Проституція існує. Незалежно від громадської думки, волі законодавців і зусиль правоохоронних органів. Образ повії міцно закріпився в громадській свідомості завдяки книгам і кінофільмам, пісням і анекдотам, не кажучи вже про газетні й журнальні статті. До речі, кількість статей і телепередач на цю тему останнім часом значно зросла. Однак більшість творів цього жанру, написаних і знятих за замовленням західноєвропейських і американських організацій, стурбованих зростанням секс- еміграції з країн СНД, різниться одноманітністю й вузькістю підходу до «замовленої» теми. У результаті, ми маємо портрет ошуканої дурепи, котру залякали, забрали документи, замкнули в будинку розпусти і під конвоєм відправили на панель. Середньостатистичний громадянин думає, що повії становлять якусь однорідну масу, яка займається наданням сексуальних послуг за гроші. При цьому вулична алкоголічка, котра торгує собою за 10 гривень, знаходиться на тій же соціальній сходинці, що й дівчина-ескортниця, що заробляє $3000 за тиждень.
У фільмі «Красуня» — мабуть, найвідомішій «казці про Попелюшку» кінця ХХ століття — героїня Джулії Робертс стрімко проходить етапи фахової кар’єри: вулична повія з голлівудського бульвару; візит у готель за 100 доларів за годину; ніч — за 300; тижневий ескорт за 3000; нарешті, пропозиція стати коханкою мільярдера й у перспективі — вдале заміжжя. Після перегляду фільму Гаррі Маршалла залишається лише дивуватися збігу лос-анджелеського прейскуранта десятилітньої давності із сучасними розцінками на секс-послуги в столиці України. Як же виглядає панорама київської проституції на межі тисячоліть?
Відразу ж уточнимо: столичні етюди мають мало спільного з картинками з життя провінційних українських міст.
Трудівниць із Окружної дороги описувати нецікаво — з огляду на повну вичерпаність теми. На цьому узбіччі вже достатньо попаслися журналісти, описуючи жахливе життя місцевих повій, які працюють іноді за гонорар у вигляді пляшки й пиріжка.
«Вокзальні», «плечові» й інші «дальнобійниці», котрі роблять вояжі іноді до найвіддаленіших прикордонних КПП, не впливають на міську картину і рідко промишляють на київських вулицях. Тому можна сміливо почати опис ринку секс-послуг із вуличних професіоналок.
Найтиповіші представниці цієї категорії повій облюбували ділянку бульвару Шевченка та проспекту Перемоги — від готелю «Україна» до Повітрофлотського мосту. Центральна автомагістраль, відсутність знаків, що забороняють зупинку, хороше освітлення, мінімум житлових будинків й інші «зручності» приваблюють сюди київських «нічних метеликів». Втім, самих киянок там мало. «Стояти на вітрині», де є ризик бути побаченими родичами та знайомими, киянкам не дозволяють залишки виховання. Тому працюють там, в основному, з інших місць і «гастролерки вихідного дня». Чоловіки приїжджають туди, спокушені можливістю вибору й доречністю торгу. Навіть не плануючи вечірніх розваг, вони звично займають правий ряд і пригальмовують у надії побачити «нове обличчя» стажистки з Харкова чи Тернополя. Дівчатка правлять тут по 50 доларів за годину, 70 — за дві і «стольник» за ніч. Але, як уже було сказано, торг доречний, а експрес-обслуговування можна часом одержати і зовсім за 30 гривень.
Але картина може змінюватися. Мій знайомий розповів про недавній випадок. Вони з приятелем помітили біля готелю «Експрес» знайому білявку і пригальмували. «Поїхали, Асько, — у мене зайвий полтиник завалявся». «Сьогодні за «стольник», — тихо відповіла та. — «Ти що — з глузду з’їхала? Я ж тебе не в нічному клубі за стійкою бару знімаю!» — обурився приятель. «Сьогодні за «стольник», — смутно повторила Ася і присіла навпочіпки біля машини. «Сьогодні дійсно за «стольник», — сказав мій знайомий, показуючи на міліцейський «бобик», який стояв за десять метрів ближче до пам’ятника Щорсу.
