенітезом, колишнім в’язнем із Аризони. Сьогодні «Нарконон» має широку мережу організацій у 75 країнах світу. З 2007 року два його центри функціонують і в Україні — у Харкові та Києві. Стаціонарна реабілітація проводиться лише в київському центрі, з розмахом відкритому напередодні нового, 2009 року.
Офіційні джерела (журнал «Нарконону» і його офіційний сайт у Росії) стверджують, що засновник програми прийшов до ідеї «Нарконону» після тривалих пошуків, знайшовши рішення у книжці Рона Хаббарда «Основа думки». Тими роками Хаббард, зацікавившись проблемою наркоманії, робить низку відкриттів у сфері боротьби з наркозалежністю. Ці відкриття і ввійшли згодом у програму «Нарконону», а сам він — інтегрований у мережу організацій засновника саєнтології. Штат працівників «Нарконону» поповнюється студентами програми та випускниками гуманітарних центрів Р.Хаббарда.
Звернімося до публікацій у ЗМІ. Будь-який пошуковик видасть десятки посилань на сайти центрів, антинаркотичних програм, і жодного критичного відгуку в першій десятці. Не так давно на сайті «Права людини в Росії» спливали матеріали про нібито купівлю церквою саєнтології першої десятки результатів на запити, що стосуються організацій її мережі. У статті «Церква саєнтології проти пошукової системи Google» описувався випадок, коли під прикриттям захисту авторських прав церква витіснила з пошуковика посилання на сайти антисаєнтологічної спрямованості.
Суперечності виникають уже на саму згадку про Р.Хаббарда, який постає перед публікою то як жадібний наркоман і безпринципний окультний лікар, то як благодійник і меценат, учений і новатор у багатьох сферах гуманітарних наук. Його ім’я давно обросло міфами, і досі є люди, готові по обидва боки барикади обстоювати свою думку.
Правда, декотрих із них не стає. Як, наприклад, Іллі Рахманінова — критика саєнтології, на чиєму сайті розміщено безліч документів, статей, фотографій та контрхаббардистських ідей. Він випав із вікна в 21 рік. Цей трагічний випадок породив нову хвилю інформаційного протистояння.
Ще одне ім’я в русі антисаєнтологів — Олексій Кондрашов. Інтернет-ресурс kondra-show.ru (нині закритий) базувався на його книжці «Пламя потухшего вулкана. Воспоминания бывшего российского сайентолога», в якій автор розповідає про своє розчарування в саєнтології й описує все пережите ним за час навчання в одному з центрів Р.Хаббарда. Тепер Олексій періодично з’являється на антисаєнтологічному проекті вищезгаданого Рахманінова. Кондрашов «пішов у вечірню школу надолужувати згаяне», заодно переклавши книжку «Мої дев’ять життів у саєнтології» Моніки Піньйотті, колишньої працівниці Морської організації (релігійне братство всередині офіційної структури церкви саєнтології, що складеться з найбільш відданих штатних працівників).
Не можна оминути увагою й такого собі Олександра Дворкіна — досить суперечливого філософа та релігієзнавця. В минулому — активний учасник САN (Cult Awareness Network), організації, котра займалася «депрограмуванням» колишніх сектантів і збанкрутіла після низки позовів від її колишніх учасників, Дворкін неодноразово опинявся на лаві підсудних за свої висловлювання на адресу різних організацій. Одним із приводів стала його стаття «Десять запитань нав’язливому незнайомцю», що в ній автор нещадно критикував систему «тоталітарних сект», до якої зараховує і церкву саєнтології.
Однак головний козир противників «Нарконону» — праці кандидата медичних наук, академіка РАПН, голови комісії з питань наркології Ради підприємців мерії м. Москви, президента громадського об’єднання «Росія без наркотиків» і в минулому керівника регіонального відділення «Нарконону» Володимира Іванова. Зокрема його робота «Похмуре світло біля церковної огорожі» рясніє спогадами про нечисті справи центру, тиск із боку саєнтологів і його особисті фінансові проблеми, що виникли з вини послідовників Хаббарда.
