"Я намалював блокпост і бомби", - каже першокласник Ростик із Зайцевого.
Коли війна прийшла до його села, хлопчикові було три рочки. Усе його свідоме дитинство пов'язане з військовим побутом. В альбомі для малювання в Ростика переважно машинки та блокпости з бомбами. Машинками він любить гратися. А блокпости щодня проїжджає дорогою до школи.
Гранату Ростик малює в деталях - бачив не один раз. Знає, що таке міни і які таблички про них попереджають. Ці знання - частина побуту і щоденний досвід. Гуляти треба обережно - на тих вулицях, які знаєш. З землі нічого не піднімати - може вибухнути. Кликати дорослих, коли побачиш незнайомий предмет, який може виявитися де завгодно. У Слов'янську, наприклад, діти нещодавно розкопали осколкову гранату Ф1... у пісочниці.
15 листопада біля селища Талаківка на протитанковій міні підірвався автомобіль з маріупольськими поліцейськими групи реагування патрульної поліції. Загинув майор поліції, двох поліцейських поранено. "Ще вчора цієї міни там не було, - каже голова Нацполіції Сергій Князєв. - Військові вільно пересувалися ділянкою. А сьогодні піротехніки виявили поруч іще одну замасковану міну..."
Неспішні й непродумані "прогулянки" держави замінованими полями породжують кризу, що має троїстий характер. По-перше, жертвами страшної зброї стають люди. По-друге, уражені мінною небезпекою країни зазнають величезних втрат і не здатні впроваджувати в життя свої економічні та соціальні програми. По-третє, сім'ям і державним органам доводиться брати на себе дедалі важчий тягар турботи про постраждалих від мін. Втрати й витрати при цьому обчислюються в мільярдах доларів і абсолютно не під силу й без того слабким державам "третього світу".
Цифри
За інформацією Міноборони, з липня 2014 року по листопад 2017-го від вибухів мін у Донбасі дістав поранення 701 військовослужбовець і 199 військових загинули. З початку 2017-го на вибухових пристроях підірвалися 134 військовослужбовці, з них загинули 34.
За даними ДСНС, з 2014 року в Донбасі внаслідок мінно-вибухових травм цивільного населення постраждала 161 особа, у тому числі 23 дитини. З них 50 осіб загинули, серед них - чотири дитини. Тільки з початку цього року на мінах підірвалися 29 осіб, у тому числі п'ятеро дітей.
До початку воєнних дій за запасами протипіхотних мін Україна посідала четверте місце у світі (після Китаю, Росії і США). 10 років тому головною метою ратифікації Україною Оттавської конвенції про заборону використання протипіхотних мін було отримання міжнародної технічної допомоги для утилізації колосального мінного арсеналу, який дістався їй від СРСР.
До 2016 року Україна мала стати країною, вільною від мін, проте в результаті відверто бюрократичних зволікань і неприкритого лобіювання як із боку західних партнерів, так і всередині країни більша частина запасів так і залишилася зберігатися на складах Міноборони (у пам'яті ще свіжі недавні вибухи в Харківській і Вінницькій областях). А з початком воєнних дій пішло повторне забруднення території мінами та невибухлими боєприпасами. В ООН заявляють, що Україна швидко наближається до найбільш "забруднених" мінами країн світу.
За інформацією Міноборони, мінами та вибухонебезпечними предметами на сьогодні всіяно близько 7 тис. кв. км підконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей. Це не означає, що всі ці ділянки заміновані. Але вони потенційно небезпечні. Очистити на сьогодні вдалося лише близько 25 га с/г угідь, 70 га акваторії, 1152 км автомобільних, а також 712 км залізничних доріг. З початку АТО розмінувальні групи ЗСУ виявили й знешкодили (знищили) понад 17 тис. вибухонебезпечних предметів.
Карти мінних полів і кваліфікація саперів
Цей процес іде повільно. Поки що в зоні АТО проводиться несистемне виявлення забрудненої мінно-вибуховими пристроями місцевості та її розмінування, переважно вздовж лінії розмежування та на окремих об'єктах забезпечення життєдіяльності населення, де немає постійних обстрілів.
