Рейган домігся в політиці найважчої мети: він змінив уявлення про можливе і розширив його межі.
Маргарет Тетчер
Стверджувати сьогодні, що Рональд Рейган відіграв ключову роль в американській і світовій історії кінця ХХ століття, - не більше ніж констатувати визнаний факт. Саме йому співвітчизники віддали першість у телепрограмі «Найвидатніший американець» як особистості номер один в національній історії. Для мене Рейган, за правлінням якого я мав нагоду спостерігати з близької відстані, - останній великий президент Америки. З власних вражень від зустрічей в Овальному кабінеті Білого дому і під час відвідин штаб-квартири ООН у Нью-Йорку найбільше запам’яталися його світла аура, приязна манера спілкуватися, галантність із жінками і, на противагу більшості державних мужів, відсутність манії величі.
Коли в січні 1981 року після двох невдалих спроб Рейган став найстаршим господарем Білого дому, навряд чи комусь спадало на думку, що це майбутній великий президент. У США войовничі ліберали таврували його як небезпечного і запеклого консерватора. Першим збагнув, що з Рейганом не варто жартувати, аятола Хомейні. З ласки радикального лідера іранської революції американські заручники повернулися додому після 444-денного полону через кілька годин після того, як Рейган склав президентську присягу.
В СРСР тим часом тішили себе ілюзією, що до влади у Вашингтоні прийшов слабкий некомпетентний президент. Чого, мовляв, чекати від колишнього актора Голлівуду, котрий поводиться як зухвалий ковбой? Радянські люди, які жили за залізною завісою в інформаційному вакуумі, не мали уявлення, хто є хто і що й до чого. Їх годували політичною жуйкою. У журналістському колі ми називали це начитками: їх строчили на Старій площі в Москві і передавали по каналах ТАРС, маркуючи повідомленнями з Вашингтона. Нового господаря Білого дому паплюжили за шаблоном радянського агітпропу: американське - отже, погане.
Якщо по правді, то найкомфортніше Рейган завжди почувався на ранчо в Каліфорнії та в артистичному світі. Кар’єра в Голлівуді відіграла неабияку роль у його майбутній державній діяльності. «Акторський інстинкт, - пояснював він, - підказував мені казати правду, як я її розумів і бачив. Не думаю, однак, що таку високу посаду я зміг обійняти лише завдяки своєму ораторському мистецтву».
Головну роль йому судилося зіграти не під юпітерами на кіномайданчику, а на американській і світовій політичній арені - завдяки рисам природженого лідера, патріотизму, харизмі та хисту великого комунікатора. Приятель Рейгана комік Боб Гоуп жартував, що для нього бути президентом, мабуть, те саме, що бути актором. За єдиним винятком: писати сценарій йому доводиться самому. Коли за цим сценарієм радянська імперія почала розвалюватися, в Кремлі схопилися за голову. Та було вже пізно. Якось з вуст Горбачова зірвалося: «Рейган мав на меті привести Радянський Союз до прірви, а потім змусити його зробити крок уперед».
Великий комунікатор
Перші американські президенти були вихідцями з вищого стану. На противагу їм Рональд Рейган - простолюдин, предки якого по батьківській лінії переселилися до США під час картопляного голоду в Ірландії.
Батькові Рональда - співвласнику взуттєвої крамниці через звичку заглядати в чарку не вдалося здійснити мрію свого життя - розбагатіти. Від нього Ронні успадкував почуття оптимізму, якого не втрачав і в найскрутніших ситуаціях. Мати, родовід якої започаткувався в Шотландії, була дуже богомільною й останні копійки жертвувала на доброчинні справи. Сина виховувала релігійною, моральною людиною.
Ронні з молодих років обстоював справедливість. Навчаючись у Юріка-коледжі, він не побоявся піти проти течії. Саме тут проявився його хист до лідерства. Коли рада опікунів оголосила про намір скоротити програму і викладачів, він виголосив полум’яну промову. «Висловлюючись мовою театру, - згадував Ронні, - я став зі своїми слухачами одним цілим». У коледжі він не вирізнявся старанністю у навчанні, але завдяки тому, що мав фотографічну пам’ять, легко складав тести. Був чудовим спортсменом і заводієм серед однолітків.