Марина Грибанова, президент громадської організації «Нарконон» в Україні, під час інтерв’ю, яке вона давала мені, коментувала висловлювання Іванова з неприхованою злістю, приписуючи йому алкоголізм і пристрасть до продажних жінок. Саме Іванов, за її словами, примушував студентів працювати з Е-метром (електронний прилад, який використовується в саєнтології у практиці одитингу, «духовної допомоги») і силоміць нав’язував їм вчення церкви саєнтології. Марині нібито відомий факт, що в центрі в Іванова проходив програму 14-річний хлопчик, син працівника ФСБ. «Можливо, він (Іванов. — Авт.) і в цьому порушував», — сказала вона.
Наталя Головцова, директор київського реабілітаційного центру «Нарконон», дотримується такої ж позиції, хоча з Івановим особисто не знайома. За її словами, і в М.Грибанової «були проблеми з алкоголем».
«Нарконон» має і своїх захисників у ЗМІ. Наприклад, Кіра Станіславська, журналістка харківського тижневика «Пятница». Надрукована в цьому виданні стаття «Ефект метелика» настільки рафінована й правильна, що подекуди важко утриматися від співчутливого зітхання у бік спасительки Марії, гнаної мафіозною структурою влади.
Довідка «ДТ»
Марина Валентинівна Грибанова народилася 10 травня 1960 року. Закінчила середню школу №60 1975 року. У 1977—1982 роках — студентка Харківського національного університету
ім. В.Каразіна (факультет біології, кафедра фітопатології). Зараз її основна робота — профілактичні лекції, побудовані на матеріалах Р.Хаббарда. Має дипломи найкращого лектора Європи за версією СIS Narconon.
Базис
На сьогодні лекціями «Нарконону» охоплено 90% учнів харківських шкіл. Диск із відеоматеріалом лекцій схвалений для використання в навчально-виховному процесі МОН України (1.4/18-1696), пройшов експертизу науково-методичного центру МОН, рекомендований для широкого використання МОЗ і департаментом у справах неповнолітніх МВС. Його безплатно отримали всі школи України. За даними 1989 року американського Фонду розвитку науки й освіти (FASE), було помічено, що після курсу лекцій «Нарконону» 86% школярів, котрі припускали, що вони вживатимуть наркотики, думку змінили; 77% учнів дізналися для себе щось нове; 57% тих, хто виявляв цікавість до вживання наркотиків, змінили своє уявлення про них.
У М.Грибанової — відмінні показники, з огляду на аудиторію, що налічує 170 тисяч осіб, і стаж роботи лектором із 1997 року. У мене залишилися тільки позитивні враження як від її лекції (яку легко можна знайти в мережі), так і від реакції слухачів. Головна відмінність від програми «Діалог», організованої тютюновою компанією «Філіпп Морріс» спільно з благодійною асоціацією «Рівний — рівному» і фінансованою ООН, — у грамотному підході до проблеми та у використанні ігрових моментів у викладі.
Справді, найефективніша зброя в боротьбі з будь-якою проблемою — профілактика. У цій сфері «Нарконон» в особі М.Грибанової провадить величезну роботу, і я не виявив фактів заманювання школярів у будь-які секти чи інше втручання у психіку дітей (хоча такі факти й озвучено в матеріалах згадуваного О.Дворкіна).
Ложкою дьогтю в діжці меду цілком законно можна вважати той факт, що президент «Нарконону» не має освіти у сфері психології чи медицини. Марина тривалий час відвідує курси в гуманітарному центрі Р.Хаббарда в Харкові з «метою поліпшити своє життя взагалі». Вона також пройшла підготовку в міжнародному центрі і має право використовувати методику Хаббарда у своїх лекціях. Син Марини Валентинівни перебуває в Морській організації, а до кола її друзів входить пан Ткаченко, директор сумського центру «Діанетика».