Що ближче до непідконтрольних територій, то питання мінних полів болючіше, зазначає Рос Демків з посольства Канади, який фінансує чималу частину протимінних проектів в Україні. "Проте щодо більш-менш безпечних територій, де не ведуться обстріли і де живуть люди, - продовжує він, - цілком можна було б створити інтерактивну карту в Інтернеті, на якій було б видно мости і навіть найменші вулиці, щоб люди знали, які території заміновано, які вже розчищено, де роботи з розмінування тривають і де плануються, і розуміли, які місця для них безпечні. "Мінні" таблички іноді просто забувають зняти, і люди їх обходять. І навпаки: коли табличок немає, люди ризикують, ідучи цією дорогою".
Та хоча Міноборони й стверджує, що "на мінні поля, групи мін обов'язково складаються формуляри, до яких заносять усю потрібну інформацію для їх утримання, передачі або зняття, якщо буде необхідність їх подальшого застосування, і ведуться відповідні карти мінно-вибухових загороджень", за фактом схем мінних полів немає. Міни ставив багато хто - і місцеві, і добробати, обміну інформацією з якими в ЗСУ не було. Демобілізувалися - і забули, де ставили.
"Точних даних просто немає, - каже сапер ЗСУ, який побажав залишитися невідомим. - Якщо працювала спецура, то ніхто нічого не фіксував. Розвідка відпрацювала і повернулася. Ніхто не знає, куди вона ходила/не ходила. Формуляри груп мін (кілометрові мінні поля зараз не роблять - тільки групи мін і вузлові загородження, тому мінні поля - просто сталий вираз), як правило, робляться для змінників і відразу після заповнення стають секретними.
Розмінування зараз - це страшно, оскільки немає чіткого алгоритму й сучасного обладнання. Суперсучасне обладнання, отримане Міноборони як допомога від міжнародних організацій, вивозять виключно на презентації, а потім знову ставлять у закомірок. За нинішніх підходів ДСНС і Міноборони будуть розміновувати років 200. Усе залежить виключно від людей. Підготовка фахівців і розмінування мають відповідати міжнародним стандартам, а не проводитися за радянськими програмами. А ДСНС і Міноборони, навпаки, знижують "планку" - щоб заощадити кошти. Люди живуть і працюють в умовах рівня Першої світової війни, з таким самим забезпеченням, і часто свідомо нехтують заходами безпеки, задля надання допомоги цивільному населенню переносячи вибухонебезпечні предмети 2-ї категорії.
Сапери мають закріплювати отримані знання на практиці. Необхідно створити навчальний заклад на базі Інженерного інституту в Кам'янці-Подільському. На жаль, 2012 року цей потужний ресурс було розформовано, а його унікальну матеріально-навчальну базу просто знищено. Зараз там залишився тільки маленький Центр розмінування, в якому хороша база і якісна підготовка, але туди ще треба пробитися". Підготовку там проходять в основному фахівці Міноборони: "упродовж 2017 року Центр розмінування ЗСУ підготував понад 500 осіб за фахом "Сапер (розмінування) для ЗСУ та інших міністерств, відомств".
Що ж до підготовки піротехніків ДСНС, то один випадок змушує засумніватися в її якості.
Цієї зими в сарай баби Олі з села Троїцьке під Попасною прилетіла міна, влучила в гній і не розірвалася. Ми познайомилися з нею, коли в бабусі вже був на руках висновок ДСНС про те, що міни під гноєм немає. "Ну як же немає? Ось дірка в даху, а вибуху не було", - обурювалася вона. До її контузії, слабкого серця і розбитої хати додався тепер іще й клопіт з невибухлою міною в сараї.
Укотре привернути увагу до баби Олі допомогла нардеп Ганна Гопко, яка приїхала в той час у село і передала проблему "нагору".
Через якийсь час до бабусі Олі навідалися "хлопці в обмундируванні" і витягли злощасну міну. Бабуся радіє, що позбулася проблеми, і "капає контузію". Довідатися, хто приходив, так і не вдалося. Скоріш за все - військові сапери зі штабу АТО. Бо якраз перед цим нам розповіли про другий висновок ДСНС - "міни немає"...
Боєприпаси, які не вибухнули (НВБ), несуть не меншу, а часом і більшу загрозу, ніж міни та мінні поля. Адже при обстрілах жилих міст у будинки людей влучають саме артснаряди. І якщо у пластиковій міні 200 грамів вибухівки, то в металевому артснаряді - до 40 кг. Розпізнати, розірвався снаряд чи ні, цивільному складно. Цікавість призводить до значно масштабніших сумних наслідків. А знешкодити НВБ набагато складніше.
