Починаючи з XVII століття, геніальні вчені звалили на голови простих громадян лавину відкритих ними законів природи. Особливо постаралися Ньютон, Кеплер, Паскаль, Торрічеллі, Кулон, Ампер, Фарадей та багато інших. Представниці прекрасної статі в цьому феєрверку відкриттів участі, на жаль, не брали. Це спостеріг ще великий Гете: «Усі закони створено старими й чоловіками. Молодь і жінки шукають винятків».
У ХХ столітті намітився певний спад. Здавалося, всі закони природи вже відкрито. Але це був передчасний висновок. У середині століття зусилля дослідників несподівано повернулися в цілком інший бік. Першим став капітан американських ВПС Едвард Мерфі. Саме він сформулював напівжартівливий закон, який, на жаль, досить часто проявляється на практиці: «Коли якась неприємність може статися — вона станеться». Ця мудрість осінила Мерфі під час випробувань складного електронного приладу, в якому виникла вельми незвичайна неполадка.
1977 року якийсь Артур Блох опублікував книжку про закон Мерфі. Після цього й сам Мерфі, і його закон стали дуже популярними й породили безліч мавпувань. Характерною ознакою більшості цих «законів» є цілком реальна і впізнавана життєва ситуація, подана з гумором, іронією, а часом і сарказмом.
Майже всі такі «відкриття» зроблено в Америці, проте Європа також має свої власні шедеври. Найвідоміший у нас горезвісний «закон бутерброда», згідно з яким цей кулінарний виріб завжди падає маслом донизу. Між іншим, цю парадоксальну думку якось перевіряли у спеціальному телешоу Бі-Бі- Сі, де ведучий старанно підкидав у повітря бутерброди, а його помічники фіксували результат падіння. Висновки вказаної наукової процедури спростували згаданий вище «закон» — реальні бутерброди падали з однаковою імовірністю на обидва боки.
Проте такий результат не влаштовував американця Роберта Метьюза. У часописі «Саєнтифік Америкен» він опублікував формулу, що підтверджує таємничу особливість бутербродів. Використовуючи такі параметри, як висота столу, довжина й маса бутербродів, кутова швидкість обертання і прискорення вільного падіння, Метьюз довів, що кут повороту бутербродів при падінні зі столу такий, що вони найчастіше «приземляються» маслом донизу.
А тепер повернімося до послідовників Мерфі. Найпопулярнішими стали закони Паркінсона. Перший із них проголошує: «Робота завжди заповнює весь відведений на неї час». Ще один закон пов’язує робочу силу з виконуваним завданням: «Кількість працівників у групі має тенденцію до зростання, незалежно від обсягу роботи, яку треба виконати». І вінчає дослідження Паркінсона така чудова аксіома: «Чиновники створюють роботу один для одного».
Далі наведемо досить песимістичний закон Паддера: «Усе, що починається добре, закінчується погано. Усе, що починається погано, закінчується ще гірше». А ось ще одна глибока думка, названа законом Мескімена: «Завжди бракує часу, аби відразу виконати роботу як слід, але завжди знаходиться час, щоб її переробити». Правда, багато що залежить від того, хто саме перероблятиме. Тут може стати у пригоді закон Вейлера: «Немає нездійсненної роботи для людини, котра не зобов’язана виконувати її сама». Схожої проблеми стосується й закон Пітера: «Щоб уникнути помилок, треба набиратися досвіду, щоб набиратися досвіду, треба робити помилки».
Мабуть, усі розробники апаратури підписалися б під законом Мейєра: «Ускладнювати — просто, спрощувати — складно». А науковцям не гріх частіше згадувати закон Фінейгла: «Якщо експеримент удався, то щось тут не так...»
Наведені вище опуси мають переважно стосунок до виробництва й науки. Проте чимало подібних жартівливих «законів» сформульовано й для повсякденних ситуацій. Приміром, познайомимося з глибокодумним законом відносності Белленса. На відміну від складної теорії відносності Ейнштейна, цей закон абсолютно простий і зрозумілий: «Тривалість хвилини залежить від того, з якого боку дверей туалету ви перебуваєте».
А хіба вам не випадало зустрічатися на практиці з законом Річарда? Ось його формулювання: «Те, що дуже довго зберігається, можна викинути. Щойно ви що-небудь викинете, воно вам знадобиться». Справедливий, на жаль, і закон Тома: «Тривалість шлюбу обернено пропорційна витратам на весілля». Нічого заперечити й проти закону Дрейзена: «Аби схуднути, треба більше часу, ніж на те, щоб на стільки ж погладшати».
А тепер не вельми веселий закон Пардо: «Усе, що є хорошого в житті, або незаконне, або аморальне, або веде до ожиріння».
І на закінчення слово єдиній представниці прекрасної статі. Ось закон Аліси Геммонд: «Час споживання страви обернено пропорційний часу її приготування».