В інтерв’ю М.Грибанова розповіла, що реабілітаційний центр «Нарконону», розміщений за
70 км від Києва, заснований на кошти «молодого хлопця, котрий просто хоче допомогти. Ці гроші йому не повернуться». За інформацією українського сайта «Нарконону», на відкритті центру були присутні представник партії «Наша Україна» Максим Сидоренко і депутат від фракції Блоку Л.Черновецького Сергій Хлопов. Можливо, хтось із гостей і є тим самим «молодим хлопцем».
Вартість занять у реабілітаційному центрі — 15 тис. грн. на місяць. Оскільки програма розрахована на шість-вісім місяців, а додаткова плата за курс «Детоксикації» — 240 дол., у результаті виходить близько 15 тис., але вже в американській валюті. Витрати, звісно, лягають на плечі батьків. Для порівняння: вартість реабілітації в центрах за програмою «12 сходинок» становить 5—8 тис. дол., а державна програма «Сходинки» спонсорується за кошти соціальних служб і повністю безплатна. Звісно, коли йдеться про життя і здоров’я, то головним параметром успіху роботи є не гроші, а ефективність. Але й щодо ефективності важко зробити однозначні висновки.
Традиційно наркологи оперують терміном «ремісія» — тимчасове або повне зникнення проявів (симптомів) хронічної хвороби. У даному разі мається на увазі стійка відмова від вживання наркотиків. Світова статистика свідчить про 4% довічної ремісії (повна відмова від наркотиків) і 30—50% стійкої ремісії протягом п’яти років. На тлі такої песимістичної картини 80% повної відмови від наркотиків, заявлених «Наркононом», можуть видатися панацеєю.
За час роботи програми «Нарконон» в Україні його курс пройшли всього дві особи (сертифікат студента №2 виданий 07.03.2009 р.). Параметри, за якими можна судити про повну реабілітацію й адаптацію, невідомі. Впевненість у результаті може бути підтверджена лише тривалим дослідженням, але не після року функціонування центру. Практика російських колег тільки додає запитань, а міфічний наказ №254 міністерства охорони здоров’я РФ «Про скасування «Методичних рекомендацій «Програма детоксикації» так і не набув законної сили, не пройшовши інстанції в мін’юсті.
М.Грибанова відкидає всі сумніви в ефективності, а скептикам радить уважніше придивитися до теперішніх методів лікування — шоко- і замісної терапії (на думку Марини, це один із найгірших варіантів, коли залежність від однієї хімічної речовини переростає в залежність від іншої), а також інших форм традиційного лікування.
Під час інтерв’ю моя співрозмовниця дістала із сумки упаковку таблеток «Драг-Бомба», які використовуються у програмі зняття ломки в однойменному курсі реабілітації. Відповідно до інструкції, цей препарат слід приймати по п’ять пігулок тричі на день. Інструкція на сайті радить приймати по одній чотири рази на день. В одній пігулці «Драг-Бомби» міститься: 1000 міліграмів нікотинаміду, 5000 МО вітаміну А, 400 МО вітаміну D, 800 МО вітаміну Е, 2 000 міліграмів вітаміну С, 500 міліграмів карбонату магнію,
25 міліграмів вітаміну В6, 200 міліграмів комплексу вітамінів групи В, 300 міліграмів вітаміну В1, 100 міліграмів пантотенової кислоти.
