Майже одночасно на різних частинах земної кулі — в Україні та США — вийшли друком дві чудові книжки про Херсонес. Перша, видана київським видавництвом «Стилос», називається «Херсонес-Херсон-Корсунь». Її автори — професор Харківського національного університету Сергій Сорочан, провідний науковий співробітник Інституту археології НАНУ Віталій Зубар і генеральний директор Національного заповідника «Херсонес Таврійський» Леонід Марченко — змогли показати читачеві зримі образи міста, що проіснувало 2000 років, оживити руїни стародавнього Херсонеса.
Друга праця — «Кримський Херсонес. Місто, хора, музей і околиці» — випущена Інститутом класичної археології Техаського університету і є першою англомовною книгою про світову археологічну перлину. Це видання стало подією для світової культури, оскільки Херсонес, що лежить на околиці закритого в часи СРСР Севастополя, був фактично terra incognita для решти світу. Книжка — результат зусиль колективу фахівців України та США, об’єднаних спільними інтересами. Ініціатором і одним із видавців цієї праці став директор Інституту класичної археології (США) Джозеф Картер.
Машина часу
— Сергію Борисовичу, фахівці кафедри історії стародавнього світу й середньовіччя ХНУ ім. Каразіна працюють у цьому давньому полісі ось уже 40 років. Нині до складу очолюваної вами експедиції входять також співробітники Інституту археології НАНУ (Київ), Уральського державного університету (Єкатеринбург) і Східно-Ісламського університету (Москва). Чим приваблює дослідників Херсонес? — запитую керівника експедиції доктора наук С.Сорочана.
— На території цього стародавнього поліса можна досліджувати долі відразу кількох цивілізацій. Сліди їхньої життєдіяльності спочивають нині під землею на площі близько 30 гектарів. Досліджено приблизно третину території — і це більш як за півтора століття безперервних розкопок! Відродження цієї нині мертвої країни — праця грандіозна й копітка. Інколи минають десятиліття, перш ніж археологам вдасться встановити історію одного лише п’ятачка землі, кількох десятків квадратних метрів території.
— Які з ваших останніх результатів можна назвати особливо цікавими?
— Ми ведемо нині розкопки на території цитаделі — так називають південно-східний край Херсонеса, обнесений каре з фортечних стін. Тут під час середньовіччя був побудований монументальний архітектурний комплекс візантійського преторію, тобто резиденції, де містився штаб стратига та його служивих осіб.
До найцікавіших результатів можна зарахувати проведені тут розкопки ранньосередньовічної візантійської лазні. Раніше вважалося, що в ті так звані темні століття лазні функціонували, у кращому разі, лише в монастирях. З’ясувалося, це не так. Розкопана нами лазня була дуже комфортабельною, мала холодне й тепле відділення, а також парну. У теплому відділенні, приміром, підлога підігрівалася знизу через систему проходів, куди надходило гаряче повітря з печей кочегарні.
Кам’яні ванни, обмазані для гідроізоляції сумішшю з товченої кераміки, піску і вапна, були вправлені в стіни. Найменша — 1 метр на 80 сантиметрів — призначалася для однієї людини. Найбільша — 3 метри на 2 — скидалася на невеличкий басейн. Стіни лазні й ванни були облицьовані плитками мармуру, а підлогу вимощено кам’яними плитами або цеглою. У такій лазні могло митися не менше 15 чоловік одночасно.
Поруч із холодним, теплим приміщеннями й парною нам вдалося виявити рештки кочегарні з величезною піччю з великих блоків вапняку, яку топили деревним вугіллям і дровами. Ця лазня функціонувала рекордно довгий термін — не менш як з VI по IX століття. Кілька століть безперервної роботи!
Більшість візантійських міст поховані під сучасними кварталами мегаполісів. Херсонесу в цьому сенсі пощастило. Після того, як у XV столітті його залишили останні жителі, тут певний час було невеличке грецьке село, діяв, мабуть, православний монастир. Сучасний Севастополь почав будуватися збоку, на березі іншої бухти, зручнішої для розміщення флоту.