Випускник коледжу зі ступенем бакалавра з економіки та соціології обирає професію журналіста. Працює спортивним радіокоментатором у штаті Айова і ведучим рекламної телепрограми «Дженерал електрик» демонструє». Після цього - кар’єра в Голлівуді. Попри артистичний талант, йому не вдається засяяти як Гамфрі Богарту чи Бетт Девіс, з якими знімався в одних стрічках. Натомість він заслужив повагу і популярність як президент Гільдії кіноакторів США, обстоюючи інтереси колег.
Так Рейган стає громадським діячем. Прибічник Демократичної партії і нового курсу Франкліна Д.Рузвельта дедалі більше схиляється в бік консерватизму. На загальнонаціональну політичну арену Рейган уперше виходить, коли йому вже минуло п’ятдесят. Під час президентської виборчої кампанії 1964 року він виголошує на телебаченні промову «Час вибору» - на захист кандидата від Республіканської партії Баррі Голдвотера, котрого ліберальні кола в США в унісон із Москвою тавруюють як «несамовитого».
Політичний центр в Америці, представники якого традиційно виграють президентські вибори, у той час різко змістився в бік лібералізму, і ультраконсервативний сенатор з Арізони зазнає нищівної поразки. Та для Рейгана, хай як дивно, це - перша віха на шляху в Білий дім. Він наочно демонструє, що не менше значення, ніж товар, має обгортка. Войовничий Баррі жахає виборців різкими заявами. Рональд, пропагуючи ті самі ідеї, схиляє їх на свій бік доброзичливим ставленням, привабливою усмішкою, ба, навіть кпинами на свою адресу. Відтоді він уже помітна постать у таборі консерваторів.
Балотуючись 1966 року в губернатори найбагатшого штату Каліфорнія, Рейган виступає в ролі «стороннього», відкрито пропагує консервативні та антирадикальні погляди. «Я - не політик, - проголошує він. - Я - звичайний громадянин, який вірить: чимало проблем, що нам допікають, створили політики». Він вдається до популізму, обіцяючи виборцям «прості вирішення складних питань». Деякі його обіцянки виявляються цяцянками, і все ж йому вдається домогтися перемоги двічі поспіль.
Губернаторство в Каліфорнії за масштабами рівнозначне перебуванню на посаді президента великої європейської держави. Тут Рейган набуває реального досвіду в управлінні та дипломатії, ведучи ділові переговори з лідерами багатьох країн світу. Він невтомно пропагує і втілює в життя ідеї консерватизму. У тривожний час, коли американські дипломати в Ірані опинилися у становищі заручників, а інфляція в країні внаслідок енергетичної кризи вимірювалася двозначними цифрами, політичний маятник різко відхитнувся від лібералізму. Рейган довго чекав - і, зрештою, його час настав. На президентських виборах 1980 року він стає кандидатом у президенти від Республіканської партії.
Його майстерність у політичних диспутах особливо яскраво проявляється під час президентських теледебатів, які він вважає необхідною складовою виборчого процесу. «А ви знову за своє…» - цей прикольний вислів Рейгана у відповідь на критику його програми демократом Джиммі Картером одразу підхоплює преса, а слідом за нею мільйони американців. Фігурально висловлюючись, Рейган отримує в телеефірі ключі від Білого дому.
На президентських перегонах-1984 у нього, власне, немає вразливих місць. Під час першого строку його перебування при владі економічне становище в країні поліпшилося, експансію комунізму вдалося зупинити. Тож під час теледебатів безбарвний демократ Волтер Мондейл дорікає суперникові солідним віком. Краще б він цього не робив! Рейган відповів дошкульно: «Я не маю наміру скористатися в політичних цілях молодістю й недосвідченістю свого опонента». Одне слово - шах і мат.
На президентських виборах 1980 року Рейган домігся переконливого успіху. А тепер - тріумфу. Він перемагає у 49 штатах (крім рідного штату Мондейла - Міннесота та округу Колумбія), отримавши рекордні 525 з 538 голосів виборників. Такого успіху не вдавалося домогтися жодному президенту США.
Феномен Рейгана - значною мірою явище телевізійної епохи. Він уповні використовував можливості TV, аби дохідливо пояснювати нації мету і здобутки своєї політики.
«Мене називали великим проповідником. Насправді ж я проповідував великі ідеї», - казав він. Найважливішою для нього була ідея патріотизму. Рейган понад усе ставив цінності американської демократії, які, на його переконання, відкривали необмежені можливості для розвитку вільної людини. У першій інавгураційній промові він заявив, що «великій нації притаманні великі прагнення», і закликав своїх співвітчизників розпочати епоху національного оновлення. «Не можна сказати, що ці завдання нереальні. Адже ми - американці», - казав він. Рейган заряджав своїх співвітчизників енергією оптимізму. Цього неможливо домогтися безкрилими афоризмами на кшталт: «маємо те, що маємо», «національна ідея в Україні не спрацювала» чи «Україна для людей», які породжують пасивність і зневіру.
