Двадцять років тому, в жовтні 1984-го, Конгрес США проголосив 4 листопада Днем пам’яті великого голоду в Україні 1932—1933 років, а 18 жовтня того ж року Президент США Рональд Рейган своїм підписом узаконив створення конгресової комісії для дослідження в Конгресі США причин і наслідків цієї великої трагедії українського народу.
Коли за радянських часів Москва десятиліттями вперто розповідала світові, що в 1932—1933 роках в Україні ніякого голоду «не було і бути не могло», — українська політична еміграція на Заході тим часом, навпаки, все робила для того, щоб людство якомога більше довідалося про мільйони замучених голодною смертю українців — про цю одну з найбільших трагедій XX століття, а по суті — геноцид проти українства.
Представники української еміграції масовими маніфестаціями в найбільших містах США та Канади вістили правду про Голодомор. Окрім демонстрацій, заокеанські українці розгорнули широку кампанію з висвітлення цієї трагедії в українській еміграційній, а почасти і в американській пресі. Українці вшанували пам’ять страчених під час голоду численними пам’ятниками, які мені довелося бачити, зокрема в американських Чикаго і Лос-Анджелесі, австралійській Канберрі, канадському Едмонтоні та інших містах планети. Ще один пам’ятник жертвам голоду українська еміграція спорудила у вигляді низки важливих видань. Варто нагадати, що перші художні твори про голод в українській літературі з’явилися саме в еміграції. Зокрема своїми талановитими творами відгукнулися на цю трагедію такі відомі письменники, як Іван Багряний, Тодось Осьмачка, Василь Барка, Улас Самчук та інші.
Не менш значущим стало документально-публіцистичне осмислення трагічних подій 1932—1933 років. Особливо помітною в цьому напрямі стала діяльність середовища, яке об’єдналося навколо газети «Українські вісті». Була в цьому певна закономірність, оскільки українці саме цього середовища, на своїх власних і долях своїх близьких, добре звідали що таке Голодомор. Із діяльністю цього ж середовища пов’язані й такі важливі видання, як «Біла книга про чорні діла Кремля», а також праця відомого публіциста Василя Гришка «Український голокост», що були видані й англійською мовою.
Під тиском такої наполегливості й активності у справі поширення правди про голодомори в Україні уряди США і Канади змушені були відгукнутися на вимоги своїх громадян українського походження. Комісія Конгресу США складалася з двох сенаторів, чотирьох конгресменів, трьох членів американського уряду і шістьох членів української громади. Її діяльність дала, у свою чергу, новий поштовх дослідженням цієї проблеми, зокрема й у Гарвардському університеті. Невдовзі після цього у США з’явилася відома праця про Голодомор Роберта Конквеста «Жнива скорботи», а в Канаді — кінострічка «Жнива розпачу», з якими ознайомилися читачі й глядачі багатьох країн світу.
Особливою увагою до пам’яті жертв Голодомору був позначений 2003 рік — рік 70-ліття трагедії. Наприкінці року в українських церквах американського континенту пройшли панахиди по безневинно загиблих, фактично страчених під час Голодомору. Вшанування жертв геноциду відбулися в усіх великих громадах, а одне з найчисельніших — у Детройті, де панахиду очолив єпископ УПЦ КП Олександр (Биковець). У багатьох містах були проведені мітинги, виставки, театральні вистави, тематично приурочені темі Голодомору українців. Але сьогодні завдання не лише світового українства, а насамперед самої України полягає в тому, щоб домогтися визнання міжнародними інституціями, і в першу чергу Організацією Об’єднаних Націй, Голодомору в Україні геноцидом проти українського народу.
На переконання одного з найавторитетніших дослідників голоду в Україні, на жаль, уже покійного, американського вченого Джеймса Мейса, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в пам’яті народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже проста і вкрай примітивна: немає народу, отже, немає й окремої країни, а в результаті — немає проблеми. Така політика, в класичному розумінні цього слова, й означає ГЕНОЦИД.