В обстановці воєнних поразок на Західному фронті і початку революції усередині країни кайзерівська Німеччина була змушена капітулювати. 11 листопада 1918 року її представники в Комп’єнському лісі підписали продиктовані країнами Антанти умови капітуляції. Однією з найбільш принизливих для німців процедур стало інтернування улюбленого дітища нації — імператорського флоту. Долю його мали остаточно визначити після 21 червня 1919 року — дати офіційної капітуляції за умовами Версальського миру.
19 листопада 1918 року основні сили німецького флоту в складі 10 лінкорів, 5 лінійних крейсерів, 7 легких крейсерів і 49 ескадрених міноносців вийшли з Вільгельмсгафена (це місто і порт було головною військово-морською базою Німеччини) у британський порт Росайт для капітуляції. Туди також було спрямовано лінійний корабель «Баден» замість лінійного крейсера «Макензен», котрий підлягав арешту після добудови. Зустрічали німців переможці в Першій світовій війні — судна англійського флоту (Грандфліт), 6-та ескадра американських лінкорів і зведений загін флоту Франції. Згодом німецький флот був переведений до головної операційної бази англійського флоту Скапа-Флоу, де стояв роззброєний з обмеженим складом екіпажу. Німці отримували вугілля і воду, а продовольство постачалося з Німеччини.
Німці вже в середині травня 1919 року прочитали в англійських газетах пункти перемир’я і висловили обурення вкрай принизливими його умовами. Віце-адмірал Рейтер вирішив утілити план із затоплення власних кораблів. 19 червня того ж року понад 2/3 особового складу на двох транспортах були вивезені в Німеччину.
Рівно опівдні 21 червня 1919 року, скориставшись виходом англійського флоту в море (проводилися торпедні навчання), німці за умовним сигналом почали затоплення кораблів. На щоглі флагмана «Фрідріх Великий» були подані умовні сигнали: «Усі нагору!» і через 10 хвилин —
«11-й параграф сьогоднішнього наказу — визнання». Німецькі моряки поводилися героїчно — відкрили кінгстони і кришки підводних торпедних апаратів. Вони проігнорували вимоги англійців, котрі схаменувшись зуміли відбуксирувати на мілководдя лише два лінкори — найбільший суперсучасний «Гінденбург» і «Баден». Англійські вартові вогнем гармат і кулеметів намагалися змусити екіпажі закрити кінгстони. Але все марно. 50 кораблів лягли на дно бухти Скапа-Флоу...
Більша частина кораблів була потім піднята і використовувалася англійцями як щити для навчальних стрільб. Певна кількість німецьких крейсерів та ескадрених міноносців увійшла до складу флотів країн Антанти.
Воєнні умови Версальського договору передбачали скасування в Німеччині військового обов’язку, обмеження чисельності армії, яка надалі мала складатися з добровольців (до 100 тис. осіб), розпуск генерального штабу, заборону мати танки і військову авіацію. Калібр німецької артилерії обмежувався 105 мм. Німецький флот зберігав лише 6 старих лінійних кораблів, 6 легких крейсерів, 12 есмінців. Особовий склад флоту не міг перевищувати 15 тисяч осіб. Німеччині дозволялося будувати або купувати військові кораблі тільки для заміни наявних, причому були встановлені такі граничні тоннажності: лінійні кораблі — 10 тис. т, легкі крейсери — 6 тис. т, ескадрені міноносці — 800 т, міноносці — 200 т. Строки служби встановлювалися для лінійних кораблів і крейсерів 20 років, міноносців — 15. Будувати та купувати підводні човни заборонялося.