Гагаріна знали всі: сотні мільйонів бачили його на екранах телевізорів, десятки тисяч читали про нього в газетах і журналах, багатьом пощастило побачити його серед радісної юрби. Усі хотіли запам’ятати його усмішку, потиснути йому руку, взяти безцінний автограф, сфотографуватися з першим космонавтом планети.
В усіх країнах, на всіх материках Гагарін був бажаним гостем: Син Землі, Колумб Космосу, Улюбленець Століття... Його вшановували королеви і президенти, імператори і канцлери, зірки кіно та естради...
Можна лише уявити захоплення дніпропетровців, які відпочивали в Криму, коли вони зустріли там Гагаріна. Проте космонавт-1 одразу відчув - це не прості відпочивальники. Так і виявилося. Багато хто з них справді працювали в «поштових скриньках»: на заводах, у КБ і проектних інститутах, через які місто на Дніпрі було закрите для іноземців...
Почали знайомитися. Гагарін одразу звернув увагу на інтелігентного чоловіка з піджаком на руці. Той відрекомендувався: «Сметанін Юрій Олексійович - конструктор КБ Янгеля».
Гагарін сяйнув усмішкою: «Радий знайомству з тезком, Юрію Олексійовичу! - космонавт міцно потиснув руку співрозмовникові. - Я добре знаю Михайла Кузьмовича - зустрічалися неодноразово. Вам пощастило, що працюєте в такого конструктора!».
Зустріч тривала недовго. Так вийшло, що в багатьох не виявилося листівок із портретом Гагаріна - узяти автографи першого космонавта хотілося всім. Гагарін запропонував зустрітися наступного дня.
З поштових кіосків і книгарень Гурзуфа і Ялти зникли всі портрети Гагаріна. Хтось висловив побоювання, що нова зустріч може й не відбутися: Гагарін і на відпочинку Гагарін, його й у Криму «рвали на частини»...
День третього жовтня шістдесят другого видався таким самим сонячним, як і попередній. Точно в призначений час з’явився Гагарін, вітаючи дніпропетровців як старих знайомих. Усі отримали бажані автографи, сфотографувалися з першим космонавтом.
Гагарін навіть устиг про щось «пошепотіти» зі своїм тезком. Він багато чув про ракетного гіганта на Дніпрі, але побувати на ньому не довелося. Раніше дніпропетровці випускали бойові ракети, тепер почали створювати й космічні носії. Юрій Олексійович розповів першому космонавтові про серію супутників, розроблених у його відділі (начальником проектного відділу головних частин і космічних апаратів Ю.Сметаніна призначили 14 січня 1961 року. - В.П.). У 1962 році з допомогою дніпровської ракети-носія «Космос» були запущені перші три дніпровські супутники ДС-2 (у відкритому друку «Космос-1», «Космос-6», «Космос-8». - В.П.).
Зустріч завершилася в кращих традиціях - келихом чудового кримського вина. Сметанін пишався знайомством із Гагаріним - Колумбом космічного простору, дослідження якого і для конструктора янгелівського КБ стало сенсом життя.
Коли Юра перейшов до восьмого класу, вдарила війна. Кінний завод довелося евакуювати. Разом із заводом виїхала і сім’я. Юра почав працювати слюсарем-мотористом майстерень кінного заводу. У сорок третьому 18-річного хлопчака призвали в армію й направили до Уфимської школи молодших командирів. Випуск був прискорений - уже на початку сорок четвертого сержант Сметанін потрапив на фронт, став командиром обслуги мінометників. Брав участь у звільненні України, нагороджений медаллю «За відвагу», був поранений, перебував на лікуванні в госпіталі у Львові.
Звільняв Польщу, нагороджений орденом Червоної Зірки, в одному з боїв дістав важке поранення. Йому загрожувала ампутація, але фронтовий хірург зробив усе, щоб урятувати руку 19-річному юнакові. У лютому 1945 року лікарська комісія визначила Ю.Сметаніну третю групу інвалідності. Повернувшись до рідної станиці, за короткий строк він опанував програму середньої школи й восени сорок шостого став студентом Московського авіаційного інституту.