По роз’яснення я звернувся до консультанта-вітамінолога однієї столичної клініки, який, дізнавшись, що йдеться про «Нарконон», захотів залишитися неназваним. За словами спеціаліста, цей засіб — непогане комплексне джерело вітамінів, однак його прийом у рекомендованих дозах неминуче призведе до гіпервітамінозу, тяжких опіків слизуватої оболонки, гострих алергічних реакцій, а в разі протипоказань до застосування — до ускладнень хронічних захворювань. Консультант припустив, що препарат може бути замінений багатьма закордонними й вітчизняними аналогами, а рекомендації до застосування не охоплюють усього спектра можливих побічних явищ. З огляду на добову потребу дорослого організму у вітамінах (А — 2667 МО, Е — 8 мг, D — 400 МО, С — 50 мг), їх вміст у препараті — величезний. Для прикладу: у 100 г лимону міститься 40 мг вітаміну С. Рекомендована добова доза «Драг-Бомби», таким чином, — 100 кг лимонів (!). Марина у відповідь посилається на результат: «Якщо це працює, то які проблеми?»
Лікаря також збентежила інтенсивність іншого обов’язкового етапу лікування в «Наркононі» — відвідання сауни понад 12 разів на тиждень. Рекомендована норма для більшості людей — не більше двох годин на тиждень. Окрім того, до списку протипоказань відвідувань сауни входить безліч хвороб, до яких схильні наркозалежні: гіпертонія, психози та психопатії, гіпертоксикоз, хронічні захворювання нирок. У ЗМІ спливає інформація про часті випадки скарг студентів на погіршення самопочуття після проходження курсу.
Не маючи ліцензії на надання медичних послуг, «Нарконон» активно співпрацює з місцевими клініками, де, як з’ясувалося, можна стати на облік і пройти медичне обстеження, необхідне для участі в програмі. Для цього потрібні загальний аналіз крові та сечі, довідка на ВІЛ і сифіліс, флюорографія, кардіограма. Всі необхідні папери можна оформити в тих-таки лікарнях. Центр залишає за собою право відмовити охочому через наявність у нього СНІДу або деяких інших тяжких захворювань. Як свідчить статистика, із загальної кількості ВІЛ-інфікованих 70% — ін’єкційні наркомани. При цьому 90% наркоманів, котрі перебувають на обліку, вживають наркотик із допомогою ін’єкції. Таким клієнтам доведеться вдатися до послуг державних закладів, які практикують роботу з ВІЛ-позитивними наркозалежними. Благо такі центри існують.
Взагалі, я для себе остаточно так і не зміг усвідомити процедури надходження в центр. Марина заявляє, що «співробітники спецслужб не можуть стати студентами або працівниками «Нарконону». Люди, котрі позивалися з організаціями, що використовують методику Р.Хаббарда, а також журналісти в пошуках матеріалів навряд чи потраплять на програму».
Противники «Нарконону» активно обговорюють використання центром системи мережевого маркетингу: привівши у програму студента, ти можеш сміливо розраховувати на 10% від витрачених ним на лікування коштів. Марина цього не приховує. Як і того, що організація існує лише за рахунок членських внесків. У даному разі договору оплати послуги немає, що трохи «полегшує» процес сплати податків, а також унеможливлює процедуру повернення грошей.
Останніх 15—20 хвилин інтерв’ю Марина Валентинівна ділилася зі мною витягами зі вчення Р.Хаббарда, натякаючи на неможливість порушення законодавства і посилаючись на принципи правди, закладені засновником саєнтології у його вченні. На тлі цитат творця діанетики це звучало непереконливо: «Робіть гроші. Робіть більше грошей. Примушуйте інших працювати, щоб вони робили для вас ще більше грошей» (Р.Хаббард).
По закінченні інтерв’ю ми вийшли на перекур. Дивно, але в програмі «Нарконону», «Кримінону» і запланованого «Ігронону» немає місця боротьбі з тютюнопалінням. Хоча в Україні від наслідків паління щороку вмирає 100—110 тис. осіб і 120 тис. — від передозувань та хвороб, пов’язаних із наркотиками. У світі ж від захворювань, викликаних палінням, помирає близько 4,2 млн. осіб на рік.