Саморобні вибухові пристрої також дуже небезпечні. Що ж до інженерних боєприпасів, то, за словами вже згадуваного сапера, "нас використовують як полігон для випробувань. РФ не ратифікувала ні Женевської, ні Оттавської конвенції про протипіхотні міни. І зараз у росіян є нові зразки боєприпасів, які вони називають протипіхотними боєприпасами, а не мінами".
Законодавчо-корупційні колізії
Експерти вважають, що на розмінування територій у Луганській і Донецькій областях Україні знадобиться мінімум 10-15 років. Крім того, це потребує величезних витрат. Якщо собівартість міни коливається в межах від 3 до 30 доларів, то на її знешкодження потрібно витратити 300-1000 доларів. Наприклад, у Хорватії за програмою розмінування на 2009–
2019 роки буде використано 550 млн євро, у тому числі коштів міжнародних донорів.
Нашій країні, на думку експертів, для цього буде потрібен не один мільярд доларів, і самостійно їй із цим не впоратися. Про готовність підтримати Україну вже заявили НАТО, ЄС, ОБСЄ, ООН, Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування, а також окремі країни.
Сьогодні в Україні присутні три міжнародні фонди, які спеціалізуються на питаннях гуманітарного розмінування: FSD (Швейцарія), DDG (Данія) і HALO Trust (Велика Британія). Але оскільки порядку акредитації міжнародних організацій, у тому числі на зберігання й перевезення вибухівки, не прописано, то знешкоджувати боєприпаси на території нашої країни вони не мають права. Можуть лише проводити нетехнічне й технічне обстеження територій. Виявивши вибухівку, експерти і демінери маркірують її і повідомляють координати ДСНС, фахівці якої працюватимуть з боєприпасами далі.
Щоб зробити роботу міжнародних фондів в Україні ефективнішою, необхідно створити національний орган із питань розмінування, який отримав би повноваження працювати не тільки на кошти українського бюджету, а й за рахунок міжнародної донорської допомоги.
Де-факто таким органом, відповідно до Указу президента від 2 вересня 2013 року №476 (скасування якого зараз ініціювало МінТОТ), на даний момент виступає Міноборони. Досить вузькоспрямовано, оскільки протимінна діяльність - це цілий звід різних напрямів і видів заходів, який включає допомогу жертвам, адвокацію, інформування про мінну небезпеку, розмінування та знищення запасів. Міноборони займається лише останніми двома напрямами.
Розмінування й утилізація - питання дуже великих грошей і можливості "відкатів" з них. При цьому проконтролювати кількість розмінованих територій майже неможливо - наявність вибухових пристроїв на вже очищених ділянках завжди можна пояснити активізацією бойових дій і вимагати додаткових коштів.
Боротьба за те, на чиїй базі буде створено національний орган, уже давно йде між Міноборони і ДСНС. (Тепер з'явилася ще одна дійова особа - МінТОТ, яке теж намагається брати в цій діяльності активну участь, хоча поки що, судячи з усього, слабко на ній розуміється.)
Законопроект Міноборони № 5189-1 від 12.10.2016 р. "Про протимінну діяльність в Україні" отримав позитивні висновки від комітетів ВР з питань бюджету і з питань запобігання та протидії корупції. Однак за поданням комітету з питань нацбезпеки та оборони у вересні ВР його відхилила у першому читанні.
Для роботи над новим законопроектом при комітеті з нацбезпеки та оборони створили міжвідомчу робочу групу, роботу якої координує Андрій Тетерук. Його ми й попросили розповісти про те, чому відхилили законопроект Міноборони і чому до розробки нового, на даний момент не доступного для прочитання, документа не залучали причетні відомства й організації.
"Насправді право законодавчої ініціативи в нас мають народні депутати, Кабмін і президент. Чому інші відомства беруть на себе право розробляти законопроекти, я не знаю. І коментувати це не збираюся, - заявив Андрій Тетерук. - Законопроект Міноборони мав корупційні складові, і наш комітет неодноразово наголошував на цьому і на засіданнях, і під час круглих столів, які проводили депутати Опоблоку, котрі намагалися його протягти.
