За рік до виверження Ельбрусу

Шукач фумарол

— Щодня сейсмостанції реєструють у Приельбруссі поштовхи до трьох балів, а іноді трясе й по кілька разів на день, — каже Іван Сердюков, присьорбуючи чай із чашки з силуетом двоголового Ельбрусу. — Вже виявлено чотири локальні точки підвищеної температури. Всі чотири температурні плями розташовані на розламах земної кори. Це підтверджують знімки з космосу.

Ветерани альпінізму, приїхавши на 60-річній ювілей українського табору «Ельбрус», знаходять тривожні точки на саморобній кар­ті. Карта скопійована з німецької, яка провисіла на «Притулку оди­над­цяти» ледве не до сімдесятих.

— Спостерігаються не лише температурні стрибки, але й рухи земної кори.— Сердюков грає розклепаним гаком із німецьким клеймом, щоправда, без свастики. — Над проблемою працюють чотири інститути Російської академії наук: геології, географії, фізики Землі та геофізики.

Для патріархів одеського альпінізму ворожий гак не дивина. Вони не тільки гаки знаходили, але й німецькі консерви. Перші збо­ри українських альпіністів стартували в 1946-му з руїн будин­ку відпочинку працівників культури БАКСАН-РОТФРОНТ — своєї бази в УРСР тоді ще не було.

— Отут, під язиком Великого Азау, я знайшов фумаролу, проталину. Утворилося ціле озерце поталої екологічно чистої води, — Сердюков показує точку на карті. Пакує до рюкзака американські датчики, проводи, самописи. Завтра він потягне 15 кілограмів цього добра на Ельбрус до Скель Пастухова й вище.

Іван Іванович Сердюков — доцент єдиної в РФ кафедри надзвичайних ситуацій Кабардино-Балкарського університету. Ветера­ни шанують Івана Івановича за те, що він людина не лише науки, але й гір. У період з 1991-го по 1992-й, коли табір втратив статус україн­ського, відставний ракетник Сердюков був директором табору «Ельбрус». Сусідні бази пустували чи й зовсім були занедбані, а «Ельбрус» квітнув наметами. Перекладними діставалися сюди ентузіасти з Києва, Одеси, Харкова, чиїми руками цей табір упоряд­ковувався, доглядався й розвивався від пам’ятного 1947 року.

— Коли ж прогнозується виверження Ельбрусу? — запитую навпрямки.

— Циклічність вулканічної активності в районі — приблизно 100–101 рік, — відповідає спокійно. — Період визначено за відкладеннями попелу з Ельбрусу у Волгоградській області. Тому виверження або локальний викид очікується приблизно через рік. Навіть якщо станеться танення льодовиків, змете багато селищ, зміниться клімат у регіоні.

Натягає рюкзак і шльопає в бік Ельбрусу.

Тиснява на Ельбрусі

На кінцевій станції третьої гілки ельбруської канатки «Мир» стовпотворіння. Групи пробираються рядком до фундаменту «Притулку одинадцяти». Одні ковзають у кросівках, інші стрибають з гори на титанових «кішках». По льодовику, виїдаючи вимоїни й оголюючи тріщини по флангах, несуться потоки поталої води, але народ не здається, пре з напором.

— Кур-р-рва-а-а! — кричить знесилений хлопчак із Кракова. Автор до нього «сів на хвіст», легше підійматися слід у слід. «Ра­траки», схожі на трактори важкі гусеничні снігоходи, носяться туди-сюди, розмелюючи натоптані в снігу ланцюжки слідів. За 450 доларів «ратрак» доставляє інтуристів, минаючи схожий на ярмарок «Притулок одинадцяти», чи не до сідловини, де вони непритомніють, оскільки в поспіху й нетерпінні не пройшли східчастої акліматизації. Безтям­них еменесівці строплять, як на лісоповалі, й тягнуть спочатку нижче, потім вантажать до «ак’ї», пластмасових ночов, — оживлення поставлене на потік.

Наші «сніжні барси», не змирившись зі старістю, ощадливими крочками тупотять до Скель Пастухова. А їм в обличчя вихлопи «ратраків» — дим у чистому та ще й розрідженому повітрі особливо шкідливий. Майнове розшарування досягло вершини Ельбрусу.

Багатих іноземців лякають роздуті банки, й вони їх викидають. А наші підбирають і використовують, пенсильванська тушкованка ситна, сам покуштував. Банки ж здуваються від розрідження.

Проте, незважаючи на вихлопи й метушню, дует відважних одеських панянок у складі Валентини Семенюк і Віри Митюхіної благополучно досяг Західної, підконтрольної МНС, вершини Ельбрусу. Валентина Семенюк підкорила Ельбрус дуплетом, тобто двічі за сезон, причому з інтервалом у тиждень. Останнє сходження було шістнадцятим.