Надбудова
Перше, на що звертаєш увагу, відвідавши реабілітаційний центр «Нарконон», розташований під Києвом, — це гори побутового сміття. Використані упаковки пивних закусок, вигорілі на сонці, набиті сміттєві пакети, консервні банки та пластикові пляшки розкидані по всій території. Наталя Головцова розводить руками — комунальники сміття давно не вивозять.
Трохи роздивившись, ми потрапили в офіс — невеличку двокімнатну прибудову з великою бібліотекою творів Р.Хаббарда, теками з документами і безліччю буклетів про дію наркотиків. Нашій команді навіть вдалося ознайомитися з деякими навчальними матеріалами, що містять вправи і чорно-білі комікси у традиційному стилі Америки 30-х років. Невигадливі життєві історії і прості пояснення понять дружби, кохання, правди. Чимось нагадало іспит для отримання прав водія — ситуації, їх розгляд, вибір правильної відповіді.
Під час інтерв’ю ми торкнулися питання індивідуальності програми й основних елементів курсу. Наталя впевнено заявила, що всі наркотики — жиророзчинні, і залежність викликається накопиченням речовин у жирових тканинах тіла. Звідси, мовляв, і програма детоксикації, і практика застосування олії, яка покликана компенсувати втрату організмом тваринних жирів. Очевидно, Р.Хаббард, як відомий письменник-фантаст, у біохімії орієнтувався не дуже добре. Більшість, але не всі наркотичні препарати — жиророзчинні, а в процесі біотрансформації наркотичні речовини поступово виводяться з тканин організму самостійно. Сумнівний і той факт, що рослинні жири можуть заміщати власні жири організму, адже вони мають різну структуру та властивості. Повним невігласом я відчув себе після розповіді Наталі про склад мозку людини. За її словами, мозкові клітини більш як на 90% складаються з жиру. Насправді ж: 84% води — у сірій речовині і 70% — у білій. При цьому жири становлять лише 5% і 17% маси відповідно.
На певний час ми відволіклися від наукових постулатів, що лягли в основу програми. Мою увагу привернула розгалужена мережа посад, роздрукована на різнокольорових аркушах паперу. Спроби сфотографувати цю схему викликали у Наталі певне зніяковіння.
Далі ми вирушили оглядати приміщення центру. Загалом будинок був затишним, а обстановка — цілком сімейною. Щоправда, нас трохи збентежила величезна кількість сигарет (вісім блоків), а також видалася недоречною книжка «Секрети російського застілля» і DVD з комедіями на алкогольну тематику. Зазначу, що в правилах більшості центрів є обмеження доступу до інформації. Приміром, у центрі «Твоя перемога» література й відеопродукція цензурується персоналом, а в «Сходинках» правила суворо забороняють читати художню літературу і переглядати фільми, не пов’язані з програмою реабілітації.
На стіні жирним шрифтом виведено посади: адміністратор з етики, адміністратор з охорони здоров’я студентів, адміністратор із контролю студентів, директор відділу інспекцій і доповідей. При цьому на студентському комп’ютері «Нарконону» ми виявили одну з найжорстокіших комп’ютерних ігор — Postal 2. Її заборонено в багатьох країнах.
«На цей час реабілітацію проходять три особи», — розповіла нам Наталя. Ми ж побачили більше людей: сімейну пару, яка проходить курс і мешкає в центрі разом із дитиною; Романа з Підмосков’я, що приїхав позбутися опіатної залежності, пенсіонера Віктора, історію якого можна прочитати на сайті київського центру «Нарконон»…
Харків’янку Катю, на настійну вимогу нарколога, до центру привезли батьки. До цього реабілітації вона не проходила. Закінчила програму місяць тому і тепер хоче працювати у штаті центру. Катя стверджує, що тут людина вчиться самостійно приймати рішення і здатна домогтися поваги батьків, налагодити з ними спілкування. Вона каже, що батьки відзначають позитивні зрушення в її поведінці і щиро радіють її успіхам. Розпорядок дня в центрі такий: підйом — о 9.00; із 10.00 — заняття в класі; далі — вільний час для перегляду фільмів та читання книжок; увечері — прибирання; відбій — о 24.00.