Зі спогадів В.Пащенка, однокурсника Ю.Сметаніна
- На п’ятому курсі студентів МАІ розподілили за фахами: льотчики і вертолітники. Був іще один таємничий напрям, куди відібрали й нас із Сметаніним. Строк навчання нам продовжили ще на рік, прочитали закритий курс лекцій. Як виявилося, готувався перший випуск ракетників МАІ. Переддипломну практику та дипломування ми проходили в НДІ-88 у КБ С.Корольова. Там нам довірили розробляти креслення ракети Р-5, і на додачу до стипендії ми почали отримувати ще й півставки старшого техніка. Дипломний проект «Стратегічна крилата ракета» Ю.Сметанін захистив на «відмінно», йому запропонували роботу в ОКБ-1, але без надання житла. Це не влаштовувало Юрія, оскільки на той час він уже був сімейною людиною. Порадившись із дружиною Кірою, вибрав Дніпропетровськ. Прибувши до КБ заводу №586, Сметанін здивувався - скрізь самі Будники: у підмосковних Підлипках керівником його дипломного проекту був Олександр Будник, у Дніпропетровську - головний конструктор заводу Василь Будник. Не однофамільці - рідні брати! На заводі в той час тривало освоєння випуску серійної «одинички» - ракети Р-1 Корольова і готувалися до випуску «двійки» - ракети Р-2.
Освоєння цих ракет відбувалося дуже складно. Міністр Дмитро Устинов часто викликав у Дніпропетровськ С.Корольова, В.Глушка, М.Рязанського - головних конструкторів і розроблювачів підсистем. Працюючи у відділі Льва Берліна, Сметанін мав можливість бачитися з головним конструктором ракет далекої дії. Тоді Корольов іще не був тим Корольовим, якого ми знаємо сьогодні. Він був начальником і головним конструктором ОКБ-1, але таких КБ у системі НДІ-88 було дванадцять. Авторитет у Корольова був великий, але не безмежний. Траплялося, Устинов сварив головних як хлопчаків, вимагаючи удосконалити технологію. Для молодих фахівців це було одкровенням: виявляється з головних теж «знімали стружку», та ще й яку!
Уперше Сметанін побачив головного конструктора під час переддипломної практики. 28 березня 1952 року відбулися партійні збори НДІ-88. На цих зборах серед інших постало питання про прийом С.Корольова кандидатом у члени партії. Тоді багато хто вперше довідався, що Корольов був засуджений, його виключили з партії. Збори проходили бурхливо. Запам’яталася відповідь Сергія Павловича на пряме запитання: «За що посадили?». Після деякої паузи головний конструктор відповів: «У мене була зустріч із товаришем Сталіним, і він дозволив мені не відповідати на це запитання». Тоді віра в Сталіна не мала меж: Корольова прийняли кандидатом у члени ВКП(б).
У середині п’ятдесятих усі сили ОКБ-1 і суміжників Корольов спрямовував на створення стратегічної ракети Р-7. Саме цією ракетою передбачалося вперше досягти міжконтинентальної дальності й вивести на орбіту перший у світі штучний супутник Землі (ШСЗ). Водночас дніпропетровські конструктори створювали первісток нового напряму - стратегічну ракету Р-12.
Льотні випробування обох ракет відбувалися практично одночасно, але на різних полігонах: Р-12 у Капустиному Яру, для ракети Р-7 був створений новий, більш потужний полігон у Казахстані, поблизу станції Тюра-Там. Як відомо, перші пуски дніпровської ракети Р-12 пройшли успішно, а королівська ракета Р-7 довго «не хотіла» літати - її перші пуски були аварійні...
З інтерв’ю Юрія Сметаніна авторові:
- Головний конструктор нашого КБ повернувся з чергового відрядження до Москви. Як зазвичай, Михайло Кузьмович зібрав своїх помічників і проектантів, поінформував про нові завдання. Для нашого Особливого конструкторського бюро з розробки бойових ракет серед інших було й незвичне завдання. «Ви знаєте, - сказав Янгель, - Сергій Павлович провадить випробування «сімки» (міжконтинентальна балістична ракета Р-7. - В.П.), з допомогою якої передбачається вивести на орбіту перший супутник. Нам запропоновано підстрахувати Корольова. Тобто негайно розпочати роботи зі створення космічного носія. Ідея така: на нашу бойову ракету Р-12 поставити другий ступінь і запустити супутник». Розпочалася інтенсивна робота, але незабаром стало ясно - підстраховувати ОКБ-1 не було необхідності. 4 жовтня 1957 року ракетою- носієм Р-7 був запущений перший у світі супутник. Проте розпочатої справи ми не кинули - на базі бойової ракети створили космічний носій - другий у СРСР, він отримав назву «Космос-1».