Міноборони прописало можливість одноособово контролювати організації, які входять (вони хотіли бути в секретаріаті) і які виходять, створювати механізми, за допомогою яких воно самостійно буде приймати рішення щодо організацій, які займаються гуманітарним розмінуванням. Ми вважаємо, що це неправильно. До законодавства внесено п'ять організацій, які мають право займатися розмінуванням: Міноборони, ДСНС, Державна спеціальна служба транспорту (ДССТ), Національна гвардія та СБУ. Наш комітет вважає недоречним передавати Міноборони функції контролю над усіма.
Секретаріат комітету з питань нацбезпеки та оборони запрошує до розробки нового документа відповідних фахівців у сфері розмінування й оподаткування. Ми хочемо створити законопроект, що задовольняє організації, які збираються займатися гуманітарним розмінуванням відповідно до законодавства. Коли ми будемо готові обговорювати його на робочій групі, на сайті з'явиться оголошення. Гадаю, це станеться в грудні, найпізніше - у січні. Зараз у нас дуже багато законопроектів, які потребують розгляду; ми зайшли в бюджетний процес, так що розробка всіх інших законопроектів просто фізично неможлива. Як тільки ми приймемо бюджет, я буду готовий максимально форсувати всі необхідні дії, щоб цей законопроект був зареєстрований, обговорений і щоб він пройшов відповідні регламенту процедури.
Документ буде про гуманітарне розмінування, а не про протимінну діяльність. І національний орган буде не військовою, а цивільною організацією, яка підпорядковується не Міноборони (щоб уникнути будь-яких корупційних складових), а Державній комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій під головуванням прем'єр-міністра. До її складу входять усі міністри, зокрема Міноборони і ДСНС.
П'ять організацій, які мають право розмінування, буде залучено в цей національний орган як фахівців, щоб не казали потім, що Тетерук створив якусь структуру від МВС. Цього не буде. Буде абсолютно прозора робота, і національний орган звітуватиме про гроші, отримані на розмінування як з бюджету, так і від країн-донорів, залучених до таких проектів. Для цього ми створимо спеціальний сайт. Цю систему ми будуємо останні три роки".
Чому корупційної складової у законопроекті Міноборони не помітив комітет з питань запобігання та протидії корупції, ми попросили прокоментувати його голову Єгора Соболєва. Для нього таке твердження Андрія Тетерука виявилося несподіваним: "Я ще раз перечитав законопроект і не побачив там корупційних ризиків".
Проблеми протимінної діяльності, а також необхідні для ефективної роботи з розмінування зміни до законодавства України експерти міжнародних організацій та вітчизняних міністерств і відомств обговорювали 9 листопада на круглому столі в Сєвєродонецьку.
Аналізуючи конфлікт в Україні, технічний радник з питань протимінної діяльності ОБСЄ Мільєнко Вахтарич бачить багато спільного з тим, що пережила його країна: "У Хорватії запроваджено структуру, в якій обидва блоки - і цивільний, і військовий - відіграють у протимінній діяльності свою роль. І той, і той працюють у рамках міжнародних стандартів протимінної безпеки, не дублюючи один одного. Це закріплено законом. І це одна з найкращих практик, які ми презентуємо.
В українських відомств, що здійснюють розмінування, є потенціал і людський ресурс. Головне - навчити цей ресурс гуманітарному розмінуванню. Нині я бачу тільки реагування. Ви працюєте від виклику до виклику. З'являється проблема - її вирішують. Але гуманітарне розмінування - це не про кількість витягнутих з поля мін. Це не гонитва за показниками. Це про те, скільки територій розчищено і зроблено безпечними для проживання людей. Питання в людях. Основна мета гуманітарного розмінування - зробити навколишнє середовище чистим і безпечним. Можна знищити на стометровій ділянці сто небезпечних предметів, але люди боятимуться повернутися - бо ніхто не дасть їм гарантії, що на цій території більше нічого немає.
З одного боку, добре, що міни витягли. З іншого - для людей це нічого не означає, адже загрозою їхньому життю може стати навіть одна міна. І якщо люди не повертаються, це означає, що або пріоритет обрано неправильно, або в них немає впевненості в якості проведених робіт.
Стандарти гуманітарного розмінування передбачають насамперед контроль якості на всіх етапах розмінування - чітко, контрольовано і з гарантією. Обов'язково має бути той, хто за це відповідає.
Це величезна проблема, з якою Україні доведеться розбиратися довго. Мені важко сказати, скільки років. Наприклад, у Хорватії, де конфлікт завершився 22 роки тому, ця проблема ще актуальна. Коли ми починали процес розмінування, стандартів не було. Ми їх розробляли. Технології, які ми використовували, були дуже простими. Тепер їх удосконалено, є металеві детектори, з'явилися машини-розмінувальники.
