Будемо відвертими: і цього, і минулого року чогось, що заслуговувало б на пильну увагу громадськості, у вітчизняному туризмі не сталося. Що загалом, і не дивно, зважаючи насамперед на непристойно малу кількість коштів, котрі виділяє держава на розвиток своєї індустрії подорожей. Тому піврічної давності плани стосовно початку роботи над таким серйозним документом, як Стратегія розвитку українського туризму, не вселяли особливого оптимізму. Та, як виявилося, маховик потихеньку почав розкручуватися і «стратегічна» діяльність чималої кількості респектабельних людей набула абсолютно реальних обрисів.
У ці дні, коли підготовка документа повним ходом наближається до свого логічного завершення, кореспондент «ДТ» вирушив до Олени СОКОЛОВОЇ, директора Наукового центру розвитку туризму, котрий координує зазначений проект.
— Олено Іванівно, наскільки мені відомо, існує Програма розвитку українського туризму, розрахована до 2010 року. Нині створюється Стратегія розвитку українського туризму. Чи не вийде так, як в нас у країні часто буває, що один документ фактично дублюватиме інший?
— Не вийде. Стратегія — це відповідь на запитання «Куди ми йдемо?» А програма — тактичний документ, план дій, націлений на реалізацію запланованого. Ми ж маємо нарешті позначити головні завдання українського туризму й чітко їх сформулювати.
— Тобто нарешті визначитися з пріоритетами: які види туризму потрібно розвивати і підтримувати?
— Цілком правильно. Туризм охоплює багато напрямів. У нас не повинно бути безлічі «туристичних» законів — про його молодіжний, дитячий, «зелений» і т.п. підвиди. Має бути один закон про туризм. Однак хороший. Тому наше завдання — створити стратегію, як це зробили всі європейські держави, потім — програму розвитку українського туризму після 2010 року і паралельно трудитися над якісно новим законом про туризм. Котрий, зокрема, стандартизував би наш понятійний апарат і термінологію, з чим в Україні, на жаль, великі проблеми.
— Як пишеться стратегія? Якщо не помиляюся, це роблять 44 кандидати і доктори наук — співробітники провідних вузів країни.
— Усі вони об’єднані в 11 груп, які працюють у різних регіонах країни. До речі, готуючи цей документ, ми хочемо насамперед врахувати саме регіональний аспект. Український туризм не може бути загальнодержавним. Він складається з цілком різних регіональних турпродуктів. А хто, як не вчені, котрі живуть у цих регіонах, знають свій край, його потреби і на чому можна заробляти гроші?..
Кожна група створює свій варіант стратегії. Мені, наприклад, дуже імпонує позиція робочої групи КНУ ім. Т.Шевченка, яка визначила основними суспільними функціями туризму не тільки соціальну, екологічну й економічну (як роблять практично всі інші їхні колеги), а й ідеологічно-виховну та культурно-пізнавальну.
— Ні для кого не секрет, що рівень підготовки молодих спеціалістів, які закінчують наші «туристичні» вузи, цілковито незадовільний. Абсолютно всі керівники турфірм, отельєри etc., з котрими випало спілкуватися, кажуть одне й те саме: нам попросту доводиться переучувати випущений вітчизняними вузами «напівфабрикат», що є, між іншим, креатурою викладачів і вчених, які беруть участь у підготовці стратегії. Логічне запитання: якщо ці люди зі своїми прямими обов’язками не впорюються, чи зможуть вони потягнути набагато складнішу роботу?
— Наш рівень сервісу й мене нерідко категорично не задовольняє і навіть ображає. Але. Є таке поняття, як «освітній підхід», а є «науковий підхід». Розрізняймо їх.
Згодна і з твердженням про незадовільний рівень нашої освіти. Цей момент теж буде врахований у стратегії. Ми там якраз і прописуємо, що наша освіта не відповідає сучасним вимогам і потребує серйозного коригування. Якою вона має бути? Це закладемо уже в наступній програмі.
— І все-таки, чи не розумніше було б вчинити за прикладом тієї ж таки Чорногорії, яка доручила розробку аналогічної стратегії німецьким фахівцям? Зрозуміло, що за їхній труд чорногорцям довелося викласти майже мільйон євро, проте це була «залізна» інвестиція: років за п’ять-шість гроші вони спокійно «відбили».
— Наші фахівці нічим не поступаються закордонним. А багато в чому й перевершують їх. Крім того, вони набагато краще знають і нашу країну, і її особливості. Просто українським ученим ніколи адекватно не платили. Давали завдання — підготувати таку й таку програму. І вона писалася авралом тижнів за два... Тому ми так і живемо. Потрібно задіяти професіоналів. І, безумовно, не на громадських засадах.
Згодна, ті ж таки Чорногорія і Хорватія, запросивши іноземних фахівців, у результаті зробили величезний ривок у розвитку туризму. Однак ми теж працюємо не з чистого аркуша: готуючись до нашого проекту, передбачили переклад українською закордонних стратегій розвитку туризму. (Ось, наприклад, у мене на столі лежить турецька...) Іноземний досвід вивчається й екстраполюється на наші реалії та можливості. Це — апріорі. І думаю, що при такому розкладі й результат буде кращим.
— Групи написали свої концепції. Що далі?
— Уже сформовано міні-групу, яка зведе всі напрацювання до спільного знаменника.
— Наші провідні туроператори ще півроку тому подали пропозиції з приводу того, що, на їхню думку, має бути обов’язково враховане у стратегії. Їхні побажання ввійдуть у підсумковий документ?
— Безумовно. Понад те — на нього чекає загальноукраїнське обговорення. Потім, у листопаді, продовжимо роботу. Насамперед у плані коригування з урахуванням усіх висловлених пропозицій.
— Чи не побоюєтеся, що зміниться уряд і вся виконана під егідою очолюваного вами центру праця ляже на полицю? Адже чого-чого, а наступності влади в нашій країні досі не спостерігалося...
— Звісно, побоююся. Тим більше що очолювані мною раніше проекти неодноразово потерпали саме від цього. Але ми повинні докласти всіх зусиль до того, аби створити максимально якісний продукт і зробити його публічним. Донести до громади сам факт існування такого документа і обґрунтувати його нагальну потребу та важливість. Але я все-таки сподіваюся, що новий уряд його не відкине. Адже це — по-справжньому загальнонаціональний проект, колосальна робота, плоди праці найкращих фахівців країни.