Йому було 23, коли він уперше побачив це місто над Дніпром. Місто, яке згодом стало іменуватися ракетоградом.
Ішов 1951-й рік. Саме тоді випускник Тульського механічного технікуму ім.С.Мосіна Міністерства оборони СРСР приїхав до Дніпропетровська, щоб взяти участь у спорудженні підприємства від назвою «поштова скринька №186», яке нині відоме всьому світові як «Південмаш». Тут пройшов школу робітничого гарту. Тут почалися його трудові університети. Працював майстром, старшим майстром, заступником начальника цеху і начальником трьох цехів. Без відриву від виробництва закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету. Був обраний секретарем парткому. Звідси у 1974 році вирушив до Києва, коли його затвердили завідуючим відділом оборонної промисловості ЦК Компартії України, а через десять років обрали секретарем ЦК.
Згадуючи, як писав поет, той «неповторний час», В. Крючков не обминає величезних труднощів, які довелося пережити. І роботу по 18—20 годин на добу. І свій «медовий місяць» з дружиною Надією, який вони провели у різних гуртожитках. І першу квартиру — одну кімнатку, площею 11,2 квадратних метра. І, звичайно, те, що робилося для людей, — їдальні в цехах, столи замовлень, де можна було «отоваритися» після трудового дня. І спорудження житла для трудівників. А ще зведення плавального басейну, стадіону «Метеор», і, без сумніву, команду «Дніпро», яка під керівництвом молодого тренера Валерія Лобановського вийшла у вищу лігу.
Згадує він і своїх учителів середньої та вищої ланки. Серед останніх — Д.Ф.Устинова, тодішнього міністра озброєння, а потім міністра оборони СРСР, директорів заводу — Л.В.Смирнова, що став згодом заступником голови Ради Міністрів Радянського Союзу, та О.М.Макарова — двічі Героя Соціалістичної Праці. І, звичайно ж, В.В.Щербицького — першого секретаря Дніпропетровського обкому партії, голову уряду і першого секретаря ЦК Компартії України.
Пишається й тим, що брав безпосередню участь у розробці, створенні та освоєнні випуску ракетної й космічної техніки таких видатних конструкторів, як С.П.Корольов, М.К.Янгель, В.Ф.Уткін, В.П.Глушко, С.М.Конюхов. Що був знайомий з багатьма космонавтами. Що якоюсь мірою причетний до появи ракет стратегічного призначення усіх видів базування, літаків типу «Руслан» та «Мрія», важких авіаносних крейсерів, кораблів на повітряній подушці, складних електронних приладів, побутової радіоапаратури.
16 квітня колишньому депутату Верховної Ради України чотирьох скликань, члену ЦК КПУ і кандидату в члени ЦК КПРС, лауреатові державних премій СРСР і УРСР, кавалерові багатьох найвищих нагород виповнилося 75 років. Та спокій йому лише сниться. Він залишається в строю, працюючи консультантом Державної служби експортного контролю України.
З роси і води Вам, Василю Дмитровичу!