Геніальна ідея Янгеля на базі бойових ракет створювати надійні, економічні та ефективні космічні носії дістала постійну прописку в місті на Дніпрі і була реалізована в серії космічних носіїв: «Космос-1», «Космос-2», «Циклон-2», «Циклон-2А», «Циклон-3», «Днепр»...
Працюючи над створенням космічних апаратів, проектанти випустили ескізний проект першого вітчизняного метеорологічного супутника, розробили ряд замовлених супутників для Академії наук, народного господарства та Міністерства оборони. Особливу активність та ініціативу при створенні перших дніпропетровських супутників виявляли М.Кормільцев, М.Жариков, А.Барашонков, А.Скворцов, В.Талан, І.Лось, А.Попель, С.Кавелін, В.Руденко і багато інших. Незабаром у структурі ОКБ утворили «Комплекс-8» - спеціалізований підрозділ із космічної тематики, у 1965 реорганізований у КБ-3. Космічне КБ очолив В’ячеслав Ковтуненко, його заступником із проектних розробок призначили Юрія Сметаніна.
Замовлення на малі супутники зростали постійно. Південмаш не впорався б із величезними обсягами і номенклатурою, якби конструктори не розробили і не впровадили принципу уніфікації супутників. Завдяки уніфікації вперше у світовій практиці на Південмаші організували серійне виробництво супутників. Було розроблено понад 70 типів, а кількість запущених на орбіти космічних апаратів власної розробки перевищила 400.
У квітні 1964 року молоді конструктори відзначили перше десятиріччя рідного КБ. Урочиста частина, привітання суміжників, макети «цілком таємних» виробів і космічних апаратів...
На неофіційній частині з «цілком нетаємною» доповіддю виступив Юрій Сметанін. Він розповів про новий виріб під шифром «Бугай». Особливу увагу доповідач приділив будові головної частини, корпуса та хвостового відсіку виробу. «Бугай» мав усі ознаки сучасного літального апарата: систему управління, датчики орієнтації, шпангоути, бугелі й навіть зливальну горловину... На плакаті були подані основні характеристики нового виробу: дальність дії «Бугая», його крейсерська швидкість, стартова вага, забійна вага, час активного існування... Гості і ювіляри сміялися до сліз - це була блискуча імпровізація ракетобудівників!
У тому ж шістдесят четвертому фронтові поранення надовго уклали Сметаніна в реабілітаційну лікарню і спеціалізований санаторій. Втративши можливість активної діяльності, Сметанін не занепав духом, а почав готуватися до захисту кандидатської дисертації. Потім була докторська, звання професора, обрання завідувачем кафедри технічної механіки Дніпропетровського держуніверситету. Вже за сумісництвом, тому що Сметаніна знову «залучили» до створення головних частин.
Задумуючи розробку якісно нових ракетних комплексів, Янгель ухвалив рішення створити і якісно нове бойове оснащення. Вирішення цього надважкого завдання головний конструктор доручив Юрію Сметаніну, відкликавши його з розробки космічних апаратів. Незвичне переміщення диктувалося необхідністю: у створенні головних частин Сметанін, як мовиться, «собаку з’їв», це була його головна справа, коли він іще керував сектором, а потім і відділом. Саме за розроблення бойового оснащення перших ракет КБ «Південне» він став кавалером перших трудових нагород, зокрема і вищого ордена країни.
Зайнявшись головними частинами, Сметанін швидко «навів мости» із розроблювачами термоядерної зброї в Арзамасі-16. Там у нього залишилися друзі і соратники. Траплялося, вони приїжджали й у Дніпропетровськ. Правда, не часто - зв’язки з атомниками мали надсекретний характер.
Якось Сметанін зізнався: «Ми, ракетники, були суворо засекречені, атомники ще більше. Якось ми з Янгелем приїхали в Арзамас-16. Брали участь в обговоренні спільних проблем із провідними фахівцями ядерного центру на чолі з Юлієм Харитоном - головним конструктором першої радянської атомної бомби. В Арзамасі-16 у них був демонстраційний зал на кшталт нашого. Тільки в нас виставляли ракети та космічні апарати, а в них - ядерні головні частини ракет і ядерні авіаційні бомби. Отож Кузьмовичу атомники показали демонстраційний зал, мені - ні. У проблемах таємності в них свої порядки. Вважаю, чинили вони правильно. Не можна допустити, щоб ядерні технології розповзлися по всьому світу».