Херсонес пройшов через періоди процвітання й занепаду. Приміром, місто багато разів зазнавало нищівних землетрусів, зокрема в другій половині VI століття і в середині другої чверті XI. Воно неодноразово перебудовувалося. На мою думку, більшість базилік Херсонеса, зокрема базиліка 1935 року, зображення якої можна побачити на банкноті в одну гривню, з’явилися саме в результаті архітектурно-будівельного буму під час ліквідації наслідків землетрусів. Їхні дивовижно гарні колони вражають відвідувачів і нині.
— На жаль, не всі відвідувачі заповідника тішаться побаченим. Дехто з них забруднює фарбою мармурові колони, піднімається на вікові вежі, топче унікальну мозаїку... Як написано у висновку експертів ЮНЕСКО за 2003 рік, головне лихо цієї пам’ятки — не природний чинник, а саме людський.
— Так званий антропогенний чинник — вільне чи мимовільне втручання людини, що призводить до загибелі пам’яток археології, — одне з найбільших лих заповідників і музеїв усього світу. Так, на жаль, у Херсонесі деякі відвідувачі руйнують те, що археологи бережно видобувають із землі. Але Херсонес Таврійський як національний заповідник має турбуватися про доступність своїх скарбів широким масам. Без людей ці пам’ятки мертві!
Заходи, яких експерти ЮНЕСКО запропонували вжити, щоб зберегти пам’ятку, хоч і хороші, але, на мою думку, нереальні для наших умов. Так, експерти радять по всій території городища прокласти спеціальні оглядові доріжки й завести штат наглядачів. Такі нововведення потребують величезного вкладення коштів, на яке самі експерти ЮНЕСКО не йдуть, вважаючи це обов’язком українського уряду. Усе, що ми можемо зробити нині, — на спонсорські гроші своїми руками законсервувати окремі ділянки, аби врятувати видобуті з землі пам’ятки.
Тим часом відомо: якщо вкласти гроші, пам’ятки світового значення можуть самі давати чималий дохід. Приміром, біля пірамід Єгипту розігруються феєричні вистави, які збирають тисячі й тисячі людей. У Херсонесі такі спроби поки що обмежуються спектаклями місцевих театрів і проведенням рольових ігор.
— Можливо, у майбутньому пам’ятки на кшталт Херсонеса накриватимуться для збереження якимсь прозорим захисним куполом?
— Увесь Херсонес навряд чи. Хоча над його локальними територіями, на мою думку, вже нині потрібно створювати криті павільйони. Серед перших кандидатів — територія знаменитої Уваровської базиліки, головний кафедральний центр Херсонеса, зіпсований побудовою так званої пам’ятної ротонди на честь хрещення князя Володимира. Це варварство, рівнозначне встановленню, наприклад, сучасного пам’ятного знака на Парфеноні. Фахівці й керівництво заповідника, природно, намагалися протидіяти цьому, та їх ніхто не слухався. А Херсонес же — не церковна, а державна власність, заповідник!
— Які в експедиції плани на сезон-2004?
— Плани великою мірою залежать від фінансування, оскільки останніми роками роботи ведуться виключно завдяки ентузіазмові учасників і допомозі спонсорів. До речі, у розвинених країнах такі розкопки субсидують найвідоміші фірми, та й у нас до революції дослідження спонсорували навіть члени царської родини. Але в українських меценатів археологія нині не в моді.
Херсонес повертається світові
— Джозефе, коли у сферу ваших наукових інтересів потрапив Херсонес?
— Уперше я приїхав до Херсонеса 1992 року і був вражений красою цього стародавнього міста, — розповідає директор Інституту класичної археології (США) Джозеф Картер. — Тоді ж відбулися переговори про співпрацю і народився проект проведення спільних розкопок та спільного видання публікацій за результатами нашої роботи під загальною обкладинкою. Через рік ми провели разом перший сезон розкопок, і відтоді я приїжджаю в Херсонес щорічно.