Рома проходить у центрі програму детоксикації. Він приїхав із Московської області, до цього проходив ряд програм у Росії. Київський «Нарконон» вибрав на настійну вимогу батьків і з міркувань економії. У Росії аналогічний курс коштує значно дорожче. Героїн, метадон вживав протягом десяти років. Тепер, через два з половиною місяці, за його словами, у нього вже «не болить голова, як знайти наркотик і вколотися». Серед переваг центру Рома називає добре харчування без особливих дієт, відсутність практики працетерапії, можливість дивитися фільми і гратися в ігри. Після програми хоче повернутися додому, одружитися й відкрити свою справу.
З іншими студентами програми мені не вдалося поспілкуватися, але, як підказували застелені ліжка в кімнатах, окрім сімейної пари, там живуть, як мінімум, чотири дівчини і чотири хлопці.
У процесі спілкування з клієнтами різних центрів я відзначив певну закономірність: переважно це люди із незакінченою вищою освітою або навіть із неповною середньою. При цьому адаптація в різних методиках відбувається на різних напрямах роботи. Деякі центри створюють курси з набуття комп’ютерних або інших навичок. Інші — активно використовують волонтерську діяльність, у процесі якої клієнти навчаються самостійно виконувати завдання і звикають до відповідальності. Адже ні для кого не секрет, що оточення і робота після проходження реабілітації відіграють величезну роль у формуванні стійкої ремісії та створенні сприятливого тла для подальшого утвердження життєвої мети. Досвід свідчить, що більшість тих, хто проходить програму, зголошуються залишитися в центрі й допомагати наркозалежним. Такий альтруїзм пояснюється по-різному, але нерозумно заперечувати, що інколи це — єдиний шлях для випускників. Їх може підштовхнути й страх, що вони знову повернуться до звичного ритму життя, а відповідно — і до вживання наркотиків. Цілком нормальна реакція. Аби до цього усвідомлення людина приходила самостійно, маючи вибір. Інакше такий вибір можна назвати маніпуляцією людьми, котрі опинилися у досить складному становищі.
Під час обіду Катя віддала мені лист, написаний нею у процесі проходження програми. Текст послання можна побачити на офіційному сайті київського «Нарконону». Вручена мені копія була трохи інакше відформатована: деякі слова виділені, — мабуть, вони підкреслювали головну думку послання. Закінчувалося воно так (орфографію збережено): «Просто прейди, узнай самого себя и измени свою жизнь к лучшему!!!»
Не бачу жодних фактичних доказів, що цей лист склала не Катя, але бачу цілком чіткі передумови того, щоб назвати його маркетинговим ходом, який має прямий стосунок до прихованої реклами «Нарконону». Маніпулювання — широкий термін, який застосовують навіть у стандартній діловій практиці. Однак, ставлячи дуже прагматичні цілі, організація прикривається благочестивими прапорами допомоги і доброти.
Нагадаю, що Катя бере участь у лекціях М.Грибанової, а також уже мала досвід спілкування з журналістами. Вдруге ми зіштовхнулися з нею, коли скористалися практикою засилання «своєї» людини. Зателефонувавши в «Нарконон», «свій» повідомив про бажання пройти курс реабілітації. З ним провів розмову працівник центру, відбулося також неформальне спілкування з Катею та Олею — обидві безпосередньо причетні до проходження програми.
От витяг із цієї розмови: «Жодних пігулок і уколів. Живеш як удома. В інших центрах і грошей більше платиш, і «заколюють» тебе постійно. А тут учать життя, учать, як жити далі без мороки»; «а траву ми за наркотик не вважаємо»; «із книжок є табу лише на Фрейда»; «ми — одна сім’я».