Одеський слід на Шхельді

— Завдяки наполегливим діям двох Академій — РФ та України — вдалося просунути ідею створення міжнародного центру, — каже заступник директора з наукової роботи Володимир Портниченко.

Боротьба за два захмарні гектари обсерваторії, два прибережні, найбільш ласі, гектари з барокамерою та 16 соток довгобуду в селищі Ельбрус тривала без малого три роки. Незважаючи на те що російські колеги були кровно зацікавлені у взаємовигідному науковому тандемі, місцеві судові інстанції затято не хотіли визнава­ти право власності однієї братньої держави на території іншої. Ви­тримали 16 судових розглядів, вони проходили на фоні почастішан­ня нападів на російські маяки в Криму. І лише у червні 2006-го було ухвалене рішення апеляційного суду РФ на користь України. Якби цього не сталося, то під час демонтажу від українського телескопа вартістю 18 мільйонів гривень залишилися б «дрова».

— Центр витримав 16 перевірок контрольними органами, починаючи від «Котлонагляду» до ФСБ, і, напевне, шістнадцята не остання, — каже директор Українського центру Володимир Тарадій.

Серед добровольців, що їх замикали в барокамері центру, було дві команди, які націлилися в Гімалаї: України, на чолі зі старшим тренером національної збірної Мстиславом Горбенком, і Краснодарського краю. Хлопці разом і на пам’ятній фотографії, яка висить у лабораторії. Чим не приклад розумного співробітництва?

...Зрозуміло, захоплених людей в державі завжди вистачало, але варто брати до уваги й міжнародне визнання досягнень. Причому не позавчорашні, присмачені голосіннями про втрачене, а свіжі відомості.

Ледве не стратегічним туристським ресурсом є білі плями на карті держави Непал, їх залишилося мало, і багато експедицій облизуються, дивлячись на ці незаймані піки. У Королівстві нетоптані «кішками» височини бережуть, як кажуть, на чорний день. Ще в 2000-му Мстислав Горбенко та Валентин Симоненко набачили з вертольота нескорену класичну вершину з неприступною стіною. У 2006-му, нарешті, було добуто згоду від його високості короля Непалу династії Бхавандра: українцям таки дарували «білу» вершину. А між тим, для високогірного Непалу це те саме, що розкупорити нафтову свердловину. Чим не визнання?

Конституція та національне надбання

Нині у світовому альпінізмі намітився явний ухил у бік індивідуалізму, скелелазіння в калошах по красноярських стовпах, а пляжний колективний волейбол не в пошані. Тому й ремствує старший тренер національної збірної України Мстислав Горбенко, що «вкоротилася лава запасних». А з другого боку, дошкуляє технічний альпінізм. Наприклад, у Франції гаки в скельні стіни вбито з розрахунком трьох типорозмірів: «Ікс- ель» і так далі, як шмотки. Тільки примірся, і вперед!

Що далі? Будемо запрошувати китайських інструкторів, не схильних до вірусу індивідуалізму? Але наші, доморослі, поки виростають за невигубним законом генетики, вони сухорляві, за свій рахунок мотаються у Форос на тренування, поки Америка бореться з ожирінням. І спасибі за цей генетичний експеримент товаришу Сталіну.

Ці люди — національне надбання, як телескоп поблизу Чеге­та, і тому, відповідно до статті Конституції України «Про національне надбання», на цю виняткову обставину треба зважати. І фінансувати цілеспрямовано. Для очевидної користі держави.

Навряд чи варто оскаржувати приналежність морени, посилатися на старі формуляри профспілки працівників вугільної промисловості, що в Донець­ку — претензії тільки порушать крихкий баланс взаємин. Але дружити щиро, конструктивно, щедро, послідовно з дирекцією нинішнього ТОВ «Ельбрус» конче потрібно. В одній перевіреній десятиліттями зв’язці продовжувати першопроходження, адже по «білій плямі» пробираємося, тому що навіть коли є страховка, «пурхати» вкрай неприємно, це вам підтвердить будь-який альпініст, котрий зривався.

Коли автобус «неоплан» брав зво­ротний курс на Одесу, кияни, які прижилися по бідності поруч у наметовому таборі, втирали сльози.

Хазяїн сезонної харчевні Ельбрус Муратович помахав услід із сараю-кухні. На фронтоні було написано: «Краще гір можуть бути тільки горці». Ще, мабуть, підкорювачі гір, голови яких обсипані сивиною, як горді піки долини Шхельди.

У розрідженому повітрі, крім проростання судин, відбувається невивчена поки доктором Порт­ниченком кристалізація душі, очищення. Кристали зовсім інакше іскряться в розрідженому сяючому повітрі. Табірний пес Джек, розштовхуючи грудьми юніорів, втискується в шеренгу на шикуванні, а потім проводжає групи на маршрути.

Перед П’ятигорськом мигнула криклива реклама й поруч слоган: «Краса гір врятує світ». Від абсурду.