Створенням термоядерних зарядів для янгелівських ракет безпосередньо займався головний конструктор ядерних боєприпасів Самвел Кочарянц - доктор технічних наук, професор, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державних премій СРСР. Якось між «пуголовками» виникли розходження, і Кочарянц поскаржився Янгелю, що Сметанін поводиться самовпевнено. Вислухавши Кочарянца, Михайло Кузьмович делікатно, щоб не образити шановного колегу, сказав: «Самвеле, я Сметаніну довіряю, як самому собі! Усе, що він скаже, вважай і моїм рішенням!». Надалі колеги працювали в тісному контакті й створили найпотужнішу у світі моноблочну головну частину, першу орбітальну й першу РГЧ (розділяючу головну частину. - В.П.).
Усі відзначали: Сметанін був веселою, компанійською людиною. В інституті грав в оркестрі народних інструментів, у КБ редагував стіннівку, полюбляв виїздити з дружиною і доньками на природу, чудово грав на гітарі, знав безліч пісень, любив усілякі розіграші.
Багато хто звертає увагу на те, що під своїм крилом Сметанін зібрав інтелектуальний цвіт КБ: Михайла Кормільцева, Ваддара Пащенка, Віктора Баранова, Ігоря Ханіна, Володимира Горбуліна, Валентина Руденка, Сергія Кавеліна, Ігоря Лепескіна, Бориса Коваленка... Згодом вони стали вченими, лауреатами, керівниками великих організацій, заслуженими винахідниками, натхненниками першої команди КВК Дніпропетровська і навіть чемпіонами світу. Це був талановитий колектив проектантів, розробки якого не мали аналогів у світовому ракетобудуванні.
Тривалий час член-кореспондент НАН України, професор Юрій Сметанін був першим заступником генерального конструктора з наукової роботи, потім став заступником також із системних розробок, тобто з комплексного проектування ракетних систем. За особистою участю Ю.Сметаніна народжувалися шедеври бойового ракетобудування SS-18 («Сатана») та SS-24 («Скальпель»), космічний носій ХХІ століття «Зеніт».
В останні роки Юрій Сметанін був своєрідним міністром закордонних справ КБ «Південне». У численних поїздках за кордон відточував майстерність ведення переговорів і укладання контрактів. Саме в цих поїздках він зрозумів, яка це тонка і важка справа - дипломатія.
Тричі Ю.Сметанін їздив до Австралії, там велися переговори про будівництво на півночі країни, біля самісінького екватора, космодрому для комерційних запусків космічних апаратів ракетою-носієм «Зеніт». Австралійців улаштовувало все: екологічно чистий носій із цілком автоматизованим процесом підготовки і проведення пуску, із забезпеченням високої точності виведення космічних апаратів на задані орбіти.
Особливий інтерес до проекту виявляла українська діаспора Австралії, одна із найчисленніших і найбагатших у країні. Найбільші інвестори світу цікавилися: «Де виготовляють ці чудові «Зеніти»? - «В Україні, у місті Дніпропетровську», - була відповідь. - «Щось ми не знаємо такого міста в Україні». - «Дивно - адже це найбільший металургійний, науковий і культурний центр України, раніше називався Катеринослав». - «О! Катеринослав! Ми багато чули про це місто!» - «Це і є сьогоднішній Дніпропетровськ, саме тут створюються «Зеніти». - «Ви стверджуєте, що завод розташований в Україні, то чому ж ви не розмовляєте рідною мовою? - дивувалися емігранти. - Тут щось не так. Нас просто за дурнів мають...». Емігранти з України сіли у свої шикарні лімузини й поїхали вкладати свої мільйони та мільярди в інші проекти.
Дуже важко зароджувалася дипломатія ракетно-космічного бізнесу. Потім був найбільший міжнародний проект «Морський старт». 28 березня 1999 року відбувся перший успішний пуск «Зеніту-ЗSL» із плавучої платформи. Ця радісна подія застала Ю.Сметаніна в Кейптауні (ПАР), де він перебував у службовому відрядженні. Через день, 30 березня 1999 року, він вилітав до Європи. Його шлях пролягав через столицю Нідерландів Амстердам, там була пересадка на Київ. Усі пасажири вийшли з літака і рушили до аеропорту. У літаку залишився один Юрій Сметанін - його серце зупинилося в польоті. Так раптово й трагічно обірвалося життя талановитого вченого і проектанта, нині відомого в усьому світі.