Отримавши всю необхідну інформацію, ми залишили центр, несучи з собою досить важку теку документів, публікацій та журналів. Хочеться відзначити той факт, що всі рекомендації, відгуки та рецензії належать до профілактики наркоманії, що її проводить М.Грибанова. Немає жодних офіційних листів і висновків, які стосуються діяльності реабілітаційного курсу «Нарконону».
* * *
Надалі ми відвідали кілька альтернативних центрів, поспілкувалися з їхніми клієнтами та персоналом, зібрали вдосталь інформації й отримали консультації у фахових лікарів.
Стаття була б неповною без коментарів спеціалістів-наркологів. Щоб отримати оцінку діяльності центру, я вирушив до державних наркологів. Однак, почувши слово «Нарконон», одні починали відхрещуватися й заявляти про суб’єктивність своєї думки, інші просили не називати їхніх імен та прізвищ. Від мене відмахувалися все тими ж папірцями про лекційну діяльність М.Грибанової, відмовляючись коментувати діяльність центру реабілітації, його програму та методики.
З упевненістю можна казати лише, що центр реабілітації «Нарконон» — досить потужна міжнародна корпорація з розвиненою маркетинговою програмою, відпрацьованою методикою і цілим шлейфом чуток та домислів, які супроводжують усю його діяльність. Однак відкриття центру в Києві свідчить про наявність попиту на цей вид послуг, а намір розширити мережу в інших областях дає уявлення про рентабельність підприємства.
Мої висновки більше стосуються медичної практики методик, які застосовуються в «Наркононі». Орієнтуючись на думку експертів, я можу зробити висновок про порушення принципів психотерапії, яке простежується в базових основах програми. Інструментом боротьби із залежністю виступає спрямована зміна світогляду та оточення людини. Заявлена можливість «переглянути своє життя і стати кращим», а також позиція «вирішення проблем із допомогою розгляду різних ситуацій» зводяться до нав’язування особистісного розуміння добра і зла, правильного й помилкового. Спираючись на те, що це розуміння пов’язане з працями людини, котра неодноразово зверталася до медикаментозного і психіатричного лікування, можна констатувати некомпетентність таких методів. Вплив на глибоку підсвідомість і безконтрольне втручання у психологічні процеси людини загрожують навіть більшими проблемами, ніж потенційна шкода, завдана наддозами вітамінів.
До довіри не спонукають також факти антинаукових маніпуляцій і елементарного обману з боку працівників та студентів. Відсутність критеріїв видужання, широка комерціалізація питань реабілітаційної допомоги та порушення учасниками програми власних правил підводять мене до висновку про необхідність державного втручання і масштабного розслідування діяльності центру «Нарконон» на вищих рівнях держчиновників та керівників силових відомств. Про необхідність проведення експертизи та обговорення на державному рівні діяльності центрів «Нарконон» каже й Анатолій Вієвський, директор Українського медичного і моніторингового центру з питань алкоголю та наркотиків, головний нарколог МОЗ України. Анатолій Миколайович відсилає до світової практики, де ці центри перебувають поза законом. Від подальших коментарів Вієвський відмовився, пославшись на нестачу фактів.
Хоча стаття і планувалася як послання наркозалежним та їхньому оточенню з метою допомогти їм визначитися з центром і програмою, вийшло не зовсім так. Інформації до роздумів вистачить усім — і політикам, і держслужбовцям, і пересічним громадянам, які так чи інакше втягнуті у проблему наркоманії. Спеціально тим, кому довелося зіштовхнутися з вибором подальших дій, хочу нагадати про існування груп АН (анонімні наркомани) і консультаційних програм, які можуть допомогти вибрати саме той центр і той метод реабілітації, котрий підходить саме вам. Не слід бездумно покладатися на статистику, рекламу і стрімголов мчати в перший-ліпший центр. Постарайтеся отримати об’єктивну інформацію у випускників, поспілкуватися з персоналом і ознайомитися з відгуками у пресі.