Для світу ж найважливішим було те, що біля керма наймогутнішої демократичної держави стояв концептуально мислячий політик, який відчував дух епохи і бачив перспективи майбутнього.
Руйнівник «імперії зла»
Політична філософія Рейгана грунтувалася на засадах добра і зла. Як у типового американця в нього спрацьовував антикомуністичний рефлекс. Він ненавидів комунізм, який нехтував мораллю, підпорядкувавши її інтересам класової боротьби. Як віруючий, він вважав марксистське бачення людини без Бога «пустою фальшивою вірою».
«Коли я став президентом, - згадував Рейган, - то був упевнений, що наша політика, особливо стосовно Радянського Союзу, хибна. Мені хотілося щось змінити, сказати правду про СРСР, не приховувати за дипломатичним славослів’ям реального стану речей».
1982 року в парламенті Великобританії президент США передрікав: «Марш свободи і демократії змете марксистсько-ленінські режими на звалище історії, як це вже сталося з іншими тираніями, які придушували свободу народів та їхнє право на самовираження». А 1983-го, на конференції Національної асоціації євангелістів, Рейган охарактеризував комунізм як «сумний і безглуздий розділ людської історії, останні сторінки якої вже дописуються». У цій промові він назвав Радянський Союз «імперією зла» і заявив, що приймає виклик.
У той час СРСР міцно тримав у лабетах народи Східної та Центральної Європи. В кремлівській орбіті опинилися Південний В’єтнам, Камбоджа, Лаос, Афганістан, Південний Ємен, Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Нікарагуа. СРСР мав потужний арсенал міжконтинентальних балістичних ракет, націлених на Сполучені Штати, створив ракети середнього радіусу дії (за класифікацією НАТО - SS-20). Москва залякувала європейські держави - члени Північноатлантичного пакту, намагаючись викликати кризу довіри і внести розкол у відносини між США та їхніми союзниками. СРСР мав величезну перевагу у звичайних видах озброєнь. Питання стояло руба: хто кого?
Рейган від самого початку визначив пріоритетом політики США зміцнення національної оборони та розгортання нових систем ядерної зброї. У суперництві між держдепартаментом, традиційно схильним до пошуку дипломатичного компромісу з СРСР, і Пентагоном гору, за сприяння президента, взяло військове відомство. Він ініціював рекордний у мирний час військовий бюджет в 1,5 трлн. дол., для поповнення військових арсеналів розроблялися нові системи ракетно-ядерної зброї.
Новий президент чітко сформулював мету - прагнути миру, спираючись на силу. І вже з позиції сили - єдино можливої, на його переконання, у стосунках з Кремлем - вступив з Радянським Союзом у переговори про контроль над ядерними озброєннями та їх скорочення. Рейган запропонував Брежнєву «нульовий варіант»: США не розміщують у Європі ракет середньої та меншої дальності, а СРСР ліквідує ракети SS-20. У Вашингтоні заздалегідь знали: маючи переваги в цьому виді ракетно-ядерної зброї, СРСР не погодиться на радикальний крок. Кремль не тільки з порога відкинув «нульовий варіант», а й застеріг США: розгортання на Європейському континенті ракет середнього радіусу дії «Першинг-2» та крилатих ракет «Томагавк» призведе «до серйозних наслідків». Після того як перші американські ракети цього класу було розміщено на території ФРН, радянська делегація залишила переговори в Женеві.
Тоді здавалося, що світ, як у часи кубинської кризи, наближався до ядерної катастрофи. Патова ситуація ще більше ускладнилася після того, як у березні 1983 року Рейган висунув програму Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), більш відомої як «зоряні війни». Домогтися припинення холодної війни, розкручуючи її маховик, на перший погляд могло видатися божевільною ідеєю - якби цього не вдалося досягти Рейгану.
На зустрічі в Женеві 1985 року з генсеком Горбачовим, в особі якого президент США з подачі Маргарет Тетчер побачив радянського лідера, з котрим «можна мати справу», він прямо заявив: «Ви не спроможні виграти гонку озброєнь. У вас це не вийде». Тоді не було підписано жодних угод, проте з’явився проблиск надії. Горбачов відмовився від жорсткої позицї своїх попередників, а радянська делегація повернулася за стіл женевських переговорів про роззброєння та контроль над озброєннями.