Втім, специфіка цього місця така, що можна нарватися на відмову незалежно від запропонованої суми. Дівчаткам доводиться бути психологами і перестраховуватися. У середньому двічі на місяць їх грабують, а в міліції вони ночують ще частіше.
Але й чоловіку, котрий наважиться на подібну пригоду, варто пам’ятати, що його приводять у дім абсолютно незнайомої людини. Невідомо, де вона живе, у неї немає телефона, і навіть ім’я, швидше за все, вигадане. Йому можуть щось підсипати в келих, обікрасти або відчинити вхідні двері кому завгодно. Тож якщо дівчина наполегливо пропонує випити, а потім просить щось принести з кухні, варто подвоїти пильність.
«Дівчатка за викликом»
Працюють у більш комфортних умовах. Вони не мерзнуть на вулиці, майже не стикаються з криміналом і не перетинаються з правоохоронними органами. Їхня робота також небезпечна, але краще мати мінімальні гарантії, аніж їхню повну відсутність. Розцінки ті ж, що й на бульварі, але «на всю ніч» клієнту обійдеться дорожче. «Фірма» забирає від 20 до 70 відсотків заробітку, але робота — справа добровільна — у кого які запити. Рекламу таких фірм легко можна знайти серед газетних оголошень. Особливу перевагу вони віддають англомовній пресі, наприклад, передостанній сторінці «Kiev Post». «Сексуальні білявки й жагучі брюнетки», «масажистки за викликом», «манікюр цілодобово», «краща дівчина міста»… Читаючи подібні тексти, важко помилитися в характері наданих послуг.
«Фірми» умовно можна розділити на три види.
«Диспетчерська»
Штат складається з однієї-двох осіб. Вони приймають телефонне замовлення й переадресовують його підхожій виконавиці. Дівчина самостійно приїжджає до замовника, відпрацьовує і раз на тиждень «відстібає» диспетчеру його посередницький відсоток.
«Експрес-доставка»
Дівчатка чергують на «конспіративній квартирі». Приймальниця переадресовує туди замовлення, і водій доставляє трьох-чотирьох дівчаток за вказаною адресою. Клієнт вибирає одну, водій одержує гроші і відвозить назад тих, які «не пройшли кастингу». В обумовлений час пролунає дзвоник по телефону чи в двері, і дівчину заберуть. В оголошеннях фірми вказують номери мобільних телефонів, які встановлюють на переадресацію, або відразу пропонують передзвонити на телефон замовника. За час між дзвониками його номер і адреса «пробиваються» по базі «09» і звіряють із «чорним списком».
У таких фірмах гроші забирають по максимуму, плинність кадрів дуже висока, але проблем із рекрутуванням нових співробітниць немає. Дівчина зв’язується з роботодавцями за тими ж номерами телефонів, що і клієнти, а ті 20 доларів у день, що їй видають як гонорар, — досить великі гроші для її сім’ї.
І ще один коментар: у фірмах за викликом (як і на вулиці) хороших повій не буває. На те є багато причин, але досить згадати лише одну. Якщо дівчина має пристойну зовнішність, чарівність і талант, то незабаром вона змінює місце роботи, переходячи в більш високооплачувану категорію, їдучи за кордон або стаючи чиєюсь утриманкою.