Головне нині - створити функціонуючу структуру з ясним баченням, і процес піде. Ну й, звичайно, ми всі повинні прагнути миру: під час війни гуманітарне розмінування в зоні конфлікту неможливе.
Ситуація складна. У буферній зоні, за 15 кілометрів від війни живуть люди, діти ходять до школи, і треба намагатися зробити їхнє життя якомога безпечнішим. Якщо неможливо провести пряме розмінування, можна вчити людей, як діяти, якщо вони знайшли міну. Інформування і навчання - теж складові протимінної діяльності".
Інформування і навчання
Цього року FSD навчив мінній безпеці вже понад три тисячі дітей. "Враховуючи недавні вибухи на складах у Харківській і Вінницькій областях, а також велику кількість незареєстрованних боєприпасів в Україні, лекції з мінної безпеки, безумовно, слід читати по всій країні, - вважає програмний менеджер фонду Майк Бері. -З погляду профілактики це дуже ефективно".
Однак інформування про мінну безпеку - питання набагато менших коштів, ніж розмінування й утилізація. Сьогодні ним в Україні займаються в основному міжнародні організації. Глобальна відповідальність лежить на ЮНІСЕФ (Unicef Emory), який намагається координувати діяльність міжнародних організацій, виступаючи, скоріше, посередником між ними й донорами. На рівні України це ніяк не регулюється.
Разом із ЮНІСЕФ Міносвіти випускає плакати й буклети. Є методичні рекомендації для вчителів за 2014 рік про те, що уроки і заняття з мінної безпеки слід проводити в школі за рахунок виховної години. Однак системного підходу немає.
Волонтери поширювали серед дітей спеціально створений комікс "Замінована прогулянка", в якому головні герої - Савка і Баклан - по дорозі зі школи нариваються на розтяжку з гранатою. Вони згадують: саме напередодні їм розповідали, що ці предмети дуже небезпечні і в жодному разі не можна їх чіпати. Але цікавість перемогла, і дива не сталося - граната розірвалася і травмувала одного з хлопців. На щастя, всі залишилися живі. Правда, урок запам'ятали назавжди...
Такі ж мінні уроки проходять і в школах Донбасу. За допомогою вистав, сценок та інтерактивних ігор дітям розповідають про те, як не постраждати через невибухлі боєприпаси, міни, патрони й інші залишки бойових дій.
...Поруч із Зайцевим - КПВВ Майорське. Уздовж усієї його території густо розставлено яскраві червоні таблички "Міни" - і перед входом до спеціально встановленої дерев'яної вбиральні, і перед з'їздом на паркування… Ними втикано й посадку вздовж дороги, куди люди також ходять. "Безглузді" таблички розставила одна з міжнародних організацій і ніяк не наведе лад. А люди проїжджають там щодня. Зокрема з дітьми, яких навчають, що туди, де встановлено такий знак, іти не можна…
"Є безліч місць, куди люди не ходять, знаючи, що там небезпечно, - каже голова Зайцевської військово-цивільної адміністрації Володимир Весьолкін. - Повністю розчистити тут територію неможливо - у безпосередній близькості ведуться активні бойові дії. Якщо, припустимо, снаряд прилітає в будинок, і є підозра, що він не розірвався, ми викликаємо ДСНС. Хлопці відразу ж приїжджають і обстежують об'єкт. Якщо небезпеки немає, вони забирають залишки боєприпасів. Якщо загроза є, викликають бригаду, яка знешкодить вибухонебезпечні предмети.
Основна проблема в тому, що великі ділянки сільгосппризначення і паїв місцеві жителі не можуть використовувати - через міни вони небезпечні для життя. І якщо раніше люди жили за рахунок того, що обробляли землю і торгували врожаєм або ж здавали в оренду паї, то тепер це неможливо.
Ще одна проблема - лісопосадки. Особливо ті, що в безпосередній близькості до місця проживання людей. Цього літа хлопець, місцевий житель, зайшов у лісопосадку між Жованкою і Майорським і загинув, підірвавшись на розтяжці. Іноді люди ходять у лісопосадки по дрова. Гарантії, що там безпечно, немає"...
Текст підготовлено в рамках проекту, який здійснюється за фінансової підтримки уряду Канади через Міністерство закордонних справ Канади.