Американо-радянський саміт 1986 року в Рейк’явіку закінчився, як прийнято вважати, провалом. Насправді ж переміг Рейган, улаштувавши Горбачову психологічну пастку. Кремлівський вождь розумів, що СРСР з технологічних і фінансових причин не витримає нового, космічного, раунду гонки озброєнь і готовий був до будь-яких поступок. За однієї умови: Рейган зрікається СОІ. Але відповіддю на всі його вмовляння було рішуче «ні!».
Проявивши блискучий дипломатичний хист, Рейган артистично блефував. Рейк’явік пішов йому на користь. Програму СОІ так і не буде здійснено (що не характерно для Рейгана, який зазвичай наполегливо домагався свого). Але СРСР вибув з гонки озброєнь як аутсайдер, а холодна війна завершилася під ліричну мелодію «Подмосковных вечеров». У грудні 1987 року у Вашингтоні було підписано договір про РСМД. Президент США пишався тим, що йому вдалося домовитися про ліквідацію цілого класу ракет - середньої та меншої дальності. Його афоризм «сила і діалог ідуть поруч» справдився.
Деякі «яйцеголові» закидають Рейгану, що він не цікавився тонкощами зовнішньої політики, не вникав у її подробиці і взагалі не був фахівцем у цій сфері. Але ж натомість, завдяки природному розуму та інтуїції, він мислив глобальними категоріями. Президент узяв на себе роль головного провідника зовнішньополітичного курсу і здійснював публічну дипломатію. Цікавий запис міститься в його опублікованих щоденниках, які він ретельно вів під час перебування в Білому домі. Прийняши відставку амбітного А.Гейга, Рейган з відтінком іронії записав: «Насправді єдина незгода між нами полягала тільки в тому, хто здійснює політику - я чи державний секретар».
Від підготовлених спічрайтерами варіантів промов, що зберігаються в Президентській бібліотеці Рональда Рейгана в Сімі-Валлі (Каліфорнія), часто залишалися ріжки та ніжки. Так, з тексту його промови біля Бранденбурзьких воріт у держдепартаменті викреслили як провокативне звернення до Горбачова з пропозицією знести Берлінський мур. Проте Рейган його виголосив.
Як головний архітектор кардинально нового зовнішньополітичного курсу, 40-й президент США цілеспрямовано втілював його в життя. У книжці «Рональд Рейган: як звичайна людина стала незвичайним лідером» Дайнеш Д’Сауза докладно описує, як Рейгану доводилося протистояти водночас «голубам» і «яструбам». Коли він назвав Радянський Союз «імперією зла», оглядач ліберальної «Нью-Йорк таймс» Ентоні Льюїс охарактеризував заяву президента як «небезпечну, обурливу і примітивну». Строуб Телбот - тодішній журналіст і майбутній перший заступник держсекретаря США в адміністрації Білла Клінтона - звинувачував Рейгана в тому, що він не визнавав принципу військового паритету з СРСР і покладав на нього головну відповідальність за погіршення американо-радянських відносин. Історик Барбара Такман доводила: замість проводити політику конфронтації, Сполученим Штатам краще б домогтися довіри Радянського Союзу, постачаючи йому «в необхідній кількості» зерно та іншу продукцію масового споживання.
Якби Рейган дослухався цієї поради, вважає автор книжки, радянська імперія, можливо, проіснувала б значно довше, хоча вже й не мала колишнього запасу міцності.
З іншого боку, «яструби», розуміючи необхідність нарощування гонки озброєнь для відвернення радянської загрози, спочатку вважали, що комунізм в СРСР неможливо знищити і протистояння між Вашингтоном і Москвою триватиме вічно. Згодом між ними і Рейганом виникли розбіжності стосовно методів розвалу радянської імперії. Під час другого строку перебування при владі президент публічно підтримував горбачовські реформи, розуміючи, що вони розвалюють комуністичну систему, і це викликало обурення «яструбів». Архіконсерватор Вільям Ф.Баклі-молодший не приховував сарказму: «Якщо вітати їх, удаючи ніби зла вже не існує, - то на часі змінити ставлення до Гітлера». Рейган відкидав звинувачення й поради і «голубів», і «яструбів». Подальший розвиток подій засвідчив: він мав глибше розуміння уразливості радянської системи, зробивши ставку на економічну та технологічну перевагу Америки. Для нього СРСР був «ведмедем, ураженим хворобою», і питання полягало не в тому, чи він сконає, а в тому, коли це станеться.