— Яка мета видання вашої книжки?
— Передусім — показати світові історичну значимість і красу Херсонеса, що як грецька колонія, а також римське й візантійське володіння був найважливішою точкою контакту між середземноморською цивілізацією і Євразійським континентом. Він впливав на політику й культуру варварських світів і був, своєю чергою, залежний від них. Він був сполучною ланкою між цивілізацією Візантії і язичницькою Руссю, місцем, де хрестився київський князь Володимир, місцем, звідки християнство поширилося на східний слов’янський світ.
— Хто фінансував видання праці?
— Про це рядки на титульному аркуші книжки: «Девіду
У. Паккарду за все, що він зробив і робить, аби повернути Україні та світові один із довго приховуваних археологічних скарбів». Завдяки фінансовій допомозі благодійного фонду Packard Humanities Institute на території заповідника відновлюється й історичний будинок, у якому розміщуватимуться фонди музею «Херсонес Таврійський», а також науково-дослідна й реставраційна лабораторії.
До речі, коли рили котлован під будинок, знайшли частину давньогрецької будівлі, очевидно, найбільш раннього періоду існування Херсонеса. Аби зберегти її й відкрити для відвідувачів, частину нового комплексу буде поставлено на сталеві колони. Цей унікальний проект, який поєднає розкопки, реконструкцію і нове будівництво, розробляв колектив архітекторів України та США.
— Розкопки також проводяться спільно?
— Так, ми тісно співпрацюємо з фахівцями заповідника. У різні сезони до команди входили вчені з України, США, Росії, Великобританії, Італії, Австралії, інших країн. Чимало їх, приїхавши одного разу, вже не можуть жити без нього і приїжджають сюди щороку. Наш проект багатогранний, тому, крім археологів, сюди приїздять палеоботаніки, палеонтологи, архітектори, будівельники, спеціалісти, котрі цікавляться змінами ландшафту, усім, що пов’язано з психологією давніх людей, способом їхнього життя й соціальною поведінкою.
Нині ми розпочали великий проект консервації вже розкопаних об’єктів. Археологи залишають після себе розкопку, яка без консервації може перетворитися на купу каміння, піддатливу всім зовнішнім впливам. А консерватори повинні, відповідно до стандартів ЮНЕСКО, об’єкт відреставрувати, зміцнити і зберегти для майбутнього. У нас працюють професіонали з великим досвідом консервації археологічних об’єктів у багатьох країнах світу. Ми хочемо передати українським колегам нові, досконаліші технології збереження об’єктів.
Я переконаний: Херсонес має бути внесений у список найважливіших світових пам’яток ЮНЕСКО поруч із єгипетськими пірамідами, афінським Парфеноном або римським Колізеєм. Тоді в нього з’явиться можливість стати великим інтернаціональним туристичним центром.
— Щоб потрапити в цей список, потрібно виконати певні умови?
— Найголовніша з них — бути визнаною загальнолюдською культурною цінністю. Цій умові Херсонес, поза сумнівом, відповідає. Є ще ряд міжнародних стандартів на менеджмент, план екскурсій, наявність наглядачів на території тощо. Відвідувачів потрібно навчати, як слід поводитися в заповіднику, як ставитися до матеріальних пам’яток. Потрібен суворіший контроль на вході в Херсонес. Ці та інші проблеми працівники заповідника розв’язують нині спільно з міжнародними організаціями. Є вимоги й до Севастополя — місту потрібно більше хороших готелів, ресторанів, аеропорт тощо, тобто відповідна туристична інфраструктура.
Ми маємо намір співпрацювати з Україною, зокрема фінансово, у реалізації довгострокового проекту створення археологічного парку міжнародного рівня на Гераклейському півострові. Сподіваємося також на виконання таких масштабних проектів, як припинення процесів ерозії узбережжя та створення інфраструктури для міжнародного туризму. Херсонес — екстраординарне місце, яке й сьогодні ще досліджене і зрозуміле лише частково. І воно зобов’язане зайняти достойне місце у культурній спадщині людства.