«Секс в Інтернеті»
Мова тут зовсім не про той секс, який захоплено описують фахівці комп’ютерних технологій. Це ті ж оголошення, тільки більш відверті і з фотографіями. Є «Київський секс-портал», «Ескорт-сервіс України», «Служба сексуальних знайомств АГА-АГА», «Ukr.Age», «X-time», «Koketka», «Galalove» і чимало інших сайтів, веб-сторінки й приватні оголошення. І хоча тут описується київський ринок секс- послуг, по Інтернету можна викликати і харків’янку, і одеситку, і львів’янку, дівчат із Москви чи Санкт- Петербурга, а якщо вже дуже захотілося, — то і з Лондона чи Парижа. Усе залежить від системи оплати й термінів прибуття. Найбільш «просунені» фірми навіть не вказують номер телефона — лише електронна адреса. З такими фірмами професіоналки співробітничають найбільш охоче. Рівень оплати тут високий, та й клієнти надійніші: своя квартира, комп’ютер, Інтернет... І дівчата, відповідно, класом вище, а наявність фотографій позбавляє від неприємних сюрпризів.
Крім того, такі фірми пропонують зустрічі на своїй території. У рекламних оголошеннях це називається «апартаменти». При цьому чоловік позбавлений того, щоб приводити у квартиру незнайому людину, у спальні не буде пахнути чужими духами, а під ліжком не знайдуть загублену шпильку.
«Клубні дівчатка»
До цієї категорії відносяться професіоналки, котрі постійно працюють у нічних клубах, готелях, ресторанах, казино і т.д. Правлять вони від 100 до 300 доларів за ніч. Ціна залежить не лише від класу дівчини, а й від політики клубу. У першому варіанті клуб безпосередньо займається організацією секс- переговорів і зустрічей на своїй території, установлює середні ціни, веде добір трудівниць любовного фронту і стягує відсоток із їхнього заробітку.
В другому — клуб нейтрально ставиться до «знімання» клієнтів на своїй території. Без дівчат відвідування зменшиться, крім того, вхідні квитки і рахунок у барі вони оплачують нарівні з рештою відвідувачів.
У третьому випадку керівництво клубу ставиться до повій як до неминучого зла і потенційного джерела неприємностей. Охорона записує їхні паспортні дані, спробам організуватися жорстко кладеться край, а поведінка, що виходить за межі пристойності, суворо карається.
«Клубних дівчаток» можна умовно розділити на два підвиди. Одні з них у робочий час гордо несуть на чолі тавро найдавнішої професії. Як правило, це фарбовані блондинки, що користуються яскравою помадою і носять убрання, яке впадає у вічі й мінімально прикриває тіло. Помітити їх у клубній тусовці так само легко, як світлофор на перехресті. Інші — із серії «у житті не подумав би!». Виглядають дуже пристойно, навіть стильно, їх легко можна прийняти за бізнес-леді, благополучних коханок чи дочок заможних батьків.
У готелях картину можуть доповнювати ще два чинники: масові побори від охорони до коридорних, що впливає на ціну секс-послуг, і «ненав’язливий сервіс», — коли пропозиції надходять по телефону прямо в номер кожному пожильцю.
«Ескорт-сервіс»
Ескортниці — це еліта професійних повій. Вони вирізняються зовнішністю, інтелектом, вишуканим одягом й аксесуарами, знанням іноземних мов і старанно залегендованим соціальним станом. Їхні телефони не публікуються в рекламних оголошеннях і в Інтернеті. Вони працюють за рекомендаціями і через посередників, яким цілком довіряють. Їхні послуги коштують від 500 доларів у день. При цьому витрати на візи, авіаквитки, готелі й ресторани клієнти оплачують окремо. Ескортниця може самостійно доїхати до Ніцци, Портофіно чи Шарм-ель-Шейха й талановито зіграти роль «дівчини» з вищого світу.
* * *
У цій статті я свідомо не торкався теми будинків розпусти, «зоряної», чоловічої, дитячої й інших видів проституції. Скажу лише, що деякі експерти оцінюють оборот київської індустрії секс- послуг у 50 мільйонів доларів у рік. Гадаю, ця цифра дещо занижена. Але якщо наше суспільство в особі законодавців дозріє до легалізації проституції, ажіотажу не буде. Згадайте старий «совковий» анекдот:
— Скільки потрібно грошей, щоб із гуртожитку зробити будинок розпусти?
— Дві копійки. Треба зателефонувати й сказати: «Переходимо на легальне становище».