Комуністична імперія розвалилася насамперед під тягарем внутрішніх проблем - економічних і національних. Однак, як іронічно висловився Пітер Швейцер, «аналіз причин розпаду Радянського Союзу поза контекстом американської політики нагадує розслідування у справі про раптову, неочікувану і таємничу смерть, коли не беруть до уваги можливості вбивства». У бестселері «Перемога: таємна стратегія адміністрації Рейгана, що прискорила розвал Радянського Союзу» він піднімає завісу над наймасштабнішою закулісною політичною грою у сучасній історії.
Під егідою Рейгана інтелектуально потужна команда в 1981-1982 рр. розробила нову стратегічну доктрину США щодо СРСР. У таємному документі NSDD-75 ішлося не про співіснування з СРСР, а про докорінну зміну радянської системи. Доктрина грунтувалася на переконанні, що США можуть домогтися цього, якщо чинитимуть тиск на Радянський Союз і розгорнуть масштабну підривну діяльність.
Ключовими фігурами у здійсненні цього плану були міністр оборони Каспар Вайнбергер, радник президента з національної безпеки Річард Аллен і директор ЦРУ Вільям Кейсі, який користувався особливою довірою президента. Було чітко визначено найвразливіші больові точки колоса, що спирався на військові опори, намічено конкретні цілі:
- Послаблення впливу СРСР у Східній і Центральній Європі. Ставку робили на антикомуністичні організації в регіоні. Ключову роль було відведено польській «Солідарності», якій Вашингтон таємно надавав фінансову та іншу допомогу.
- Підрив основних галузей радянської економіки та її фінансової системи. Методами таємної дипломатії Радянському Союзу було максимально обмежено доступ до новітніх західних технологій, заборонено постачання труб великого діаметра, газового устаткування, обчислювальної техніки. Водночас в обмін на продаж найсучасніших видів зброї США домовилися із Саудівською Аравією про те, щоб збити на світових ринках ціну на нафту, збільшивши її видобуток. Як результат - радянський бюджет скоротився на десятки мільярдів доларів, золотий запас СРСР швидко вичерпувався.
- Сприяння військовій поразці СРСР в Афганістані. У протистоянні безбожному комунізму демократична протестантська Америка і монархічна ісламська Саудівська Аравія виявилися надійними партнерами. Було домовлено спільно надавати допомогу моджахедам у боротьбі проти радянської інтервенції за паритетним принципом «долар на долар». Її загальний обсяг становив близько 3 млрд. дол.
Реакція Вашингтона на події в Афганістані вписувалася в доктрину Рейгана, що мала на меті обмежити глобальний вплив СРСР і передбачала надання Сполученими Штатами відкритої й таємної підтримки антикомуністичним силам у Латинській Америці, Африці і Азії. Від політики стримування комунізму США перейшли до політики його заперечення.
Стратегія Рейгана спрацювала за принципом доміно. Невдовзі після того, як сплинув строк його перебування при владі, революційна хвиля змела комуністичні режими у Східній і Центральній Європі, радянську економіку вразив параліч, СРСР змушений був вивести війська з Афганістану, і ненависна Рейгану «імперія зла» розвалилася. За словами Генрі Кіссінджера, у час її остаточного розпаду «головував» Джордж Буш, та поворотним пунктом було президентство Рональда Рейгана. Радянська імперія зруйнувалася так швидко, згадував Вацлав Гавел, що «ми не встигли навіть здивуватися».
Чи було б проголошено двадцять років тому незалежність України, якби Рейган не пришвидшив розвал СРСР?
* * *
Рейган залишив Білий дім із найвищим позитивним рейтингом у новітній історії США. Коли б не 22-га поправка до Конституції, що обмежувала перебування президента на посаді двома строками, він, попри 77-річний вік, міг би балотуватися втретє і, цілком імовірно, перемогти.
Він повернув Америці вплив і повагу у світі. Найбільше зі зробленого за вісім років він пишався відродженням національної гордості, яку називав «новим патріотизмом». Ключем до успіхів в економічній сфері стала рейганоміка. Завдяки різкому зниженню податків, скороченню федерального урядового регулювання і сприянню приватній ініціативі було створено 19 млн. нових робочих місць. Інфляція знизилася до регульованого рівня, вдвічі зменшилися кредитні ставки, збільшився обсяг виробництва, зросли продуктивність праці та прибутки населення. Це був один з найтриваліших періодів економічного зростання у мирний час в історії США.
Задля об’єктивності слід додати: внаслідок величезних витрат на гонку озброєнь національний борг США зріс утричі. За перемогу в холодній війні і розвал «імперії зла» Америка заплатила високу ціну. Та за великим рахунком, гра була варта свічок: політика Рональда Рейгана змінила хід світової історії чи принаймні великою мірою сприяла цьому.
Жарти Рональда Рейгана
Рональд Рейган мав природне почуття гумору і часто приправляв свої політичні виступи афоризмами, як гарний кухар страви - смачними гарнірами. Гумор - тонка річ з національним відтінком. Тож деякі його крилаті вислови ми не можемо сприйняти через прив’язку до американських реалій або через втрату гри слів при перекладі. Втім, більшість дотепів цілком зрозумілі не тільки американцям.
«Я перестав розповідати про те, що отримав відзнаку, присуджену Юріка-коледжем з нагоди його століття 1955 року. Багато хто вважав, що це мені виповнилося сто років».
«Скажіть мені, що ви - республіканці» (так Рейган звернувся до лікарів, потрапивши на операційний стіл після замаху на його життя 30 березня 1981 року).
«Доверай, но проверай!» (улюблений вислів президента США російською мовою під час його зустрічей з Горбачовим).
«Єдина причина, з якої я не зустрічався з попередниками генерального секретаря Горбачова, - те що вони весь час вмирали: Брежнєв, Андропов, Черненко».
«Мої співвітчизники американці, я радий повідомити вам, що сьогодні підписав указ, який назавжди оголошує Росію поза законом. Бомбардування почнеться через п’ять хвилин» (цей жарт Рейгана в серпні 1984 року перед виходом з радіозверненням в ефір під час тестування мікрофона викликав різку реакцію в СРСР і політичний конфуз у США).
«В СРСР черга на автомобілі десять років. Приходить людина, щоб придбати автівку. Викладає гроші і чує:- Зайдіть-но через десять років.- Зранку чи по обіді?- А яка вам різниця?- Зранку має прийти водопровідник» (із серії радянських анекдотів, які любив розповідати президент США).
«Від тяжкої роботи ще ніхто не вмирав. Та чи варто ризикувати?»
«Я навіть запровадив правило: коли щось станеться, будіть мене. Не має значення, як пізно. Все одно будіть… Навіть якщо я на засіданні уряду».
«Кажуть, політика - друга професія. Та я дійшов висновку, що вона має значно більше спільного з першою».
«Політика - вигідна професія. Успіх у ній щедро винагороджується, а на випадок невдачі зажди можна написати книгу».
«Відколи я прийшов у Білий дім, у мене з’явилися два слухові апарати, я переніс операції на прямій кишці, на простаті, у мене був рак шкіри, в мене стріляли. Та, грець йому, я ніколи не почувався краще».
«Уряд схожий на немовля: страшенний апетит на одному кінці і повна безвідповідальність на іншому».
«Урядовий погляд на економіку можна висловити кількома простими фразами: коли щось спрацьовує - оподатковуй, коли спрацьовує надалі - регулюй, коли не спрацьовує - субсидуй».
«Спад - це коли сусід втрачає роботу. Депресія - коли роботу втрачаєте ви. А піднесення - коли роботу втрачає Джиммі Картер» (із заяви під час президентської виборчої кампанії
1980 р.).
«Його економічний план складається з двох частин: спочатку підвищити ваші податки, а потім підвищити їх знову» (із заяви про Волтера Мондейла - суперника на президентських виборах 1984 року).
«Свобода - це право бути дурним, якщо цього хочеться».
«Хто такий комуніст? Це - той, хто читає Маркса і Леніна. Хто такий антикомуніст? Це - той, хто розуміє Маркса і Леніна».
«Якщо в Радянському Союзі дозволять існування якоїсь іншої партії, однаково залишиться однопартійна система. Всі перебіжать в іншу партію».
«Я настільки захопився футболом та іншими іграми на свіжому повітрі, що мої оцінки завжди наближалися до трійок, за які не виганяли, а не до п’ятірок. Уявіть собі, чого я міг би досягти, якби вчився краще».
«Я помітив, що всі прихильники абортів - люди, які встигли народитися».